Понад чотири роки сусідня Польща була найнадійнішим партнером України. Коли в лютому 2022 року російські танки йшли на Київ, польські прикордонники без зайвих формальностей впустили мільйони українських біженців. Сім’ї відкрили свої домівки для незнайомців. Волонтери на залізничних вокзалах цілодобово роздавали їжу та одяг. Польща стала головним логістичним центром для західної військової допомоги, а польські дипломати відстоювали європейські мрії України в Брюсселі.
Цей союз, викуваний десятиліттями терплячого примирення, став однією з найважливіших геополітичних подій XXI століття. Тепер це партнерство випробовують найсерйознішим чином — не московськими ракетами, а в президентському палаці у Варшаві.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Президент Польщі Кароль Навроцький публічно виступив проти вступу України до ЄС, посилаючись на конкуренцію в аграрній сфері та питання суверенітету. Він, як і прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр, блокує прискорені процедури вступу України до ЄС.
Кучма, Ющенко і Порошенко відмовилися від польського ордена Білого Орла
Найбільше занепокоєння викликає те, що він знову роз’ятрив історичні рани, які колишні лідери так наполегливо намагалися загоїти після Волинської трагедії 1943 року.
Вражаюча іронія: граючи на внутрішню консервативну аудиторію, Навроцький подарував Кремлю незаслужену перемогу, розколовши регіональний альянс, який загрожує російській гегемонії.
Вражаюча іронія: граючи на внутрішню консервативну аудиторію, Навроцький подарував Кремлю незаслужену перемогу, розколовши регіональний альянс, який загрожує російській гегемонії.
Вага історії, обіцянка примирення
Масові вбивства на Волині в 1943 році, коли українські націоналісти вбили десятки тисяч поляків, досі з болем пам’ятають у Польщі. Ті звірства відбулися на території нинішньої північно-західної України, але тоді вона була окупована нацистською Німеччиною. До того цей регіон входив разом зі Східною Галичиною до складу міжвоєнної Польщі, де найбільшою етнічною меншиною — близько 5–6 мільйонів осіб — були українці, які чинили опір тому, що для них було польським пануванням і колонізацією.
Зі свого боку, українці, які пам’ятають, що вбивства та етнічні чистки відбувалися з обох боків, ставлять під сумнів наведені польською стороною, але не неперевірені цифри щодо кількості жертв і наголошують, що слід також врахувати частку Польщі у ненависті та ворожнечі, що спалахнули в той час.
Визначною рисою сучасного польсько-українського партнерства було те, що обидві сторони були готові розібратися з цією спадщиною. У 1997 році президент Польщі Александр Кваснєвський і президент України Леонід Кучма зустрілися в Києві й оприлюднили декларацію, в якій визнали страждання обох народів.
То був момент політичної мужності — Кваснєвського критикували на батьківщині, але він обрав примирення замість націоналізму.
Особливо значущим був візит Папи Івана Павла II до України у 1999 році. Він прямо закликав обидва народи до прощення, і цей заклик знайшов відгук саме завдяки його польському походженню. Його слова дали лідерам моральне право обрати примирення, не виглядаючи при цьому слабкими.
Обидві сторони були достатньо зрілими, щоб усвідомити: зациклення на історичних образах грає на руку лише тим, хто прагне послабити та роз’єднати Польщу й Україну. Натомість вони вирішили працювати над створенням інститутів співпраці, розширювати торгівлю та будувати відносини, які б унеможливили майбутні конфлікти.
І от тепер Навроцький знову роз’ятрює ці рани, порушуючи той основний принцип, на основі якого сама Польща уклала мир з Німеччиною після Другої світової війни, — що народи можуть визнавати історичні провини й водночас рухатися вперед разом.
Заперечення Навроцького і те, що за ними стоїть
Затята непримиренність Навроцького, особливо стосовно минулого, свідчить про те, що історичні образи, ймовірно, слугують політичним прикриттям для глибшого занепокоєння: місця Польщі в новому європейському контексті.
Польські фермери мають обґрунтовані побоювання конкуренції з величезним сільськогосподарським ринком України. ЄС має механізми для подолання таких перехідних періодів — поетапну інтеграцію, тимчасові захисні заходи та структурні фонди. Рішення існують, але вони вимагають переговорів, а не перешкоджання.
Затята непримиренність Навроцького, особливо стосовно минулого, свідчить про те, що історичні образи, ймовірно, слугують політичним прикриттям для глибшого занепокоєння: місця Польщі в новому європейському контексті.
Вже три десятиліття Польща є найбільш динамічною історією успіху серед посткомуністичних країн у ЄС, і вона мала найбільший вплив як міст між старою та новою Європою. Україна — країна зі зменшеним, але все ще чисельним населенням, величезними сільськогосподарськими ресурсами, значним промисловим потенціалом і можливостями для відбудови — вступатиме в ЄС на як проста прохачка. Вона стане важливою державою-членом, яка потенційно може затьмарити Польщу за економічною вагою та політичною значущістю.
Саме цього, схоже, й боїться Навроцький. Волинська трагедія та УПА (Українська повстанська армія), яка боролася за незалежність України проти німців, поляків і радянських військ, стають зручними історичними обґрунтуваннями для того, що по суті є конкурентним позиціонуванням. Легше посилатися на історичну справедливість, ніж визнати занепокоєння щодо відносного статусу.
Ще більше запитань викликає солідарність Навроцького з Мадяром. Якщо Навроцький з гордістю заявляє, що підтримує спроби Мадяра перешкоджати швидшому вступу України до ЄС та роз’ятрювати старі історичні рани, то він неявним чином перебирає на себе роль — найбільш прокремлівського європейського лідера останніх років — попередника Мадяра, Віктора Орбана.
Однак дії Навроцького виявили й свою іронію. Його позиція не ізолювала Україну, а спровокувала вражаючий прояв єдності: троє колишніх українських президентів — Петро Порошенко, Віктор Ющенко та Леонід Кучма — одразу підтримали Зеленського й тимчасово подолали глибокі політичні розколи в Україні.
Тим часом Навроцький спровокував антиукраїнські настрої в самій Польщі, породивши реальні побоювання у сотень тисяч українських біженців, які там мешкають і чекають на можливість виїхати.
Це прямо протилежне тому, чого прагнув Навроцький: Україна об’єдналася проти нього, Польща розділилася через нього, і в результаті він виглядає як безвідповідальний популістський політик, який ладен не зважати на те, що грає на руку Кремлю.
Польські голоси здорового глузду
На щастя, Навроцький не виступає від імені всієї Польщі. Його позиція викликала гостру критику з боку тих, хто цінує польсько-українські зв’язки.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск чітко дав зрозуміти, що президент не може заблокувати вступ України до ЄС, адже згідно з конституцією, для цього потрібна згода парламенту. Міністр закордонних справ Радослав Сікорський публічно виступив на захист європейського шляху України.
На щастя, Навроцький не виступає від імені всієї Польщі. Його позиція викликала гостру критику з боку тих, хто цінує польсько-українські зв’язки.
Те, що безпека Польщі залежить від сили України, усвідомлюють не лише ці посадовці: кінорежисерка Агнешка Голланд та історик Тімоті Снайдер стверджують, що підхід Навроцького прямо суперечить тій роботі з примирення, яку проводили попередні покоління.
Провідні польські газети розкритикували цю позицію як стратегічно саморуйнівну. Польські родини, які прийняли українських біженців, роблять власні висновки — тисячі людей, які відкрили їм свої двері у 2022 році, не можуть зрозуміти, як їхній президент міг відвернутися від людей, з якими вони подружилися.
Ці настрої відображають результати опитувань громадської думки: хоча рівень підтримки України знизився порівняно з надзвичайною мобілізацією 2022 року, більшість поляків все ж визнає, що незалежність України та її інтеграція із Заходом безпосередньо відповідають інтересам Польщі. Польське духовенство, зокрема краківський архієпископ Марек Єдрашевський, заявляє, що вшанування пам’яті жертв не має підривати сучасну українську державність.
Ця внутрішня польська дискусія свідчить про те, що президентство Навроцького не обов’язково буде катастрофічним для польсько-українських відносин. Конституційні стримувальні механізми, позиція уряду та тиск громадськості можуть обмежити його здатність завдати тривалої шкоди.
Шлях уперед
І Польща, і Україна стоять перед вибором. Вони можуть дозволити історичним образам та економічним побоюванням розірвати партнерство, яке слугує життєво важливим інтересам обох народів, або ж продемонструвати дипломатичну зрілість, яка визначала їхні відносини протягом трьох десятиліть.
Польсько-український союз встояв перед російською агресією, економічним тиском і тягарем складної історії. Його підкріплюють не дипломатичні формальності, а тисячі щоденних зв’язків між простими людьми — ділові партнерства, розділені кордонами родини та молодь, яка бачить своє майбутнє як взаємопов’язане, і цілком реальна постійна загроза для обох країн з боку імперіалістично налаштованої Росії, що змушує патріотів як Польщі, так і України поділяти гасло: «За вашу і нашу свободу!»
Саме завдяки мудрості та тверезому розумінню спільних інтересів цей союз зможе витримати й це випробування.
Погляди автора статті не обов’язково відображають позицію «Kyiv Post».
