Питання спрощення правил працевлаштування для іноземних громадян, які прагнуть працювати в українських компаніях, зокрема й державних підприємствах, активно обговорюється протягом останніх місяців.
Кирило Буданов наголошував, що такі заходи могли б допомогти бізнесу частково вирішити проблему зростання дефіциту робочої сили в країні. Очевидно, що без нових підходів до залучення кадрів ми навряд чи дізнаємося, як саме подолати цей виклик у найближчі роки.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
За останні кілька років українська оборонна промисловість досягла того, що колись здавалося неможливим. Ще у 2022 році важко було уявити, що в Україні з’являться десятки нових виробників зброї, тисячі інженерів та сотні нових технологічних рішень.
Сьогодні Україна перетворилася на один із провідних світових хабів військових інновацій. Темпи виробництва безпілотних систем, засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), радіоелектронної розвідки (РЕР) та інших оборонних технологій зараз вимірюються не поодинокими одиницями чи навіть сотнями, а тисячами й сотнями тисяч щомісяця.
Бійці «Скелі» провели зачистку Костянтинівки на Донеччині
Водночас від військових усе частіше лунає інша теза: технологій стає більше, а людей не вистачає. Насправді цей виклик виходить далеко за межі лінії фронту. Він зачіпає всю оборонну екосистему — від бойових підрозділів до виробничих потужностей.
Саме тому Україна змушена розглядати залучення іноземних громадян, зокрема й для проходження військової служби. Згідно з даними, оприлюдненими навесні 2026 року, у Збройних Силах України (ЗСУ) вже служать до 20 000 іноземних добровольців із понад десятка країн. Це становить приблизно 2% від загальної чисельності військовослужбовців країни.
Хтось може вважати це вагомим показником. Я ж дивлюся на це інакше.
Якщо ми говоримо про війну, результат якої визначатиме не лише майбутнє України, а й безпеку всієї Європи, то наявність лише 2% іноземців у лавах сил оборони України — це лише початок розмови, а не її завершення.
Разом із тим дефіцит кадрів стає дедалі гострішою проблемою не лише для армії, а й для українського ОПК. Сектор продовжує працювати в умовах значного браку персоналу. Ця нестача існувала ще до повномасштабного вторгнення Росії, хоча відтоді попит на кваліфіковані кадри зріс колосально. Як наслідок, деякі вакансії стало критично важко закрити.
Роками українські оборонні підприємства конкурували за висококваліфікованих спеціалістів із закордонними роботодавцями та IT-сектором — спочатку з російськими компаніями, а згодом із європейськими. Війна не створила цю проблему. Вона просто зробила її такою, яку більше неможливо ігнорувати. Тепер керівники виробництв мають чітко розуміти, як діяти далі.
Тоді як дискусії про іноземців у лавах сил оборони України стають усе звичнішими, майже ніхто не говорить про іноземних фахівців в українській оборонній промисловості. Якщо ви запитаєте мене, чи залучені іноземні громадяни до виробництва зброї в Україні, моя відповідь буде — фактично ні. Вони становлять близько 0,1% робочої сили.
Наприклад, за три роки роботи компанії BlueBird Tech до неї звернулися лише два іноземні кандидати, і жоден із них не мав інженерної освіти.
Війна потребує людей не лише на лінії фронту
Сучасна війна потребує фахівців не лише на полі бою. Є нагальна потреба в інженерах, конструкторах, розробниках програмного забезпечення, інженерах із тестування, операторах обладнання, логістах та десятках інших професіоналів, у тому числі тих, без яких дрони, системи РЕБ, детектори безпілотників та інші технології, що щодня рятують життя солдатів, ніколи б не потрапили на передову.
За чотири роки повномасштабної війни українська оборонна промисловість зазнала фундаментальної трансформації. У 2022 році країна значною мірою покладалася на загальнонаціональну мобілізацію та волонтерський рух. Сьогодні ж ми бачимо зрілу оборонно-промислову базу, яка складається з сотень компаній, налагоджених виробничих ланцюжків, має глобальні амбіції та дедалі більшу конкуренцію за інженерні таланти.
На початку вторгнення волонтерів було більше, ніж можливостей. Люди прагнули зробити свій внесок, підтримати військових та вплинути на перебіг війни. Ця колективна енергія стала одним із фундаментів, на якому побудовано сучасний український сектор оборонних технологій.
Сьогодні ситуація змінилася. Оборонні компанії більше не можуть покладатися виключно на ентузіазм. Індустрія стає дедалі професійнішою, обсяги виробництва зросли в рази, а вимоги до працівників відповідно підвищилися. Водночас оборонний сектор залишається однією з небагатьох галузей, де людей мотивує не лише конкурентна заробітна плата, а й усвідомлення того, що їхня робота безпосередньо впливає на майбутнє країни.
Усе частіше ми бачимо, як люди обирають не між оборонною компанією та цивільною економікою, а між оборонною компанією та військовою службою. Ще кілька років тому такий вибір здавався малоймовірним. Сьогодні він став реальністю. ЗСУ стали набагато технологічнішими, з’явилися спеціалізовані підрозділи, і люди можуть свідомо обирати напрямок служби. Як наслідок, оборонна промисловість та армія фактично конкурують за один і той самий пул високомотивованих професіоналів.
Чи означає це, що український ОПК переживає катастрофічний брак робочої сили? На мою думку, ні.Загалом людей вистачає. Чого нам бракує, так це конкретних спеціалістів — насамперед інженерів. Ба більше, чим складнішими стають технології, тим гострішим стає цей дефіцит. Якщо складальників, техніків виробництва або спеціалістів із паяння — ролі, які, безумовно, є важливими, — ще можна знайти, то набагато важче відшукати інженерів із вузькоспеціалізованим досвідом у передовій електроніці, радіочастотних технологіях або специфічних напрямках програмної інженерії. Коли ми намагаємося розібратися в ринку праці, важливо точно дізнатися, де саме криється найбільший розрив.
Водночас важливо розуміти, що навіть пошук потрібного фахівця не вирішує проблему миттєво. Кожного нового співробітника необхідно навчити або перекваліфікувати, провести через безліч практичних етапів і дати час для набуття досвіду. У високотехнологічному виробництві цей процес триває місяцями.
Саме тому дефіцит робочої сили безпосередньо обмежує виробничі потужності. Жодне виробництво не може функціонувати без людей. Повністю автоматизовані заводи у світі існують. Проте українська оборонна промисловість сьогодні складається переважно з гнучких, розподілених виробничих майданчиків, здатних швидко адаптуватися до мінливих вимог війни. І в центрі цих виробничих систем залишається людина.Чим більше виробничих ліній запускається і чим більше нових технологій розробляється, тим більше кваліфікованих спеціалістів потрібно для їх створення. Відтак, залучення талантів поступово стає одним із вирішальних факторів майбутнього зростання українського ОПК.
Рано чи пізно Україні доведеться шукати відповіді не лише в межах власних кордонів, а й за ними. Сьогодні компанії вже не конкурують лише одна з одною — вони конкурують за таланти з усім світом. І якщо ми хочемо зберегти темпи інновацій в оборонних технологіях, ми повинні вже зараз думати про те, як залучити найкращих фахівців, незалежно від того, де вони народилися.
Як іноземні фахівці можуть допомогти вирішити дефіцит талантів
Будь-яке виробництво зрештою залежить від людей. Можна придбати обладнання, залучити фінансування, побудувати виробничі приміщення або відкрити нові офіси. Але якщо на них нікому працювати, все це залізо втрачає сенс.
Кожен спеціаліст — це більше ніж просто черговий працівник. Кожен із них безпосередньо конвертується у більшу кількість продукції, що потрапляє на фронт. Саме тому, на мій погляд, залучення іноземних талантів є не просто опцією, а стратегічною необхідністю.
Світ давно зрозумів просту істину: за таланти потрібно конкурувати. Одним із найкращих прикладів є США. Десятиліттями вони будували свою конкурентну перевагу не лише на внутрішніх ресурсах, а й на здатності залучати найсвітліші уми світу — інженерів, науковців, лікарів, підприємців та розробників програмного забезпечення.
Україна має почати мислити так само. Йдеться не про залучення мігрантів заради кількості. Йдеться про залучення висококваліфікованих професіоналів, які можуть принести нові знання, свіжий погляд та чудовий досвід.
Для оборонної промисловості найвищим пріоритетом є інженери та спеціалісти з електроніки, радіочастотних технологій, телекомунікацій, програмної інженерії, машинобудування та промислової автоматизації. Це професіонали з профільною освітою та досвідом роботи над складними технологічними проєктами — люди, які можуть не лише розробляти нові рішення, а й передавати свій досвід українським командам.
У BlueBird Tech ми вже працюємо над залученням таких спеціалістів до наших R&D-центрів за кордоном. Компанія вже присутня в США і зараз розширюється в ЄС. Наша головна мета — об’єднати українських інженерів, які виїхали за кордон, але залучення міжнародних фахівців є не менш важливим.
Проте найбільша цінність — це не просто закриття окремої вакансії. Це передача знань. Один інженер світового рівня може стати ментором для десятків українських колег, і цей досвід залишиться в країні ще довго після завершення конкретного проєкту.
Я переконаний, іноземних спеціалістів ніколи не слід розглядати як заміну українським професіоналам. Навпаки, вони можуть стати каталізаторами розвитку власного інженерного таланту України.
Інше важливе питання полягає в тому, чи готові іноземні професіонали працювати з Україною під час війни. Мій досвід підказує, що готові. Багато хто прагне особисто дізнатися, як функціонують технології в реальних бойових умовах.
Інженери в усьому світі прагнуть працювати там, де відбуваються технологічні прориви. Зарплата важлива, але для багатьох можливість долучитися до технологій, які змінюють світ, є не менш потужним стимулом.
Саме це і відбувається сьогодні в Україні. У сфері оборонних технологій ми стали одним із провідних світових центрів інновацій. Рішення, розроблені тут, вивчаються військовими організаціями, виробниками зброї та дослідниками по всьому світу. Для багатьох міжнародних фахівців це унікальна можливість зробити свій внесок у розробки, які визначатимуть майбутнє оборонних технологій на роки вперед.
З цієї причини я не вірю, що війна автоматично робить Україну непривабливою для талановитих професіоналів. Якраз навпаки. Якщо ми зможемо представити правильну ціннісну пропозицію та створити прозорі механізми й вагомі можливості для професійного зростання, Україна може стати місцем, де провідні спеціалісти обиратимуть роботу — навіть у буремні часи.
Зрештою, справжнє питання не в тому, чи потрібні Україні іноземні фахівці. Питання в тому, чи готові ми конкурувати за них із рештою світу. Сьогодні глобальна конкуренція за таланти є такою ж важливою, як і конкуренція за інвестиції чи технології. І країни, які досягнуть успіху в залученні найкращих людей, отримають значно більші можливості для довгострокового розвитку.Прикладів безліч.
Google побудував значну частину свого інженерного штату шляхом залучення іммігрантів та професіоналів з усього світу. У його підрозділах у США майже половина співробітників народилися за межами країни. Цей глобальний пул талантів став одним із ключових факторів, що дозволив Google масштабувати свій пошуковик, хмарні сервіси та, зрештою, можливості штучного інтелекту.
Microsoft дотримується схожої стратегії. Десятиліттями компанія створювала свої R&D-команди як мультинаціональні організації, залучаючи інженерів з Індії, Європи, Китаю включно з багатьма іншими регіонами. Чимало її флагманських продуктів — у тому числі хмарна платформа Azure — були розроблені в мультикультурному інженерному середовищі, яке об’єднало різні технічні школи та підходи.
Tesla є ще одним яскравим прикладом. Міжнародні таланти відіграли визначальну роль у стрімкому зростанні компанії. Інженери з Європи, Азії та інших регіонів зробили свій внесок у технології акумуляторів, виробничі процеси та системи автономного водіння, що дозволило Tesla масштабувати виробництво електромобілів із надзвичайною швидкістю.
Google, Microsoft та Tesla далеко не унікальні. Сотні найуспішніших світових компаній побудували свою конкурентну перевагу завдяки залученню найкращих талантів з усієї планети.
Як це могло б працювати на практиці
Щоразу, коли обговорюється ідея залучення іноземних професіоналів до оборонної промисловості України, вона зазвичай натрапляє на низку запитань. Де вони працюватимуть? Як буде забезпечено безпеку? Чи не втратять українці роботу? Чи буде робоче середовище привітним? І чи не стане мовний бар’єр ще однією перешкодою?
На мій погляд, відповіді на більшість цих запитань набагато простіші, ніж може здатися.
По-перше, залучення іноземних спеціалістів не обов’язково передбачає їхній переїзд в Україну. Оборонна промисловість уже давно функціонує в міжнародному середовищі. Деякі фахівці можуть працювати дистанційно, тоді як інші можуть базуватися в дослідницьких та інженерних центрах за кордоном, якими керують українські компанії.
Багато українських оборонних технологічних компаній уже рухаються в цьому напрямку. За такої моделі спеціалісти роблять свій внесок в окремі проєкти або специфічні сфери розробки, залишаючись повністю інтегрованими в загальний процес створення продукту.
Цей підхід вирішує два виклики одночасно: забезпечує доступ до міжнародної експертизи та знижує ризики для безпеки. Безпека справді є одним із ключових питань для оборонної промисловості. Проте я вважаю, що її важливість іноді перебільшують, коли йдеться про іноземних фахівців.
У реальності ризик витоку інформації існує завжди, незалежно від національності людини. Будь-який працівник — українець чи іноземець — може порушити протоколи безпеки або діяти в інтересах третьої сторони. Саме тому сучасні оборонні компанії не будують свою безпеку навколо простого поділу на «своїх» та «чужих». Замість цього вони покладаються на надійні системи контролю доступу до інформації.
Чим складнішим стає проєкт, тим більше він ділиться на окремі компоненти. Кожному працівнику надається доступ лише до тієї інформації, яка необхідна для виконання його конкретних обов’язків. Саме так працюють великі технологічні компанії по всьому світу, і саме цей підхід дозволяє організаціям масштабувати свої команди без створення неприйнятних безпекових ризиків.
Більше того, працевлаштування іноземних спеціалістів не означає автоматичного надання їм доступу до найчутливіших технологій. Частина роботи може виконуватися за межами України, частина — у межах спеціальних дослідницьких проєктів, а частина може фокусуватися виключно на технологіях подвійного призначення, що мають застосування поза оборонним сектором. Коли партнер прагне дізнатися, як захищено дані, ми демонструємо саме ці багаторівневі системи.
Інше поширене побоювання полягає в тому, чи не втратять українці роботу. Я переконана, що ні.
Україна наразі стикається із ситуацією, коли дефіцит робочої сили обмежує зростання цілих галузей. Це не конкуренція за обмежену кількість робочих місць. Існує нестача кваліфікованих людей, необхідних для реалізації проєктів, які вже існують.
У межах цієї моделі іноземний спеціаліст не замінює українського працівника. Навпаки, він допомагає створювати нові продукти, запускати додаткові виробничі лінії, масштабувати бізнес і, зрештою, створювати більше можливостей для працевлаштування українських професіоналів.
Саме так функціонують найуспішніші економіки світу. Австралія, Канада, Німеччина, Велика Британія та США десятиліттями залучали таланти з-за кордону — не тому, що їм бракує власних громадян, а тому, що конкуренція за найкращих світових фахівців стала фундаментальним елементом їхньої довгострокової економічної стратегії.
Для України це питання ставатиме дедалі важливішим, особливо у світлі демографічних втрат, спричинених війною, та масштабної міграції останніх років.
Інший аргумент, який часто наводять, стосується мовного бар’єру. Проте, на мою думку, проблема полягає не в іноземних спеціалістах.
Глобальна технологічна індустрія працює англійською мовою. Наукові дослідження, технічна документація, міжнародні конференції та професійні спільноти давно прийняли англійську як спільну мову. Якщо Україна хоче залишатися частиною глобальної технологічної екосистеми, ми повинні вміти впевнено функціонувати в цьому середовищі.
Ось чому володіння англійською мовою більше не повинно розглядатися як перевага — воно стало базовою професійною навичкою для майбутнього розвитку українського ОПК.
Найважливіше, однак, те, що залучення іноземних талантів потребує чітких і прозорих правил працевлаштування, простих процедур отримання посвідки на проживання, передбачуваної податкової політики, яка не відлякуватиме висококваліфікованих професіоналів, а також відкритості до міжнародного співробітництва.
Світовий досвід демонструє простий принцип: країни, які успішно залучають талановитих людей, розвиваються швидше. Ті, хто ізолюється від решти світу, неминуче відстають у конкуренції за майбутнє. Для України вибір між цими двома шляхами стане одним із визначальних стратегічних рішень найближчих років.
Що іноземні фахівці можуть запропонувати Україні
На перший погляд, відповідь здається простою: більше людей означає більшу виробничу потужність. Більше інженерів, техніків та кваліфікованих фахівців означає більше дронів, систем зв’язку, засобів РЕБ та інших оборонних технологій, які щодня потрапляють на передову.
Проте реальний мультиплікативний ефект від залучення іноземних спеціалістів виходить далеко за межі збільшення обсягів виробництва. Йдеться не лише про кількість — ідеться про підвищення якості та довгостроковий розвиток усієї оборонної екосистеми.
Сьогодні Україна отримує фінансову та технологічну підтримку від своїх міжнародних партнерів значною мірою тому, що вона продемонструвала відкритість до співпраці та здатність інтегруватися в глобальні інноваційні мережі. Інакше кажучи, світ інвестує не просто в Україну як країну, а в Україну як відкриту технологічну платформу, здатну взаємодіяти з міжнародною спільнотою.
У цьому контексті залучення іноземних спеціалістів — це не просто кадрова політика, це стратегічний сигнал. Він демонструє, що Україна не ізолюється від світу. Навпаки, вона стає невіддільною частиною глобального ринку технологій, знань та талантів.
Така відкритість також може вплинути на міжнародні інвестиції. Інвестори оцінюють набагато більше, ніж фінансові показники чи ринковий потенціал. Вони дивляться на те, чи здатна країна інтегрувати зовнішню експертизу, створювати мультинаціональні команди та масштабувати інновації за межі свого внутрішнього ринку. Якщо ми хочемо дізнатися, як залучити великі фонди, варто почати саме з кадрової диверсифікації.
Якщо Україні вдасться побудувати таку екосистему, це суттєво зміцнить її позиції як міжнародного технологічного хабу.
Важливо також визнати, що іноземні спеціалісти — це не просто додаткові працівники. Вони приносять із собою досвід, інженерні методології, практики управління та стандарти якості, розроблені на інших ринках. Найголовніше, вони можуть слугувати містком між Україною та глобальною технологічною екосистемою.
У довгостроковій перспективі це може стати одним із ключових факторів, що дозволить Україні утвердитися як міжнародний центр оборонних інновацій. Досягнення цієї мети, однак, потребує більшого, ніж просто набір талановитих людей. Це вимагає ширшого бачення того, як Україна взаємодіє зі світом.
Дискусія має зміститися від питання «Що Україна може отримати?» до питання «Що Україна може привнести в міжнародне партнерство?». Тому що успішне міжнародне співробітництво — це завжди двосторонній обмін.
За такої моделі Україна може отримати набагато більше, ніж вона здатна досягти самотужки. Це фундаментальний принцип партнерства: один плюс один дорівнює більше ніж два.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.
Погляди, висловлені в цій авторській статті, належать автору й не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.
