Метасад на Рейтарській: скульптор Назар Білик про повернення Нарбута в Київ

Як народжуються скульптура в місті? Все починається з питання: навіщо вона нам сьогодні. Київ обирає іншу мову — коли монумент не віддаляє, а відкриває людину в міському просторі.

DOVGIY FAMILY OFFICE реалізує проект Sophia Park Residens, який передбачає ревіталізацію будівель у самому серці Києва. Тут створять вічнозелений сад і встановлять скульптуру, присвячену одному з найвпливовіших українських графіків — Георгію Нарбуту. Простір планують перетворити на «Сад Нарбута» і подарувати місту.

Kyiv Post ексклюзивно поспілкувався з автором скульптурної композиції, яка стане перлиною саду, з скульптором Назаром Біликом.

Білик відомий киянам за «Дощем» на Пейзажній алеї.

У своїх проєктах він досліджує зв’язок людини з природою та міським середовищем, працює з контрформою і візуалізацією простору навколо об’єкта.

Більше по темі

Під час нічної атаки на Київ росіяни поцілили по фармзаводу «Дарниця»

Війська РФ під час нічного удару по Києву поцілили по території фармацевтичного заводу «Дарниця». На підприємстві обійшлося без жертв, виробництво працює.

Його твори експонувалися в Україні, є в колекціях Франції, Німеччини, США, Швейцарії, Італії, Бельгії, Китаю та Австрії. Сам митець став лауреатом низки міжнародних мистецьких конкурсів і фестивалів.

Kyiv Post (КР): У публічному просторі скульптори часто працюють за «каноном»: урочисто, високо, «щоб усім сподобалось». Як Ви це обходите?

Назар Білик (НБ): У таких проєктах одразу з’являється набір очікувань: «щоб було урочисто», «щоб усім сподобалося», «щоб відповідало офіційному образу». Є ризик перетворитися на майстра, який просто виконує волю замовника. Особисто я - ніколи не беру роботи на замовлення. Це вийняток. Скульптори — це люди, які працюють з історією. Тому моя відповідь така: менше «щоб усім сподобалось», більше чесного діалогу з містом і людиною. У цьому випадку важливу річ зробив Dovgiy Family Office: мені дали свободу думати, шукати рішення. Це дозволило зберегти мій метод і чесність.

KP: Де для вас межа компромісу між замовленням і авторським поглядом?

НБ: Але це величезний тиск, насправді, захищати суть. Для мене як для скульптора в третьому поколінні важливо зберігати і викристалізовувати свій підхід і створювати цей діалог між образом, над яким працюєш, і своїм стилістичним баченням. І в такому випадку це цінно і для історії мистецтва, і розвиває мій власний творчий метод.

KP: Чому ваш новий вибір, новий герой вашої роботи — Георгій Нарбут?

НБ: Він — художник, який сформував український візуальний стиль часів епохи становлення української державності. Він живився з народного мистецтва, не копіював, а перекладав його мовою свого часу . Тому його роботи ми впізнаємо як «свої». Уявіть, як це відповідально – працювати з митцем такого рівня! Це цікаво. Я рік вивчав творчість Нарбута  — тексти, зображення. В таких творчих сумнівах провів цей час...

KP: Це була ініціатива замовника чи ваша?

НБ: Dovgiy Family Office запросив мене й надав свободу у виборі підходу. Рішення, яким буде пам’ятний знак на честь Нарбута, — мій усвідомлений вибір.

KP: Чому саме Рейтарська?

НБ: Ця вулиця маркована культурою. Тут поруч жив і працював Нарбут, тут була його майстерня, він допомагав студентам, які працювали поруч з ним, коли була закрита Академія мистецтв. Сьогодні Рейтарська — це жива культурна вулиця: галереї, майстерні.

Цей простір уже зберігає в собі пам’ять про Нарбута. Завданням було зробити цю присутність відчутною — і для тих, хто добре знає його творчість, і для тих, хто випадково опиниться тут.

KP: Проєкт простору на честь митця, який презентував Dovgiy Family Office, називається «Сад Нарбута». Це теж частина вашої ідеї?

НБ: Так, скульптурний знак не може існувати в просторі сам по собі: для нього важливо створити осмислений простір. У щільному центрі міста «сад» — це запрошення до спокою і зосередження. Сама назва з’явилася рано і тримала перший імпульс: тут має бути простір, де хочеться побути і подумати. Потім команда доповнила цей сенс: традиційний київський будинок називається «садиба» — тобто маєток із садом.

KP: Ви сказали, що майже рік працювали над пам’ятником. Звідки ці творчі муки?

НБ: Я хотів поєднати те, що практично не поєднується: самого Нарбута і мій творчий метод. Зробити його сучасним і водночас говорити у 2025 році про людину, якої сто років вже немає. Чесно кажучи, я спітнів, поки шукав це рішення. Довгий час у мене було два варіанти — пряма цитата з творчого спадку Нарбута — стилізована квітка… І силует. Зрештою я відмовився від прямих посилань на його творчість — вони звужують його до «набору прийомів». Хотілося говорити про особистість Нарбута, допомогти йому втілити самого себе. Я захопився його силуетним малюнком — де він разом із сім’єю, як митець бачив себе. І так народився памʼятник, який ми і презентували громаді.

KP: На зображеннях видно, що ви не використовуєте постамент. Дехто скаже — це «європейське» рішення.

НБ: Навпаки. Часто в європейській практиці монумент стоїть «над» людьми завдяки постаменту. А я хотів відкрити постать художника. Я думаю, в цьому також є відсилка до суті української ідентичності: не дивитися на великих знизу вгору, а творити спільний, рівноправний простір спілкування — рівність поміж рівних, нову міську реальність.

KP: Чому ви «зробили» Нарбута з порожнечі? У його фігуру можна навіть просунути руку.НБ: І я наполегливо прошу це робити! Обов’язково! Взаємодіяти з ним, творити його в своїй уяві! Це мій улюблений метод. Плюс, придивіться до зображення: фронтально видно цілісний силует, зроби крок убік — і він розсипається на «сторінки», як торець книги. Це не випадковість: Нарбут створював українську книжкову графіку, тому «ефект книги» — місток до його справи. Ти рухаєшся — і «домальовуєш» образ сам. Це наче ваша власна співтворчість зі мною і Нарбутом.

KP: Перед початком інтерв’ю ви називали Сад Нарбута «метасадом». Що це таке простими словами?

НБ: Це нова філософія взаємодії. Де є сад плюс скульптура плюс ви плюс країна. Це не фон, а спільний простір пам’яті. Поки людей немає в саду і біля скульптури — «Нарбута нема»; коли ми приходимо, рухаємось, взаємодіємо — «він є». Образ живе завдяки присутності спільноти. І це принципово. І це і є – метасад. Dovgiy Family Office підтримав саме такий підхід: простір співтворення «на рівних», який за меморандумом із громадою буде подаровано місту.

KP: Яка роль громади?

НБ: Вирішальна. Без її уваги й руху образ не з’являється. Це пам’ятник Нарбуту — і нашим спільним зусиллям. Ось зараз простір незалежної України дозрів до того, щоб постать Нарбута була виявлена ним. Наші всі зусилля — це і є цей простір навколо, і він народжує Нарбута. Він його проявляє, .  дає життя. Наша зрілість, наша здатність усвідомити потребу в його присутності і народжує нам його. Ми його всі разом і створюємо. А ми і є цей простір. Простір саду, простір Києва, простір нашої спільноти. В цьому вся філософія.

KP: А що з цієї історії переживе роки?

НБ: Звичка міста бачити своїх людей. Ми живемо в незалежній Україні, яка дозріла, щоб не просто пам’ятати про свій культурний спадок, але й почати його бачити, повертати в суспільний простір. У випадку з Нарбутом — наші спільні дії створюють той простір довкола, що його народжує і проявляє.

Це, до речі, й присвята зусиллям жителів Києва, його громаді, бізнесу. Адже шана Нарбуту зрозуміла. Але присвята спільноті — неочевидна. Втім вона присутня.