Останнім часом навколо України відчувається зміна настроїв. Зростає впевненість у тому, що ініціатива у війні з Росією переходить на її бік.
Безпілотники, технології та фінансування, яке тепер гарантує Європа, дали Україні стратегічну перевагу. Інноваційний потенціал України разом із європейським фінансуванням — кредитом ЄС на 90 млрд євро, погодженим у грудні, а також ще 100 млрд євро передвступної допомоги, запланованої після 2027 року, — дали змогу не лише зберегти технологічну перевагу, а й нарешті розгорнути виробництво безпілотників у промислових масштабах.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Україні вдалося втримати лінію фронту на Донбасі та інших напрямках, перетворивши бойові дії на війну на виснаження, у якій безпілотники стали головним засобом ураження. Водночас розвиток далекобійних дронів, підкріплений масштабуванням виробництва, переносить війну на територію Росії. Саме це ми спостерігали останніми тижнями під час резонансних ударів по Санкт-Петербургу та Москві, які стали серйозним репутаційним ударом для Путіна.
Росія внесе до шкільних підручників історії участь військових КНДР у війні проти України
Схоже, Україна намагається використати свою перевагу, щоб ще більше підвищити для Росії військову, економічну та політичну ціну цієї війни. На мою думку, кінцева мета полягає в тому, щоб змусити Москву сісти за стіл переговорів із реалістичнішим порядком денним, а не з максималістськими вимогами, висунутими під час саміту в Анкориджі за участю президентів Трампа й Путіна.
Особливої уваги заслуговують кілька ключових наступальних кроків України.
По-перше, Україна продовжує кампанію далекобійних ударів безпілотниками по російській енергетичній інфраструктурі. Під ударами опиняються нафтопереробні заводи, інші об’єкти енергетичного сектору, а також підприємства російського оборонно-промислового комплексу. Мета полягає в тому, щоб поступово послабити російську воєнну машину саме тоді, коли вона починає стикатися з обмеженнями власних виробничих можливостей, насамперед через дефіцит робочої сили. Удари по нафтопереробних заводах мають спричинити дефіцит пального, зробити війну відчутною для російського суспільства та обмежити постачання пального на фронт.
Раніше Україна утримувалася від ударів по російській енергетичній інфраструктурі, зважаючи на позицію західних союзників, які побоювалися їхнього впливу на світові ціни на енергоносії та глобальну економіку. Крім того, Україна залежала від постачання західних далекобійних ракет — ATACMS, HIMARS, Storm Shadow/SCALP та інших — і була змушена враховувати позицію країн-постачальників.
Однак ситуація змінилася з двох причин.
Перша полягає в тому, що Україна розробила власні засоби далекобійного ураження — безпілотники й ракети.
Друга — війна США та Ізраїлю проти Ірану зняла значну частину обмежень щодо українських ударів по російській енергетичній інфраструктурі. Україна цілком могла аргументувати: якщо Сполучені Штати в інтересах власної безпеки завдають ударів по Ірану, попри їхній вплив на світові енергетичні ринки, то чому Україна не може діяти так само щодо Росії, коли йдеться про її національну безпеку? Стримувальних чинників стало значно менше.
До того ж після завершення війни з Іраном і нового зниження цін на нафту тиск на Україну з вимогою не завдавати ударів по російській енергетичній інфраструктурі, ймовірно, ще більше послабився.
Наступним важливим елементом української стратегії стали удари по Санкт-Петербургу та Москві. Вони стали важливою інформаційною перемогою для України, перенісши війну в саме серце Росії та продемонструвавши нездатність російської протиповітряної оборони й самого Путіна захистити населення від українських атак.
Окремо варто відзначити кампанію з ізоляції Криму. Українські безпілотники завдають ударів по колонах постачання, через що сухопутний маршрут до півострова став украй небезпечним. Минулими вихідними українські дрони також атакували пороми в Керченській протоці та ключові системи протиповітряної оборони поблизу Керченського мосту.
Схоже, виведення Керченського мосту з експлуатації — лише питання часу. Після цього Крим фактично опиниться відрізаним від Росії. Уже зараз запаси пального на півострові наблизилися до критичного рівня, а туристи масово залишають Крим — якщо їм вдається знайти пальне.
Якщо анексія Криму у 2014 році та подальше вторгнення Росії на Донбас справді мали на меті гарантувати безпеку півострова й розміщеного там російського угруповання, то сьогодні від цієї логіки не залишилося майже нічого. Її в буквальному сенсі зруйнували українські удари. Тепер постає інше питання: чи наважиться Україна на операцію зі звільнення Криму? Поки що такий сценарій видається малоймовірним, адже він майже напевно означав би надзвичайно великі людські втрати.
Не менш важливим напрямком стає Білорусь. Минулого тижня Володимир Зеленський фактично висунув Олександрові Лукашенку ультиматум: припинити підтримку російської війни проти України — або зіткнутися з наслідками. Президент України прямо згадав білоруські радари, які допомагають Росії наводити удари по українській території, а також постачання пального з Білорусі до Росії. Якщо це триватиме й надалі, попередив Зеленський, Україна може вдатися до військових ударів.
На мою думку, Лукашенко всіляко намагатиметься уникнути прямого воєнного зіткнення з Україною. По-перше, білоруська армія навряд чи здатна довго воювати, та й навряд чи матиме бажання воювати за Лукашенка проти України. По-друге, такий розвиток подій може спровокувати внутрішню дестабілізацію або навіть повстання проти його режиму. Не виключено, що саме на такий розвиток подій і розраховує Зеленський.
Для Путіна це стало б одним із найгірших сценаріїв. Якщо режим Лукашенка опинився б під реальною внутрішньою загрозою, Кремлю, найімовірніше, довелося б вирішувати, чи перекидати частину військ із України до Білорусі, щоб не допустити зміни влади в сусідній країні.
Такий розвиток подій став би ще одним серйозним ударом по режиму Путіна і лише підтвердив би, на яку стратегічну катастрофу перетворилася ця війна. Кремль ризикує втратити ще одного союзника — Лукашенка, після того як уже послабив свої позиції на Південному Кавказі, де Вірменія під керівництвом Пашиняна поступово виходить з орбіти Москви, а також після втрати режиму Асада в Сирії та режиму Мадуро у Венесуелі.
Мимоволі виникає запитання: чи дозволила б Москва впасти режимам Асада й Мадуро, якби війна проти України не виснажила її ресурси? Гадаю, що ні.
Не виключено, що події навколо Білорусі — лише відволікаючий маневр України, покликаний відвернути увагу Росії від Криму та змусити її розпорошити свої військові ресурси. Так само удари по Санкт-Петербургу, Москві та інших містах у глибині Росії, ймовірно, змушують Кремль перекидати засоби протиповітряної оборони й інші сили з Криму. Усе це посилює вразливість Криму й ускладнює його утримання Росією.
Можливо, кінцева мета України полягає не в тому, щоб силою повернути Крим, а в тому, щоб використати тиск на півострів як важіль на переговорах і змусити Росію відмовитися від своїх максималістських вимог щодо Донбасу.
Що для Путіна важливіше — Донбас чи збереження контролю над Кримом?
Крим як база Чорноморського флоту був для Кремля настільки важливим, що Росія анексувала півострів у 2014 році, а під час повномасштабного вторгнення 2022 року намагалася забезпечити до нього сухопутний коридор.
Тепер Крим фактично втрачає і сухопутний, і морський коридори. Півострів дедалі більше опиняється в ізоляції.
Передруковано з блогу автора @tashecon. Оригінал доступний тут.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
