ПОГЛЯД: Тиха сила Києва: як Україна використовує продовольчу дипломатію

Поки увага США та Європи прикута до війни на Близькому Сході, Україна швидко зреагувала на нові можливості. Атаки Ірану на сусідні країни Перської затоки продемонстрували вразливість регіону та потребу в підтримці, яку Україна здатна надати. Тепер настав час, щоб ЄС та інші партнери забезпечили Україні можливість зробити ще вагоміший внесок.

Україна напрацювала у війні ефективні підходи до протидії іранським дронам, які проти неї застосовує Москва. Саме тому країни Перської затоки звертаються до Києва по практичні рішення у сфері протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби та швидкої адаптації на полі бою.

Але війна ведеться не лише на полі бою — зброєю та системами оборони. Ще один урок, який Іран перейняв у Росії, — це використання економічного тиску. Здатність країн Перської затоки витримати іранський контрудар залежить не лише від посилення військових спроможностей, а й від стабільного доступу до продовольства та води. Поки тема дронів не сходить із перших шпальт, саме дефіцит води є ключовою довгостроковою вразливістю регіону. І тут Україна має інший стратегічний ресурс — аграрний сектор.

Більше по темі

Єврокомісія обіцяє обмеження на видачу шенгенських віз росіянам

Європейська комісія оголосила про намір посилити вимоги до видачі шенгенських віз громадянам Росії через безпекові ризики та ворожі дії третіх країн. Відповідні зміни внесуть до Візового кодексу наступного року. Рішення Брюсселя стало відповіддю на політичний тиск коаліції європейських країн (зокрема Польщі, Чехії та країн Балтії), які засудили лояльність Франції, Італії та Іспанії, які приймають тисячі російських туристів. Попри те, що загальна кількість виданих громадянам РФ шенгенів скоротилася з 4 мільйонів до 500 тисяч у 2025 році, деякі країни Південної Європи навпаки продемонстрували зростання показників.

Потенціал для розширення зв’язків між Україною та країнами Ради співробітництва арабських держав Перської затоки — Об’єднаними Арабськими Еміратами, Саудівською Аравією, Кувейтом, Катаром, Бахрейном і Оманом — є значним. Наразі обсяг експорту України до цього регіону становить приблизно 650–800 мільйонів доларів на рік.

Це виглядає непогано, але в ширшому контексті цифра скромна: загальний обсяг українського експорту становить близько 41–42 мільярдів доларів, і частка країн Перської затоки — лише 1,5–2% від цього обсягу.

Інакше кажучи, ці відносини лише зароджуються. Водночас їхня основа виглядає обнадійливою. Лише до ОАЕ експорт України у 2024 році сягнув приблизно 267 мільйонів доларів, тоді як Саудівська Аравія імпортувала українських товарів орієнтовно на 368 мільйонів. Причому зростання прискорюється: торік експорт до ОАЕ збільшився більш ніж на 20%.

Ключ — у тому, що Україна вже робить те, що вміє робити найкраще: годувати світ. Україна є однією з провідних аграрних держав світу. Її родючі чорноземи та масштабне сільське господарство забезпечують значні обсяги виробництва пшениці, кукурудзи, ячменю та соняшникової олії — до 50% світового виробництва олійних культур і близько 10% пшениці. Навіть під час війни українські аграрії зуміли зберегти експорт у надзвичайно складних умовах. Така стійкість не лише вражає — вона має ринкову цінність.

Україна може допомогти розв’язати проблему, яку країни Перської затоки не можуть подолати навіть попри свої нафтові ресурси — дефіцит води. Сільське господарство в посушливому кліматі регіону надзвичайно ресурсомістке. Вирощування зерна та інших базових культур потребує величезних обсягів води, яку доводиться отримувати через дорогі й енергоємні технології опріснення. У деяких випадках країни вже скорочують власне виробництво саме через його економічну й екологічну неефективність.

Імпорт зерна з України, де вода буквально «падає з неба», фактично означає імпорт дешевого й доступного «віртуального водного ресурсу». Кожна тонна пшениці, відправлена з Чорного моря, — це тисячі літрів води, які країнам Перської затоки не потрібно видобувати, опріснювати чи викачувати з крихких водоносних горизонтів. У регіоні, де дефіцит води має екзистенційний характер, це має вирішальне значення.

Віра в потенціал українського агросектору є однією з причин, чому київська венчурна компанія Diligent Capital Partners разом із нідерландською 2ndAries Capital запустили фонд обсягом 150 мільйонів євро (173,2 мільйона доларів) для фінансування бізнесів у цій галузі. Ініціатива Food4Impact покликана залучити приватні інвестиції в такі компанії та сприяти зміцненню глобальних ланцюгів постачання і підтримується Європейською комісією в межах Ukraine Investment Facility.

Але цього замало. Міжнародна спільнота має зробити більше, щоб розширити доступ до такого фінансування. У нинішніх умовах це стає ще більш нагальним, а ефект від цього виходитиме далеко за межі України чи Перської затоки: зростання українського експорту потребуватиме закупівлі більшої кількості техніки з ЄС для підтримки торгівлі.

Це створить інвестиційне коло, яке приноситиме вигоди і самому Євросоюзу, а також через поглиблення торговельних зв’язків прокладатиме шлях до повноправного членства України в ЄС у майбутньому.

Є три важливі кроки, які можна зробити вже зараз, щоб така ініціатива мала успіх:

• Країни Перської затоки могли б активніше інвестувати в аграрний сектор України — як це вже робить Саудівська Аравія, зокрема через інвестицію компанії Salic у МХП у 2024 році. Такі вкладення можуть також спрямовуватися в транспортну інфраструктуру, що дозволить наростити експорт. 
• Іноземні уряди могли б забезпечити спеціальне страхування від воєнних ризиків для захисту експорту до його виходу в міжнародні води.
• Багатосторонні банки розвитку разом із країнами Перської затоки могли б розширити фінансування експорту для агробізнесу.

Нарощування експортного потенціалу України також матиме геополітичний ефект. Країни Перської затоки активно диверсифікують свої економічні та стратегічні зв’язки. Посилення співпраці з Україною дозволяє їм зменшити залежність від традиційних постачальників і водночас отримати доступ до країни, яка довела свою здатність адаптуватися в умовах тиску.

Для України переваги не менш очевидні. Розширення аграрного експорту до країн Перської затоки забезпечить стабільний попит, валютні надходження та глибшу інтеграцію в близькосхідні ланцюги постачання. Саме так частка експорту на рівні 2% може перетворитися на значно вагоміший показник.

Уявіть: Україна допомагає захищати інфраструктуру країн Перської затоки, передаючи свій оборонний досвід, і водночас слугує опорою продовольчої безпеки регіону. Такий підхід дозволяє одночасно зміцнювати безпеку сьогодні і закладати основу для майбутнього. 

Дронами можна вигравати битви, але за допомогою зерна можна будувати довгострокові союзи.

Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.