Ми зустрічаємося з ним в центрі Києва. Більш ніж 2 роки тому успішний випуcкник Києво-Могилянської академії Павло Чебурей доєднався до територіальної оборони. І бере участь у захисті України з першого дня повномасштабного вторгнення. За цей час він пройшов шлях від солдата й бойового медика до сержанта-штабіста. Встиг взяти участь у бойорвих діях і під Бахмутом, і на Луганщині. Ми говоримо з ним в день добровольця про силу духу, про вибір добровольця, і про те, чи вистачає йому сил після двох років безперервної війни

Advertisement

- За кілька днів до вторгнення ти вступив до лав ТРО, писав, що ти солдат «вихідного дня»

Це було за два тижні до повномасштабного вторгнення, я пам'ятаю точно, що 10 лютого я прийняв присягу. Тоді в мене було відчуття, що, скоріше за все, вони не наважаться йти на Київ. Я був абсолютно впевнений, що буде серйозне загострення на Донбасі, от це було очевидно.

Зеленський призначив нового заступника керівника Офісу Президента
Більше по темі

Зеленський призначив нового заступника керівника Офісу Президента

В указі Президента повідомляється, що новим заступником керівника ОП став Микола Точицький

- Розкажи про свою мотивацію

В кожного своя мотивація, є добровольці, які пішли воювати в 2014 році й поїхали на Донбас, де, наприклад, ніколи не були до того і толком навіть не знали, де це взагалі, але вони відчували, що це Україна, і вони поїхали туди воювати. Я не поїхав тоді. Тобто я з тих добровольців, які пішли воювати, коли відчули, що завтра ворог може бути в Києві, що російські солдати можуть гуляти по Контрактовій площі, де я навчався, що будуть творити те, що вони, власне, творять скрізь.

Advertisement

- Ти не хотів бачити росіян в Києві.

Тому що я розумію, що таке російська армія, вона таке робила в Чечні, вона таке робила в Сирії. Вона ж таке робила і в Грузії. Вона завжди воює абсолютно однаково. Зґвалтування жінок, вбивства, руйнування цивільних споруд, військові злочини. Росія так робить завжди.  І бути цивільним в такому випадку – це означає повністю віддати себе на милість ось таких напівлюдей. Типу робіть зі мною, що хочете… Мені це не підходить. І найстрашніше не те, що тебе уб’ють. Проблема в тому, що можуть вбити твоїх близьких чи друзів, дівчат, з якими ти був, тих людей, які для тебе важливіші за самого себе. І як з цим жити, якщо твоїх близьких гвалтують і вбивають, а ти при цьому нічого не можеш зробити або ти втік?

Advertisement

Фото: Соціальні медіа

- Більшість боїв, в яких ти брав участь – якими вони були?

Ми працювали в обороні. Більшість нашої роботи була в обороні. На певних позиціях перестрілки були, частина людей брала участь у боях в Бахмуті, от саме в бою, бо самі по собі бої навіть на передовій трапляються не так часто. Люди уявляють собі війну так, що обов'язково ти з автомата стріляєш і стріляють по тобі. Це обивательське уявлення. Переважну частину часу на позиції немає контактних боїв. Ти просто стоїшь, тебе обстрілюють із мінометів, артилерії. Але твій підрозділ стоїть, ти тримаєш позицію. Поки ми її тримаємо, росіян там немає. Їх задача зробити так, щоб ми звідти пішли, бажано самі от, тобто щоб нас навіть не довелося вибивати штурмом.

Advertisement

Фото: соціальні медіа 

 - 2 роки тому до військоматів стояли черги. Тепер люди чинять спротив мобілізації. Ти не відчуваєш злості на них чи розчарування? Чи ти сам пішов би добровольцем тоді, знаючи, що буде тепер.

Якби я знав, що в Київ вони не зайдуть, я не знаю, як би я діяв, можливо, я й не пішов би до тероборони, але ж ми ніколи не знаємо наперед. Ми не можемо знати наперед, як воно буде. Ми бачимо, що взяти Київ росіянам не вдалося, а може не вдалося саме тому, що всі ці люди пішли, тобто саме тому, що були черги до військоматів і люди йшли й готові були воювати, от саме тому зараз ми не відбиваємося десь в Карпатах, наприклад. Ми не будуємо позиції під Вінницею, Можливо, саме через це Хрещатик не виглядає як Бахмут. Багато людей досі не розуміють, що апетити росіян неможливо задовольнити. Вони підуть так далеко, наскільки далекло їх пустять, наскільки відступить українська армія. І там скрізь будуть руїни.

Advertisement

- Тебе не демотивують люди, які кажуть, що це твоя справа захищати їх, а вони до війська не підуть?

Я не за них воюю, в мене є свій вичерпний перелік людей, заради яких я туди пішов, і цей перелік не змінюється. Це ті люди, яких я пішов захищати. Я не пішов захищати якихось умовних абстрактних всіх, в кожного солдата є такий список. В когось сім'я, в когось друзі, в когось близькі, знайомі, ми захищаємо Україну в кожному. Україна має імена, прізвища, обличчя, спогади…. Я воюю за абсолютно конкретних людей, яких я періодично бачу вживу, іноді не бачу вживу місяцями, просто бачу, що вони живі й здорові по зеленій позначці у Фейсбуці. Але це моя Україна, за яку я воюю.

Advertisement

Фото: соціальні медіа

 

- Твоє ставлення до мобілізації і до того, що багато хто не бажає йти до війська?

За сучасних умов професійна армія ніколи не переможе сама у глобальному конфлікті. Її задача дати час, аби провести загальну мобілізацію. Розгорнути власне всі мобілізаційні резерви. Професійній армії треба протриматися 3-5 місяців. Все. Потім професійну армію стирають. Ну, такі умови сучасної тотальної війни у будь якій країні світу. 

- Дехто каже, що ця війна його не стосується….

Це лише тому, що війна далеко, і він/вона не бачить її з вікна свого будинку. Але якщо українська армія впаде і фронт розвалиться, то оточити Київ – це справа двох днів. Ніхто нікуди не втече. Вибір є між тим, чи служити в українській армії, чи опинитися під окупацією, а далі варіантів небагато – можна загинути під завалами свого будинку, можна бути розстріляним окупантами або бути мобілізованим до їх армії, як це сталося в Донецьку. І вони вже не будуть слухати розмов про «я не хочу», «відкрийте кордони» тощо.

- Що ти робитимеш після війни? Чи залишишся в армії?

Ми з моїм товаришем Семом постійно про це говорили, ми планували кинути палити одразу, як війна закінчиться... Уявляли, як ми здаємо автомат, сідаємо на лавці десь біля частини, викурюємо по парі цигарок, а потім напівпорожні пачки викидаємо у смітник… Сем таки кинув палити й не протримався цілих 3 дні перед тим, як загинути…  Але молодший серджант Чебурей з армії піде тільки тоді, коли загроза минеться. А якщо б мені запропонували демобілізуватися зараз, от я дуже не впевнений. Я дуже сильно замахався від війни, я дуже сильно замахався від армії, але покп що загроза не минула.

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!