15 червня Брюссель офіційно відкрив переговори за першим кластером у межах вступу України та Молдови до ЄС. Кластер «Основи» охоплює питання демократії, верховенства права, боротьби з корупцією, державних закупівель та інших ключових сфер.
В Україні цю новину зустріли схвально. У Росії реакція була зовсім іншою, хоча Москва й надалі стверджує, що не «заперечує проти євроінтеграції України».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Втім, головний виклик для Києва залишається незмінним — судова реформа.
Замість того щоб послідовно рухатися вперед, українська судова система загрузла у протистоянні старих і нових еліт. Ключову роль у ньому відіграють Верховний Суд і парламент.
Чого вже вдалося досягти Україні в реформуванні судів
Ще до початку повномасштабної агресії Росії у 2022 році Україна створила низку антикорупційних і судових інституцій, багато з яких формувалися за активної участі міжнародних партнерів.
Угорщина заблокувала новий етап переговорів про вступ України до ЄС
Серед них — Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Вищий антикорупційний суд (ВАКС), а також оновлена Вища рада правосуддя (ВРП).
Саме виконання частини цих реформ відкрило Україні шлях до безвізового режиму з країнами Шенгенської зони, запровадженого у 2017 році.
Після президентських виборів 2019 року, на яких переміг Володимир Зеленський, темпи реформ сповільнилися, а під час пандемії COVID-19 цей процес майже завмер.
Однак у 2022 році ситуація кардинально змінилася.
Повномасштабне вторгнення Росії несподівано відкрило політичне вікно можливостей для давно відкладених реформ, пов’язаних із прагненням України вступити до Європейського Союзу.
Одним із прикладів стала Вища рада правосуддя, склад якої після початку повномасштабної війни було оновлено.
Оновлена ВРП звільнила Павла Вовка — колишнього голову вже ліквідованого Окружного адміністративного суду Києва, який став одним із найвідоміших символів судової корупції в Україні.
Вовк опинився в центрі суспільної уваги після оприлюднення так званих «плівок Вовка» — записів, які, за версією слідства, свідчили про спроби керівництва суду впливати на судові та політичні процеси.
Також повідомлялося, що він був одним із ключових учасників підготовки юридичного обґрунтування для поновлення на посаді Віктора Януковича — колишнього президента України, якого усунули від влади під час Революції Гідності у 2014 році.
Оновлена Вища рада правосуддя вже звільнила понад 50 суддів на підставі матеріалів розслідувань, зокрема доказів, отриманих у результаті негласних слідчих (розшукових) дій.
Серед звільнених суддів був і Сергій Бурхан, який оскаржив своє звільнення у Великій Палаті Верховного Суду. Він стверджував, що матеріали кримінального провадження не можуть використовуватися як докази під час дисциплінарного провадження. Однак Верховний Суд залишив рішення про його звільнення в силі, підтвердивши допустимість використання таких матеріалів у дисциплінарних справах.
Ще одним підтвердженням того, що судова реформа почала давати результати, стала справа колишнього голови Верховного Суду Всеволода Князєва. Його обвинувачували в одержанні хабаря в розмірі 2,7 мільйона доларів. Ця справа стала одним із найбільших корупційних скандалів в історії українського правосуддя. Вищий антикорупційний суд затвердив укладену з ним угоду про визнання винуватості.
Князєва засудили до п’яти років позбавлення волі, на три роки позбавили права обіймати посади в органах правосуддя та правоохоронних органах, а також конфіскували його майно, особисті заощадження й кошти, визнані неправомірною вигодою в порядку спеціальної конфіскації.
За його згодою понад 1,1 мільйона доларів із цих коштів також передали на підтримку Збройних сил України через благодійний фонд «Повернись живим».
Верховний Суд залишається однією з головних перешкод
Попри досягнутий прогрес, судова система України й далі стикається із серйозними проблемами. Найкраще це демонструє ситуація у Верховному Суді.
У 2025 році українська громадська організація DEJURE Foundation, яка займається реформою правосуддя, оприлюднила результати опитування, згідно з якими 69% українців не довіряють Верховному Суду.
Серед головних причин респонденти назвали корупцію, залежність суддів від політиків та олігархів, а також недостатню доброчесність суддівського корпусу.
Саме останні рішення Верховного Суду багато в чому пояснюють, чому рівень цієї недовіри залишається таким високим.
У грудні Велика Палата Верховного Суду поновила на посаді суддю Господарського суду Києва Інну Отрош. Після незаконної анексії Криму Росією вона відвідувала окупований півострів, а також їздила до Росії.
За рік до цього її звільнили після того, як вона не пройшла кваліфікаційне оцінювання.
Попри те, що Отрош не може здійснювати правосуддя, доки президент не підпише указ про її призначення, вона вже має право на щомісячні виплати.
Нещодавно Верховний Суд також поновив на посаді Олену Мазур — колишню суддю Окружного адміністративного суду Києва та одну з фігуранток «плівок Вовка».
Прихильники судової реформи нагадують про її роль у низці найбільш суперечливих рішень суду. Серед них — рішення, пов’язані зі знесенням історичної будівлі на київському Подолі, рішення на користь братів Суркісів у справі ПриватБанку, поновлення на посадах прокурорів, звільнених у межах люстрації, а також колективна відмова суддів Окружного адміністративного суду Києва проходити кваліфікаційне оцінювання.
Втім, проблема не обмежується окремими справами.
Колишній голова Верховного Суду Всеволод Князєв співпрацював зі слідством і дав свідчення щодо кількох інших суддів, частині з яких уже повідомили про підозру. За повідомленнями, загалом у справі можуть фігурувати близько десятка суддів Верховного Суду.
Занепокоєння також викликають судді з російським громадянством, поновлення на посадах проросійських або скомпрометованих суддів, а також роль Великої Палати Верховного Суду в скасуванні або послабленні результатів попередніх реформ.
Вплив Медведчука в адвокатурі зберігається
Ще однією сферою, яка так і не зазнала належних реформ, залишається адвокатура.
Національну асоціацію адвокатів України, яку очолює Лідія Ізовітова, уже багато років пов’язують із соратником президента Росії Владіміра Путіна Віктором Медведчуком. Водночас система адвокатського самоврядування роками залишається майже незмінною, попри численні заклики до її реформування.
У 2022 році мав відбутися З’їзд адвокатів України, на якому делегати мали обрати голову Ради адвокатів України та Національної асоціації адвокатів України, а також новий склад Ради адвокатів та інших органів адвокатського самоврядування.
Однак Рада адвокатів України на чолі з Ізовітовою заблокувала проведення з’їзду, пославшись на воєнний стан. У результаті вона та її соратники фактично залишилися на своїх посадах уже на третій термін, попри пряму законодавчу заборону.
За повідомленнями, Ізовітову вважають однією з головних лобісток законопроєкту № 12320, ухваленого восени 2025 року. Документ забороняє будь-яке ототожнення адвоката з його клієнтом, зокрема навіть такі фактичні твердження, як: «Руді Джуліані був адвокатом Дональда Трампа».
Хоча Володимир Зеленський досі не підписав цей закон, його вже називають прямою атакою на свободу слова.
Питання також викликають інші неоднозначні постаті в адвокатурі, зокрема колега Ізовітової — адвокат Олексій Шевчук, право адвокатську діяльність якого було зупинено на три місяці.
Це вже вдруге, коли до нього застосували таке дисциплінарне стягнення.
Сумнівні законодавчі ініціативи
Занепокоєння викликають не лише непрозорі інституції, а й українське законодавство.
Найбільш показовий приклад останнього часу — законопроєкт № 13165-2.
Верховна Рада ухвалила його 242 голосами, представивши як частину євроінтеграційного процесу та один із кроків із удосконалення системи перевірки декларацій доброчесності суддів.
Втім, прихильники судової реформи стверджують, що законопроєкт має протилежний ефект.
Замість того щоб посилити механізми перевірки доброчесності, він ризикує допомогти суддям із сумнівною репутацією зберегти свої посади. На думку критиків, документ послаблює перевірку декларацій доброчесності та вилучає ключові елементи, які роблять цей механізм дієвим.
Зокрема, процедура перевірки більше не передбачатиме оцінки того, чи відповідають статки судді його офіційним доходам, чи порушував він суддівську присягу, а також чи втручався у здійснення правосуддя.
Крім того, судді більше не будуть зобов’язані підтверджувати, що їхній спосіб життя відповідає задекларованим доходам.
Це особливо небезпечно, адже питання безпосередньо пов’язане з фінансовою підтримкою України з боку Європейського Союзу.
Україна ризикує втратити частину фінансування в межах програми Ukraine Facility, оскільки не виконала вчасно низку зобов’язань щодо реформ. За даними Європейської комісії, два контрольні показники, пов’язані з попередніми траншами допомоги, досі залишаються невиконаними. Йдеться майже про 680 мільйонів євро (772 мільйони доларів).
Одне з невиконаних зобов’язань стосується збільшення кількості суддів Вищого антикорупційного суду. Інше — ухвалення законодавства, яке регулює перевірку декларацій доброчесності суддів і процедуру їх проведення.
Проблема полягає в тому, що законопроєкт № 13165-2 може створити лише видимість виконання вимог ЄС, не забезпечивши реальних змін, яких вимагав Європейський Союз.
Документ також залишає поза увагою ще одне ключове питання — реформу Верховного Суду за участю міжнародних експертів, яка стала одним із найуспішніших елементів попередніх реформ.
Ця реформа є складовою пріоритетів Качки — Кос — десятипунктного порядку денного, погодженого Україною та Європейським Союзом для прискорення реформ у сфері верховенства права.
ЄС не повинен послаблювати вимоги
Прихильники судової реформи застерігають: якщо Україна отримає позитивну оцінку за таку «реформу» і відповідне фінансування, це стане для влади чітким сигналом, що взяті на себе зобов’язання можна порушувати без жодних наслідків.
Показово, що судова система, схоже, сприйняла цей сигнал про своєрідну «амністію» саме так.
Усього за кілька годин після ухвалення законопроєкту № 13165-2 Верховний Суд поновив на посаді Олену Мазур — колишню суддю Окружного адміністративного суду Києва та одну з фігуранток «плівок Вовка».
У коментарі для Kyiv Post голова правління DEJURE Foundation Михайло Жернаков наголосив, що Європейський Союз має однаково серйозно ставитися до обох своїх інструментів — фінансової допомоги, надання якої залежить від виконання реформ, та самого процесу вступу до ЄС.
«Допомога Україні не означає зниження стандартів або видавання антиреформ за реформи. Такий підхід може мати для країни дуже небезпечні наслідки», — сказав він.
«Європейська інтеграція залишається одним із небагатьох шляхів, які ще відкриті для України. Для багатьох українців саме вона є найчіткішим баченням кращого майбутнього», — додав Жернаков.
За його словами, українці підтримують не лише сам вступ до ЄС, а й правила, без виконання яких він неможливий.
Зокрема, 73% опитаних підтримують тиск міжнародних партнерів на українську владу задля очищення системи правосуддя та боротьби з корупцією. Водночас 64% вважають вимоги Брюсселя щирою спробою допомогти Україні провести необхідну модернізацію.
Жернаков та інші прихильники судової реформи з полегшенням сприйняли те, що минулого тижня Верховний Суд не поновив на посаді Павла Вовка. Таке рішення стало б серйозним моральним ударом для української системи правосуддя.
