Володимир Винниченко в українському пантеоні — мабуть, одна з найсуперечливіших і водночас найяскравіших постатей в українській історії початку XX століття. Один із головних архітекторів української державності, голова першого уряду УНР і перший голова Директорії, він водночас був першим українським письменником, чиї п’єси ще за його життя ставили на сценах Берліна, Парижа, Рима та Праги.
28 липня — день народження цього видатного митця й політика. Для сучасної України, яка переосмислює уроки боротьби за незалежність, постать Винниченка дає унікальний матеріал для роздумів про те, що відбувається, коли глибокий художній психологізм і політичний ідеалізм стикаються з жорстокою реальністю геополітики.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Як бунтарський характер і навчання на юридичному факультеті сформували майбутнього провідника нації?
Володимир Винниченко народився 28 липня 1880 року в Єлисаветграді (нині Кропивницький) у родині селянина-ремісника. Змалку хлопець вирізнявся гострим розумом, вибуховим характером і нетерпимістю до будь-якої несправедливості. З Єлисаветградської гімназії його виключили не через низьку успішність, а через революційну пропаганду та зухвалу поведінку у спілкуванні з викладачами, які принижували бідніших учнів.
Як історик Іван Крип’якевич перехитрив радянську цензуру та деколонізував історію Козаччини?
Проте юнак не опустив рук: він склав іспити екстерном і 1901 року вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. Саме там Винниченко остаточно долучився до українського національно-визвольного руху й захопився соціалістичними ідеями. Його неодноразово заарештовували, а з університету виключили. Він сидів у в’язницях і був змушений жити в еміграції під чужими іменами. Однак ці випробування лише гартували його як політичного та літературного діяча.
У чому полягав літературний феномен Винниченка як першого європейського модерніста України?
Винниченко увірвався в українську літературу на початку XX століття немов буревій. На той час значна частина української прози залишалася в межах побутово-етнографічного реалізму, зосередженого на житті села. Винниченко одним із перших переніс увагу на міського інтелігента, маргінала й революціонера, а психологічний аналіз і моральні експерименти зробив головними рушіями сюжету. Його збірка оповідань «Краса і сила» (1906) здобула високу оцінку Івана Франка, який відзначив силу й темперамент прози молодого автора.
Невдовзі Винниченко став одним із найпопулярніших українських драматургів. Його п’єси — «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Медвідь» — ставили у провідних європейських театрах, а роман «Записки кирпатого Мефістофеля» став еталоном психологічної прози. За свої твори він отримував значні на той час гонорари й майже повністю спрямовував їх на фінансування українських революційних газет і видавництв.
Якою стала політична трагедія голови Генерального Секретаріату УНР?
Коли 1917 року розпочалася Українська революція, Винниченко, який мав беззаперечний авторитет, став заступником голови Центральної Ради, яку очолював Михайло Грушевський, і очолив перший український уряд — Генеральний секретаріат. Він також був співавтором тексту IV Універсалу, що проголосив незалежність УНР.
Проте як політик Винниченко виявився заручником власного ідеалізму та лівих соціал-демократичних ілюзій. Він вірив у можливість компромісу з російськими більшовиками на основі «класової солідарності», що призвело до фатальних прорахунків у розбудові української армії. Винниченко надто пізно усвідомив підступність більшовиків і насильницьку сутність їхнього режиму. Після поразки визвольних змагань він 1920 року остаточно залишив Україну. У своєму відомому щоденнику Винниченко дав болісну оцінку тій епосі: «Читати українську історію треба з бромом — так боляче, так соромно і так гірко».
Як минули останні роки митця у французському Мужені та в чому цінність його спадщини?
Другу половину життя Володимир Винниченко разом із дружиною Розалією Ліфшиць провів у Франції — у містечку Мужен поблизу Канн. Він відійшов від активної політики й повністю присвятив себе літературі, філософії та живопису. Винниченко створив понад сто полотен, які високо оцінили тогочасні французькі критики. Його роботи навіть експонували поряд із картинами Поля Сезанна та Анрі Матісса.
Саме в еміграції він створив футуристичний роман-утопію «Сонячна машина» — перший в українській літературі масштабний науково-фантастичний роман. У ньому Винниченко змалював суспільство майбутнього, звільнене від злиднів і важкої праці.
Володимир Винниченко помер 6 березня 1951 року в Мужені, де його й поховали. Його масштабна спадщина свідчить: навіть фатальні політичні помилки не завадили митцеві збагатити культурний код своєї нації незнищенним елементом «краси і сили», який надихатиме наступні покоління.
