В одному епізоді фільму 1994 року «Втеча з Шоушенка» двоє в’язнів – Енді та «Ред» – обговорюють своє майбутнє. Ред вже «інституціалізований» і, здається, задоволений тим, що проведе решту свого життя за ґратами під владною рукою головного наглядача. Енді, неправомірно засуджений за вбивство своєї дружини та її коханця в'язень, який вирішив взяти долю у власні руки і втекти, каже: «Все зводиться до простого вибору: зайнятися життям або зайнятися смертю».

Advertisement

Президент України Володимир Зеленський прийняв власне рішення «зайнятися життям», готуючись вийти за межі Бахмута і прийняти бій з росіянами. Зараз, коли весняний наступ сил російського президента Володимира Путіна на Донбасі наближається до кульмінації, Зеленський наближається до початку українського контрнаступу, який гарантуватиме, що саме російській армії доведеться «зайнятися смертю».

Камишін: ЗСУ потрібна кількість снарядів, яку не може поставити жодна країна
Більше по темі

Камишін: ЗСУ потрібна кількість снарядів, яку не може поставити жодна країна

За словами міністра, Україна може виробляти більше озброєння, однак у неї немає на це фінансування.

Замість того, щоб просто сидіти на своїх оборонних позиціях у Бахмуті в очікуванні наступної російської атаки, генерали Зеленського нарощують бойову міць, накопичують боєприпаси та навчають українську армію перед тим, як розпочати власний контрнаступ, щоб вигнати Путіна та його генералів з України. Мета Києва однозначно зрозуміла: відновити територіальну цілісність і забезпечити мир країні на умовах Зеленського. З огляду на це двома найважливішими цілями будь-якого контрнаступу ЗСУ, безперечно, будуть Бахмут і Крим.

Advertisement

За словами радника голови Офісу президента Михайла Подоляка, весняний контрнаступ може розпочатися вже протягом найближчих двох місяців. Цю оцінку повторив міністр оборони України Олексій Резніков, який заявив, що «Україна розпочне контрнаступ протягом квітня-травня, атакуючи російські сили одночасно на кількох напрямках». А поки плани доопрацьовуються та відпрацьовуються. Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний і командувач Сухопутних військ генерал-полковник Олександр Сирський вже продемонстрували високий рівень стратегічної та тактичної майстерності, провівши воєнні операції, за своїми масштабами та ефективністю порівнюваними з висадкою в Нормандії та Інчхоном. Йдеться про операції Другої світової та Корейської війни.

Advertisement

Бахмутський сценарій

Кровопролитна битва за Бахмут продовжує суперечити будь-якій військовій логіці. Більшість західних військових стратегів і аналітиків вважають, що це місто не має жодної стратегічної цінності. За визначенням він не вважається ключовим воєнним об'єктом, але завдяки діям і Зеленського, і Путіна він став вирішальним військовим плацдармом цієї війни. Зеленський оголосив про рішучу необхідність перемоги в Бахмуті  невдовзі після оприлюднення на початку березня відео з жорстоким вбивством Олександра Мацієвського. Невдовзі після цього, після зустрічі з генералами Залужним і Сирським, Зеленський наказав негайно направити  підкріплення для оборони Бахмута, заявивши, що «немає жодної частини України, про яку можна було б сказати, що її можна залишити».

Advertisement

Через кілька тижнів, 22 березня, Зеленський раптово приїхав до Бахмута, аби підтримати своїх воїнів, і символічно встановив свій власний український прапор у центрі Бахмута. Відео, на якому український президент робить селфі з бійцями ЗСУ та вручає бойові нагороди, викликало в пам’яті зображення плаката часів Другої світової війни з написом: «Я з 82-ї повітряно-десантної дивізії, і сволота все ще просувається». На плакаті було зображено брудного, обшарпаного, але бравого десантника Вернона Хоута з 325-го піхотного полку, який марширує у розпал холодної сніжної зими, аби підкріпити відступаючі американські війська в Бельгії. Вираз його обличчя не залишав сумніву щодо його рішучості. Це той самий завзятий настрій, який змушує Зеленського та його військових бути так палко налаштованими відмовити Путіну в перемозі під Бахмутом.

Advertisement

Битва за це місто почалася ще в травні 2022 року, і на його захоплення Путін витратив значну кількість особового складу армії РФ, зробивши це питанням національного престижу. За даними Міноборони України, з 1 січня втрати росіян, переважно на Донбасі, становлять 66 180 убитих російських військових, 579 танків, 890 БТР і 650 артилерійських систем. Неспроможність захопити місто, можливо, коштувала йому єдиної потужної сили, яку він ще мав в Україні: групи «Вагнера» Євгена Пригожина. Внутрішня боротьба між керівником групи найманців, з одного боку, та міністром оборони Росії Сергієм Шойгу та начальником російського Генштабу генералом Валерієм Герасимовим, з іншого, підірвала єдність зусиль, яка існувала раніше. Отже, просування сил Путіна на Донбасі було значно послаблене, і, як наслідок, наразі російські підрозділи там явно вразливі.

Advertisement

Незважаючи на втрати, росіяни продовжують наступати хвиля за хвилею, мало чого досягаючи, крім тисяч солдатів, які повертаються додому в мішках. У той час як звіти свідчать про те, що ситуація в Бахмуті стабілізується на користь України, росіяни продовжують подібні малоефективні атаки, застосовуючи застарілі тактики окопних дії часів Першої світової в інших українських містах: Новокалиновому, Ласточкиному, Первомайську, Авдіївці, Невельському, Сіверному та Тоненькому.

Часто за невдачами росіян на полі бою у відповідь слідують удари балістичних ракет і безпілотників на цивільні населені пункти. Незважаючи на нищівні невдачі останнього часу, схоже, що Путін не має наміру здаватися. 15 березня Міністерство оборони Росії оголосило про намір додати до своїх формувань ще 400 тис. новобранців, починаючи з 1 квітня. Стратегія Кремля полягає в тому, щоб і далі кидати своїх солдатів в українську м'ясорубку.

По суті цю стратегію підтвердив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, який заявив, що «гібридна війна недружніх країн проти РФ триватиме довго». Україна не може дозволити собі тривалу війну, як і не може дати Путіну час відновити свої підрозділи.

Наступний крок

Міністр оборони США Ллойд Остін під час свого докладу перед Комітетом Сенату у справах збройних сил 28 березня заявив, що Україна має «дуже хороші шанси розпочати успішний контрнаступ навесні». Його коментарі були оптимістичними, і вони не могли бути іншими, адже Україна зараз отримує німецькі основні бойові танки Leopard 2, британські Challenger 2, американські БМП Bradley, сучасні артилерійські системи та боєприпаси до них, поповнює свої війська, зокрема, навченими на Заході екіпажами. Тобто має всі інструменти, необхідні для проведення «обмеженого» загальновійськового контрнаступу. США та їхні партнери по «старому НАТО» воліли б, щоб контрнаступ розпочався на Донбасі.

Але «успішний контрнаступ» на Донбасі, як заявив генерал-лейтенант армії у відставці та колишній командувач армією США в Європі Бен Ходжес, не виграє війну. Однак він може посадити Росію за стіл переговорів, про що генерал Марк Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, неодноразово заявляв як про найбільш вірогідне завершення війни. Озброєння України для ведення оборонної війни, схоже, поступово перейшло в озброєння для повернення Донбасу з тим самим кінцевим результатом – врегулюванням шляхом переговорів, а не перемоги.

Ходжес слушно стверджує: «Ви можете вбити кожного росіянина в радіусі 200 кілометрів від Бахмута, і це не змінить стратегічного результату, але якщо ви звільнете Крим, тоді, я думаю, ви повністю змінете весь стратегічний контекст». Він справедливо продовжує наголошувати на необхідності «звільнення Криму» як на «вирішальному» етапі війни, підсумовуючи, що «Україна виграє, звільнивши Крим». Якщо Росія втратить Крим, це означатиме суттєву втрату впливу з точки зору домінування та проекції влади над Чорноморським регіоном, а також відкриття найпівденніших кордонів Росії.

Щоб розпочати цей процес, стверджує Ходжес, Україна повинна зробити півострів нездатним до оборони за допомогою точних глибоких ударів по ключових військових об’єктах, таких як штаб-квартира ЧФ Росії та Керченський міст – логістичному шляху військового постачання з Росії. Простіше кажучи, створення умов для наступу на Крим вимагає завдання точних глибоких ударів армійської тактичної ракетної системи ATACMS і винищувачів F16. І першого, і другого Україна поки не має через відмову поставити Києву ці засоби з боку Вашингтона.

Страх перед ескалацією знову спричиняє побоювання в адміністрації Байдена. Відзеркалюючи ці страхи, Кремль у лютому оголосив будь-яку атаку на півострів червоною лінією. Потім Путін призупинив участь Росії в новому договорі про скорочення ядерних озброєнь із США за договором START, а нещодавно оголосив про передачу тактичної ядерної зброї Білорусі. Через ці побоювання і Вашингтон відмовляє Києву в засобах, необхідних для завдання високоточних ударів дальної дії, необхідних для повернення Криму, тим самим підштовхуючи Зеленського і його генералів до наступу на Донбасі та далі від червоної лінії Путіна.

Фінал битви за Бахмут, як припускає Ходжес, навряд чи визначить, хто переможе у війні, але може визначити, хто зможе продовжувати у ній воювати. Ресурси, виділені обома країнами на оборону/здобуття міста, спустошили їхні запаси зброї та боєприпасів, як і виснажили солдатів на передовій. Справа наразі зводиться до того, хто швидше отримає «друге дихання» та хто зможе перехитрити іншого. На даний час перевага на боці України.

Стратегія «Спочатку Донбас».

Враховуючи обмеження, накладені на Україну США, ймовірно, що, як заявив Резніков, Україна атакуватиме російські сили з «кількох напрямків», щоб вивести російську армію з рівноваги. Однак Київ, швидше за все, реалізовуватиме стратегію «Спочатку Донбас». Донбас буде головним напрямком (ГН), а одночасне просування до Криму – напрямком допоміжним (ДН). Ще одним ДН буде розміщення окремих сил вздовж кордону з Білоруссю, щоб запобігти повторному нападу на столицю. Подібно до американської тактики «шок і трепет», продемонстрованої під час вторгнення в Ірак у 2003 році, Україна повинна швидко досягти переваги у вогневій потузі у поєднанні зі скоординованим маневром і швидкістю, аби перемогти деморалізовану російську армію.

Зеленський не буде зважати на «червону лінію Криму» Путіна

ДН на Крим стане ГН після того, як російська армія на Донбасі буде розгромлена та знищена. Як в ДН, його завдання – створити умови, необхідні для штурму Криму. Без можливості завдавати високоточні удари вглиб півострова ЗСУ будуть вимушені покладатися на HIMARS із радіусом дії 70 кілометрів, що постачаються США, для підтримки наступу. Літаки, надані Польщею та Словаччиною, на додаток до поточного запасу винищувачів України, матимуть вирішальне значення для забезпечення безпосередньої авіаційної підтримки в битві, яка, ймовірно, стане найзапеклішою у цій війні.

Будь-яке просування до Криму може ускладнитись у вузькому Перекопському перешийку  –  сухопутному мосту, що з’єднує Крим із материковою частиною України, а потім у складній місцевості на його півдні, де існують природні перешкоди, зокрема кілька річок і озер. Це неодмінно ускладнюватиме рух підрозділів ЗСУ та зроблть їх зручною ціллю для російської артилерії. Ефективна аеророзвідка, контрбатарейна війна, потужна інженерна підтримка та стрімкість пересування будуть необхідні, щоб швидко пройти через ці смертельно небезпечні зони і потім швидко проманеврувати на південь півострова, щоб там перемогти та знищити російських загарбників.

День D в Україні

Усе це не буде легко. Зеленський повинен буде проявити себе як надихаючий головнокомандувач. Під час висадки в Нормандії 6 червня 1944 року американські війська з 29-ї піхотної дивізії були затиснуті на пляжі Омаха потужним вогнем німців. Щоб змусити їх наступати, генерал-майор армії США Норман Даніель «Голландець» Кота-старший пішов вперед, аби надихнути своїх солдатів, сказавши їм: «Джентельмени, нас вбивають прямо на узбережжі. Давайте все ж таки ми просунемось вглиб цієї землі, краще вже нас там уб’ють». У Зеленського вже був свій «голландський» момент, коли він раптово приїхав до Бахмута, щоб згуртувати війська, але ще багато подібних закликів від Верховного Головнокомандувача знадобиться в наступні місяці, поки Україна переможе Росію.

Подібно до головного наглядача з Шоушенку, невдовзі справа дійде до Путіна та Герасимова. Для Зеленського та України настав час нагадати Путіну про долю цього злочинного наглядача – він покінчив із собою, коли правосуддя підійшло до його порогу. Наразі, однак, настав час «зайнятися життям» Зеленському та його спритним бійцям, а це означає, що пора переходити в наступ і діяти сміливіше, агресивніше та потужніше – це єдина політика, яку розуміють Путін та його прибічники.

Copyrigh 2023. Джонатан Е. Світ і Марк К. Тот. Всі права захищені.

Погляди, висловлені авторами в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!