Вже з початку нульових молоді люди з США та ряду європейських країн активно використовують Gap Year — рік перерви до або під час навчання в університеті.
Gap Year став особливо актуальним серед випускників школи. Бо у віці 16-17 років далеко не всі розуміють своє покликання принаймні на наступні пʼять років. А отже губляться, опинившись на роздоріжжі перед початком нового етапу вже більш-менш дорослого життя. Тому, взявши додатковий рік своєрідних канікул, вони мають змогу визначитися зі сферою майбутньої діяльності.
Однак в Україні поняття Gap Year сьогодні набуло дещо іншого значення. Оскільки в країни триває мобілізація чоловіків віком від 18 до 60 років через повномасштабне російське вторгнення. Чоловіки призовного віку не можуть виїжджати за кордон, тому тисячі 17-річних хлопців опинилися перед дверми останнього вагону потяга – у них є шанс встигнути відпочити за кордоном або взагалі залишити країну.
Здобути європейську освіту, але жити в Україні
17-річний Микита розповів Kyiv Post, що однією з головних проблем, що постали перед ним, стало нерозуміння, що йому робити далі. Адже початок повномасштабної війни припав на той час, коли він закінчував школу і мав обирати університет.
Більшість його друзів виїхала за кордон, а сам хлопець у важкий для всіх нас час опинився перед важким вибором — чи варто думати про навчання в Україні або залишити все та поїхати за кордон?
У кінці серпня 2022 року він вперше виїхав за кордон та «відчув, як це — жити спокійно, не переймаючись кожного разу, коли чуєш сирену». Того ж літа він вирішив, що перший курс буде навчатися в Україні на спеціальності, пов’язаній із програмуванням. Оскільки 18 років Микиті виповнюється у жовтні цього року, то час на виїзд ще є.
Наразі я планую продовжувати навчання, скоріш за все, у Польщі. Насправді, якщо б не було війни, то я так само б вчився за кордоном. Бо, на мій погляд, там більше можливостей для розвитку. Наразі я хочу закінчити європейський університет та знайти роботу. Якщо до того часу війна закінчиться, то хочу повернутися в Україну. Але дистанційно працювати на європейську компанію.
Микита
Він додав, що наразі точно планувати своє майбутнє складно, бо війна може легко та швидко зруйнувати всі плани.
«Я прагну розвивати наш культурний фронт»
На перший погляд здається, що всі українські підлітки хотіли б будувати своє життя за кордоном через ширші можливості, а тепер ще й через наявність мирного неба над головою. Однак чимало й тих, хто воліє залишитись в Україні.
За цей час я побував у двох європейських країнах. Але відчуваю, що там лише система. Я повернувся, бо в Україні я почуваюся вільнішим як творець.
SXXY
Цього року він закінчив школу і до свого повноліття має ще пів року. Втім хлопець із псевдонімом SXXY вже визначився з тим, чим планує займатися у майбутньому. Оскільки все життя парубок займається танцями, то й вступати вирішив до хореографічного училища.
Окрім цього, він є дизайнером та має власний бренд «Sxxy local club». Молодий дизайнер зазначає, що в його планах, звісно, здобути локальну популярність. Але головною метою є надання розуміння людям того, як вони себе відчувають. Аби вони надихалися його ідеями та могли знаходити щось для розвитку власного смаку.
Я прагну розвивати наш культурний фронт. Аби Європа та Америка звернули увагу на перспективних дизайнерів, хореографів та загалом творців в України. Те, як ми розвиваємося — це добре, але треба виходити на новий рівень. Я хочу зробити так, аби наша творчість більше виходила за межі країни. Світ має розуміти, що ми маємо смак та навіть більше працьовитості й стрижня, ніж на заході. Бо насправді наші люди мають все необхідне для того, аби сформувати смак, але їм не вистачає певного поштовху.
Професія, що дозволяє виїжджати за кордон
Однак повноліття під час мобілізації — ще не вирок. Бо існує ряд можливостей повнолітнім чоловікам перетинати кордони України. Серед них і професія моряка.
17-річному Леонідові з Одеси минулого року, після закінчення дев’ятого класу, батьки зробили своєрідний подарунок — забрали документи зі школи та сказали, що він може чинити далі так, як сам хоче. Хлопець вже тоді розумів, що декілька років дистанційного навчання в школі не матимуть сенсу. Тому вступив до морського коледжу. Він розповів, що з дитинства його зачаровувало море.
Я обрав фах моряка, можливо, через певну романтизацію та можливість подорожувати. Хоча, як на мене, великим плюсом професії є також можливість на деяких час відокремитися від усіх та всього, що відбувається на землі. До того ж наразі я можу не перейматися через повноліття. Бо якщо я оформлю всі документи, то мене не зможуть забрати в армію. Вже влітку наступного року у мене буде шестимісячна морська практика за кордоном або на прибережній зоні в Україні.
Леонід
Хлопець також розповів, що в ідеалі у майбутньому хотів би жити у рідному місті Одеса, але також мати нерухомість за кордоном.
На цей час я б не жив в Україні, бо наразі тут небагато перспектив і багато ризиків. Наприклад, одного разу в Одесі біля університету вибухнув дрон-камікадзе, через що в будівлі повилітали вікна. Добре, що студенти навчалися дистанційно та ніхто не постраждав.
Хоча насправді виїзд за кордон залежить не тільки від власного бажання та поглядів. Повномасштабна війна відбилась як на психологічному, так і на фінансовому стані більшості українців. Через це наразі хлопець не має змоги поїхати на відпочинок за кордон.
Але в березні минулого року Леонід разом із родиною виїхав до Польщі на декілька місяців. Хлопець пригадує, що це було дуже нервово, бо їм довелося їхати через Молдову майже без зупинок шість днів. До того ж їм було складно через те, що вони залишають рідний дім та батька. А потім їх чекав тривалий шлях адаптації.
Ночі у підвалі на противагу «легкості від усвідомлення того, що небом нічого, крім цивільних літаків не пролетить»
Але й відсоток тих, хто планує залишитися за кордоном назавжди, серед українців чималий. Це стосується й Кирила, якому 18 виповнилося у березні цього року.
Після початку повномасштабного вторгнення Кирило разом із родиною перебував на заході України. Після повернення до Києва через сильні ракетні обстріли взимку Кирило разом із родиною після кожного сигналу повітряної тривоги спускався в підвал, і це сильно впливало на моральний стан хлопця. Тому коли він із мамою поїхав за кордон на відпочинок, йому здавалось, що там якось занадто спокійно. Згодом сім’я Кирила переїхала до Німеччини.
Коли вперше виїхав, то відчув легкість від розуміння того, що небом нічого, крім цивільних, літаків не пролетить. У цьому плані після переїзду теж легше. Але є нерозуміння того, як буде розвиватися життя далі. Я ще не визначився з професією. Але з вересня буду вивчати німецьку мову. Також займаюся музикою та спортом. В ідеалі — хотілося б монетизувати свої хобі.
Кирило
Перший місяць родина прожила у таборі для біженців, доки їх не переселили у містечко. Хлопець зазначає, що він був готовий до будь-яких побутових умов, тому йому легше було сприймати певні побутові незручності. Кирилові здавалось дивним, що люди тут не зовсім розуміють, що відбувається в Україні.
Проблем із спілкуванням у хлопця не було, бо він одразу знайшов собі друзів. Втім все одно він сумує за старими друзями в Україні. Кирило хотів би повернутися додому, погуляти з друзями дитинства та відсвяткувати з ними шкільний випускний.
Загалом я ставлюся до всього із позитивом. Мені як тут добре, так і там добре. Але я сумніваюся, що вже повернуся назад. Лише хотів би приїжджати туди, аби зі всіма побачитися. Взагалі то ще з дитинства думав, що поїду за кордон. Але насправді складно було наважитися поїхати. Бо в Україні у мене, так би мовити, вже закладений фундамент мого життя.
Коментарі (0)