Коли президент Дональд Трамп повернувся до Білого дому з обіцянкою одним помахом руки фактично завершити війну в Україні, здавалося, сценарій уже визначено. Його український колега Володимир Зеленський просто погодиться на запропоновані умови, а у Вашингтоні це без зайвих сумнівів видадуть за прийнятний результат.
Виживання України в цій логіці нібито залежало від угоди під американським патронатом — такої, що відводила її президенту роль відчайдушного прохача без права вибору. Саме цю зверхню установку Трамп раз по раз відтворював у подальших зустрічах із Зеленським — аж до гучного жовтневого скандалу 2025 року в Овальному кабінеті.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Зеленський, однак, мав інші плани. У наступні місяці він вибудував мережу контактів, що простяглася від монархій Перської затоки до провідних європейських держав і ширшого Європейського Союзу.
В Україні запустили програму підтримки культури «Тисячовесна»: уже зібрали понад 1100 заявок
Як з’ясувалося, Україна має не просто «карти» — а й кілька козирів у рукаві. Те, що Трамп зневажливо називав відчаєм, обернулося на важіль впливу, запустивши перегрупування глобальної системи безпеки, яке відбувається незалежно від дозволу Вашингтона.
Поворот до Перської затоки: обмін досвіду на енергію
Прорив Зеленського стався під час його неочікуваного турне Близьким Сходом у березні 2026 року, коли він уклав десятирічні угоди про співпрацю із Саудівською Аравією, Катаром та Об’єднаними Арабськими Еміратами. Подібні домовленості готуються також з Оманом, Кувейтом і Бахрейном.
Йдеться не про благодійність, а про складні взаємовигідні обміни, в яких Україна виступає експортером технологій і оборонного консалтингу.
Суть пропозиції проста. За чотири роки відбиття російських ракетних і дронових атак — зокрема тисяч безпілотників Shahed іранської розробки — українські сили набули навичок, яких гостро потребують держави Перської затоки.
Іранські дрони становлять не меншу загрозу для Саудівської Аравії, ОАЕ та Катару в умовах тривалого конфлікту на Близькому Сході. Зеленський направив до регіону понад 200 українських військових із підрозділів, що спеціалізуються на боротьбі з дронами, фактично об’єднавши бойовий досвід із різних напрямків — від систем SIGINT/ELINT до мобільних вогневих груп і батарей ближньої протиповітряної оборони.
Натомість Україна отримує те, чого не здатен забезпечити навіть політичний тиск Заходу: гарантовані поставки нафти й дизеля на наступний рік, фінансову допомогу, перехоплювачі ракет, а також довгострокову співпрацю з інвестиціями в українські технології.
Ці союзи можуть допомогти Україні перейти від залежності від західного пального до більш диверсифікованого енергетичного балансу. Водночас вони закріплюють її як постачальника безпекових послуг на глобальному рівні, де бойовий досвід стає інструментом геополітичного впливу.
Посилення партнерств із Європою
Поки Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс публічно тиснули на Зеленського, вимагаючи поступок на користь Росії, Німеччина та Норвегія тихо укладали угоди про виробництво й обмін технологіями.
14 квітня 2026 року Зеленський підписав у Осло важливу угоду з прем’єр-міністром Норвегії Йонасом Гаром Стьоре. Вона передбачає створення спільних виробничих потужностей для дронів, за якими українські безпілотники вироблятимуть у Норвегії — як чіткий сигнал готовності інтегрувати українські технології в європейське промислове виробництво.
Норвегія прямо наголосила на «критичній важливості підтримки та розвитку українських дронових спроможностей і технологічної переваги», фактично визнавши Україну рівноправним партнером.
Німеччина також посилила співпрацю з Україною. Берлін і Київ підписали низку угод, зокрема про одну із найбільших у Європі ініціатив у сфері виробництва дронів. Вони охоплюють не лише закупівлі, а й спільну розробку військових технологій; сім моделей безпілотників, що нині перебувають у розробці, вже запущено у виробництво.
Велика Британія та Франція дотримуються подібного підходу: нарощують пакети допомоги, запускають спільні навчальні програми та інтегрують Україну в європейське безпекове планування.
Європа входить у нову фазу консолідації
Попри «недружній, зверхній тон», у якому адміністрація Трампа регулярно висловлюється про Київ, у європейських столицях визнали поступову трансформацію України. Вони більше не сприймають її як жертву, що потребує допомоги. Україна тепер діє як повноцінний гравець.
Чому? Тому що двосторонні успіхи Зеленського запустили дещо масштабніше: своєрідну всеосяжну європейську мобілізацію, яка розгортається поза межами США і частково є відповіддю на американську невизначеність.
У 2025 році ЄС пообіцяв Україні 30,6 млрд євро з наміром збільшити військову допомогу до 40 млрд євро, зокрема за рахунок заморожених російських активів. Але це вже не лише про допомогу Україні.
ЄС запровадив безпрецедентні механізми фінансування, зокрема регламент SAFE (Security and Action for Europe), який передбачає до 150 млрд євро кредитів під гарантії ЄС і суттєво стимулює виробництво всередині Союзу. Держави також запускають масштабний план витрат обсягом 800 млрд євро та застосовують так звані «виняткові положення», що дозволяють виходити за межі звичних бюджетних обмежень.
У Європейській комісії навіть з’явилася окрема посада єврокомісара з питань оборони та космосу (Андрюс Кубілюс), щоб інституціоналізувати цей напрям політики.
Ця мобілізація включатиме створення європейського повітряного щита, посилення кібероперацій і зменшення залежності від зовнішніх закупівель.
Польща нарощує значні запаси боєприпасів, артилерії та авіаційних засобів. Бельгія та Іспанія надали по 1 млрд євро допомоги і додатково передають винищувачі F-16, приєднуючись до дедалі більшого кола країн ЄС, які переходять від слів до дій.
Нові члени НАТО — Швеція та Фінляндія — підтримують Україну й інтегрують її в північну систему безпеки, що охоплює Балтійський регіон. Франція та Велика Британія активізують обговорення ядерної співпраці.
Німеччина ж бере на себе роль архітектора та нормотворця Європи — роль, яка раніше належала Вашингтону.
Після поразки Віктора Орбана Угорщина, ймовірно, значно менше перешкоджатиме спільним рішенням ЄС. Це може стати переломним моментом для європейського консенсусу. Зникає постійний фактор, який ускладнював рішення щодо витрат і постачання озброєнь.
Це політичне переформатування посилює здатність ЄС діяти рішуче — без дипломатичних суперечок, характерних для попередніх переговорів. Дистанціювання Трампа від Європи і навіть ризик подальшого відходу США прискорили європейську інтеграцію значно більше, ніж десятиліття обережної дипломатії.
Кроки Зеленського довели, що така безпекова архітектура не лише потрібна, а й цілком можлива без американського контролю. Європа вже не просто заповнює вакуум — вона вибудовує власні спроможності, враховуючи потенціал України, який переживе будь-яку окрему адміністрацію у Вашингтоні.
Зменшення впливу Трампа
Взаємодія Трампа із Зеленським викрила ключові прорахунки нинішнього підходу США до зовнішньої політики — особливо після війни США та Ізраїлю проти Ірану — як щодо України, так і Європи з її партнерами та ширшого контексту.
Кожне нове партнерство з державами Перської затоки, кожна угода з європейськими країнами і кожен новий пакет фінансування з боку ЄС послаблювали вплив Вашингтона та розширювали можливості Києва.
Нова геополітична архітектура
Витривалість Зеленського та його нестандартний підхід упродовж останнього року — це не лише успішне антикризове управління на міжнародній арені, а й ознака глибших змін у глобальній системі безпеки.
Україна показала, що навіть під екзистенційною загрозою держава може зберігати суб’єктність, вибудовувати союзи й використовувати свої унікальні можливості для посилення геополітичного впливу.
Домовленості з країнами Перської затоки фактично роблять Україну постачальником безпекових послуг далеко за межами її кордонів.
Тісніші відносини з Німеччиною, Норвегією та ширшим ЄС разом зі стратегічним партнерством із Великою Британією формують європейську систему безпеки, в якій Україна є опорним елементом, а не країною на периферії, залежною від інших. Ця архітектура лише формується, проте від початку закладається як багатополярна система взаємозалежностей.
Це не виключає участі США, але й не передбачає залежності від їхнього контролю чи згоди. Європейські країни вибудовують спроможності, фінансові механізми та промислові партнерства, які залишатимуться життєздатними незалежно від того, яку позицію займатиме Вашингтон і як саме він діятиме.
Трамп прийшов до влади з переконанням, що має всі козирі у переговорах щодо майбутнього України. Упродовж останніх місяців Зеленський послідовно спростовує це. Його стратегія — розбудова партнерств, використання військової експертизи та запуск ширшої мобілізації в Європі — сприяла формуванню геополітичної реальності, в якій американська невизначеність не гальмує, а навпаки пришвидшує появу альтернативних безпекових архітектур.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
Зеленський візьме участь у саміті G7 у Франції
