Останні кілька тижнів Україна робить те, на що досі не спромігся Європейський Союз: перекриває потік нафтових грошей до Кремля. Поки міністри закордонних справ країн ЄС на зустрічі 13 липня вкотре не змогли узгодити 21-й пакет санкцій, українські оператори БпЛА та спецпризначенці методично завдавали ударів майже по всіх великих нафтопереробних заводах, що залишилися в Росії.
Київ доводить: російській нафтовій галузі можна завдати серйозної шкоди. Європі потрібно лише не заважати Україні довести справу до кінця.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Президент Володимир Зеленський назвав цю кампанію «далекобійними санкціями» — військовими ударами, які досягають того, чого мали б досягати економічні санкції. Це влучна назва, яка вказує на незручну правду: нині українські безпілотники забезпечують ефективніший санкційний тиск, ніж санкційна політика самого ЄС. Це можна і потрібно змінити. Європа має не підміняти власні дії українською кампанією, а спиратися на неї, посилюючи санкційний тиск.
Законопроєкт Грема про нові санкції проти Росії отримав підтримку більшості Сенату
Лише в червні, за даними Міністерства оборони України, українські сили завдали ударів по 11 російських нафтопереробних заводах і восьми підприємствах оборонно-промислового комплексу. Серед них — Московський НПЗ, який, як очікується, не працюватиме до 2027 року. Його зупинка позбавила столичний регіон джерела, що раніше покривало близько 60% його потреб у пальному. Українські сили не обмежуються суто військовими цілями: вони систематично атакують НПЗ, експортні термінали, нафтобази, паливну логістику та морську інфраструктуру по всій Росії.
Київ називає цю кампанію однією зі складових стратегії боротьби з Росією у трьох вимірах — на землі, у повітрі та в економіці. Мета зрозуміла: скоротити можливості Кремля фінансувати й продовжувати війну, завдаючи ударів по галузі, яка забезпечує значну частину експортних доходів Росії та надходжень до її федерального бюджету.
Важливим етапом кампанії стала атака 6 липня, коли українські безпілотники уразили Омський НПЗ — найбільший у Росії. До того часу це був єдиний великий російський виробник бензину, який від початку повномасштабного вторгнення жодного разу не потрапляв під удар.
За даними Генерального штабу України, завод щороку переробляє понад 21 мільйон тонн сирої нафти. Глибина переробки нафти на підприємстві сягає близько 99% — це один із найвищих показників у Росії. Завдяки цьому підприємство є ключовим виробником нафтопродуктів із високою доданою вартістю, які використовують як цивільні споживачі, так і військові.
Російська влада підтвердила пошкодження об’єктів НПЗ. Повноважний представник Путіна в Сибірському федеральному окрузі Анатолій Серишев заявив, що після атаки на підприємстві розпочали ремонтні роботи.
Київ продовжив посилювати тиск. 10 липня безпілотники уразили Ільський НПЗ у Краснодарському краї — підприємство, яке переробляє близько 6,6 мільйона тонн сирої нафти на рік і безпосередньо постачає пальне російським військам.
За наявними даними, це був щонайменше 17-й удар по заводу від початку війни. Така кількість атак свідчить про цілеспрямовану стратегію України: повертатися до відновлених об’єктів, а не вважати, що одного удару достатньо.
Через два дні, 12 липня, українські сили уразили Сизранський НПЗ у Самарській області — великого виробника бензину, дизельного та авіаційного пального. Того ж дня вони атакували танкери й пороми в Азовському морі, які, за даними Києва, задіяні в перевезенні російського пального та військовій логістиці.
Тієї ночі українські спецпризначенці завдали ще дальшого удару — по комплексу «Газпром нафтохім Салават» у Башкортостані, приблизно за 1500 кілометрів від території України. За повідомленнями, було пошкоджено основну установку первинної переробки нафти.
«Салават» залишався останнім великим російським виробником бензину, який цього року ще не зазнавав ударів. Після атаки на нього в Росії практично не залишилося великих НПЗ поза зоною досяжності українських ударних засобів.
Київ не чекає дозволу, щоб підривати воєнну економіку Росії. І не має чекати.
(Ред. Тут дублюється сенс попереднього пасажу) Наступної ночі Сили спеціальних операцій України уразили найвіддаленішу на той момент ціль — комплекс «Газпром нафтохім Салават» у Башкортостані. Для цього безпілотники подолали близько 1500 кілометрів від території України.
За повідомленнями українських посадовців, на підприємстві, яке є одним із найбільших у Росії комплексів із переробки нафти та нафтохімічного виробництва, було пошкоджено основну установку первинної переробки нафти.
Ця атака стала знаковою: «Салават» залишався останнім великим російським виробником бензину, який у 2026 році ще не потрапляв під удар. Тепер практично всі великі НПЗ Росії перебувають у дедалі ширшій зоні досяжності українських ударних засобів.
Втрата кожного бареля нафти, який українські безпілотники не дають вивести на ринок, коштуватиме Росії ще дорожче, якщо вона не зможе продати й решту. Виведення з ладу кожного НПЗ матиме більше значення, якщо танкери, що перевозять нафтопродукти, зіткнуться з дієвими обмеженнями на страхування й перевезення та втрачатимуть покупців. Удари й санкції мають доповнювати одне одного: перші знищують виробничі потужності, а другі — ринок збуту для продукції, яку ще може виробляти Росія. Нині Україна виконує свою частину роботи, а Європа зволікає зі своєю.
Після зустрічі 13 липня висока представниця ЄС Кая Каллас визнала, що між державами-членами досі немає єдності. Головні розбіжності стосуються запропонованих обмежень на морські послуги та російський скраплений природний газ. Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс сказав прямо: Європа «не може ставити економічні інтереси вище за інтереси безпеки».
Він має рацію. Але сам факт, що на четвертому році повномасштабного вторгнення це досі доводиться пояснювати, вже є вироком європейській політиці. Кожен виведений Україною з ладу НПЗ спонукає Росію шукати способи обійти обмеження — нових покупців, танкери тіньового флоту та маршрути постачання СПГ в обхід чинних санкцій. Кожен місяць затримки з ухваленням 21-го пакета дає Москві додатковий час, щоб налагодити ці схеми, перш ніж Європа їх перекриє.
Київ не чекає дозволу, щоб підривати воєнну економіку Росії. І не має чекати. Але й робити це самотужки Україна не повинна. Удар за ударом, НПЗ за НПЗ, вона показала, де саме російська нафтова галузь найбільш вразлива. Україна взяла на себе найскладнішу, найдорожчу й найнебезпечнішу частину роботи — розвідку, планування ударів і польоти на 1500 кілометрів углиб російського повітряного простору. Від Брюсселя вимагається лише одне: не дозволяти, щоб внутрішні суперечки щодо СПГ і морських послуг затримували пакет санкцій, який мали ухвалити ще кілька місяців тому.
Назва «далекобійні санкції», яку використовує Зеленський, описує ситуацію, коли ракети виконують роботу міністра економіки. Так не повинно бути. Європа має всі інструменти, щоб її санкції відповідали рішучості українських ударів. Потрібно лише застосувати їх, перш ніж Росія знайде спосіб обійти обмеження, зберегти те, що залишилося від її нафтопереробної галузі, та остаточно вичерпати терпіння Європи.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.
Погляди, висловлені в цій авторській статті, належать автору й не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.
