Bloomberg, Financial Times, The Economist, The New York Times, the Wall Street Journal, Politico, Forbes, Українська правда, Дзеркало тижня, НВ, ЛБ, Бабель та інші видання вже писали про угоду зі США про створення фонду. Ніхто не заперечує факту існування цієї угоди та її ключових деталей, окреслених у численних аналітичних матеріалах.
Я також отримав текст цієї угоди – не від джерел в українському чи американському уряді і, звичайно ж, не від фізичних чи юридичних осіб, які навіть теоретично можуть бути пов’язані з Росією.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Я провів власний аналіз цього документа, і вважаю правильним, щоб ті, кому дійсно потрібно зрозуміти його суть – юристи, економісти, аналітики, громадськість – мали змогу ознайомитися з ним.
З дозволу тих, хто мені його передав, я вперше публікую текст угоди у відкритому доступі на своєму Telegram-каналі.
«Хай самі розбираються»: Трамп про зустріч Зеленського та Путіна
Пропоную короткий (хоча й не стислий) аналіз для тих, кому ліньки читати весь документ.
Це не спроба зірвати угоду чи зупинити процес. Тут є критика, і вона подекуди різка. Але це насамперед спроба зрозуміти без ілюзій, хто контролюватиме фонд, які повноваження матиме Україна, що ми інвестуватимемо і що насправді отримаємо.
У висновку я надав конкретні пропозиції щодо того, що потрібно змінити. І якщо ви дочитаєте до кінця, то стане зрозуміло: ця угода – не загроза, а потенційна можливість. Але тільки в тому випадку, якщо ми скористаємося своїм правом на її перегляд.
Що таке фонд
Це фінальний проєкт угоди між урядами України і США про створення Інвестиційного фонду реконструкції. Його розробили юристи компанії Freshfields за фінансової підтримки Міжнародної фінансової корпорації розвитку США (DFC).
На обкладинці написано: «Українсько-американський інвестиційний фонд реконструкції: Партнерство заради відновлення». Всередині – сувора корпоративна угода, написана мовою штату Делавер. Схема проста: Сполучені Штати приймають рішення, Україна передає ресурси і бере на себе зобов’язання.
Фонд, про який йдеться в угоді, не є ані донорським рахунком, ані програмою співфінансування, ані грантовою платформою. Це класичний інвестиційний інструмент: з прибутковістю, паями, ризиками, менеджерами і дуже чіткою логікою: хто управляє, той і отримує вигоду.
Фонд створений як партнерство за американським законодавством, під юрисдикцією штату Делавер. Україна в цьому партнерстві є обмеженим партнером, тобто без права приймати рішення. Управління фондом здійснює генеральний партнер, якого призначає виключно американська сторона (через DFC). Україна не має жодного впливу на його вибір, заміну чи дії.
Генеральний партнер має повну свободу створювати нові компанії, переміщувати активи, змінювати регламент, переоцінювати внески, визначати прибутковість і навіть змінювати саму угоду (за згодою DFC).
Україна, зі свого боку, передає фонду «Роялті Інтерес» – право на частку доходу від майбутніх проєктів. Але вартість цього активу, порядок обліку, обсяг зобов’язань, валютні умови визначає той самий Генеральний партнер. Всі ризики на нас, всі важелі в руках Генерального партнера.
Це складна інституційна структура – фонд фондів, з можливістю створювати підплатформи, керуючі компанії, фінансові інструменти. Але в усій цій архітектурі Україна завжди є пасивною стороною. Формально ми є «партнером», але без доступу до керма.
Як це працює
Фонд зареєстрований у США. Офіс знаходиться в США. Законодавство – американське. Ключові рішення приймає Генеральний партнер, якого призначає DFC. Україна в цій структурі не має навіть базового захисту міноритарного партнера.
Генеральний партнер одноосібно
- відкриває рахунки,
- створює керуючі компанії
- визначає регламент і може змінювати його в будь-який час
- формує ради та комітети
- обирає «уповноважених осіб», які можуть діяти в будь-якій юрисдикції, в будь-якій формі.
Україна не затверджує ці рішення, не вносить поправок і не має права вето. Її роль обмежується участю в Раді Фонду, де вона з самого початку була в меншості: 3 голоси від США, 2 від України. Всі рішення приймаються простою більшістю голосів.
Крім того, DFC має пай класу С – «золоту акцію», яка дає право блокувати будь-яке рішення. Україна такого права не має. І навіть якщо українські представники не погоджуються або не з’являються на засідання, фонд продовжує працювати в односторонньому порядку.
Ця фіксована структура дозволяє Генеральному партнеру управляти фондом без будь-яких погоджень, консультацій і зобов’язань перед українською стороною. Формально це партнерство. Фактично – повний контроль з одного боку.
Що інвестує кожна зі сторін
Багато хто думає, що США дають гроші, а Україна отримує інвестиції. Але реальність складніша.
DFC інвестує «капітал» у вигляді вже наданої Україні допомоги – військової, технічної, консультативної. Іншими словами, те, що вже зроблено, формально зараховується як Початковий внесок. Гроші від DFC фонд отримає не одразу.
Україна передає ресурс, який має реальну економічну цінність – роялті (Royalty Interest). Це право на дохід від проєктів: корисні копалини, інфраструктура, енергетика, приватизація. І хоча джерелом цієї вартості є українські активи, Генеральний партнер оцінює їх на власний розсуд. Без незалежного аудиту. Без участі України.
А далі ще цікавіше:
- Всі грошові потоки фонду – в доларах США. Якщо Україна вводить валютні обмеження, ми зобов’язані компенсувати фонду будь-які втрати.
- Україна не має права вийти з фонду, вимагати повернення своєї частки або передати її іншому учаснику. DFC може.
- Внесок DFC є пріоритетним: він повертається в першу чергу, з прибутком. Український – лише після цього.
Весь капітал, управління, механізми переоцінки та розподілу побудовані таким чином, що Генеральний партнер має повний контроль. Україна, з іншого боку, несе повну відповідальність без будь-яких інструментів захисту.
Чому це ризиковано для України
Створення фонду в такій формі – це не просто інституційне партнерство. Це масштабна юридична структура, в якій Україна бере на себе зобов’язання, не маючи жодних інструментів впливу, захисту чи виходу. І ризики тут не індивідуальні – вони системні.
Повна залежність від Генерального партнера
Генеральний партнер не просто керує фондом – він призначає себе, змінює договір без нашої участі, визначає, які документи існують і як їх трактувати. Ми не маємо права голосу в прийнятті стратегічних рішень, навіть якщо мова йде про розпорядження активами в Україні.
Генеральний партнер може
- змінювати правила, структуру, процедури та комітети
- призначати та звільняти українських представників
- приймати інвестиційні рішення без урахування національних інтересів України;
- повністю ігнорувати позицію України навіть у разі завдання їй системної шкоди.
Необмежена юридична та фінансова відповідальність України
Угода передбачає, що Україна відшкодовуватиме не лише свої дії, а й будь-які претензії до Фонду, Генерального партнера, DFC або їхніх афілійованих осіб. Ці зобов’язання
- не мають верхньої межі суми;
- діють безстроково, навіть після ліквідації фонду
- включають витрати на суди, адвокатів, консультації, податки, штрафи та пені
- тягнуть за собою РИЗИКИ, що виникають навіть без нашого відома чи участі в спірній ситуації;
- фактично держава бере на себе гарантії за чужу діяльність, яку вона не контролює;
- тягнуть за собою позбавлення інвестиційного, фіскального та інформаційного суверенітету.
Україна взяла на себе зобов’язання
- не оподатковувати кошти фонду,
- забезпечити необмежену конвертацію в долари,
- не втручатися в структуру транзакцій,
- не змінювати нормативно-правові акти, які можуть перешкоджати роботі фонду.
Навіть публічне розкриття інформації – тільки з дозволу Генерального партнера. А ще фонду дозволено працювати в інших юрисдикціях, інвестувати за межами України та залучати ресурси без огляду на національні пріоритети.
Усунення нерівності в правах, але не в обов’язках
DFC отримує «золоту акцію», першочергові платежі, право відбирати українські ресурси та автоматичний доступ до будь-якого проєкту. Україна нічого цього не має.
Ми не можемо
- вийти з фонду;
- передати свою частку
- впливати на використання наших ресурсів;
- накладати обмеження на діяльність Генерального партнера;
- ініціювати розгляд справи в суді за межами юрисдикції США.
І навіть якщо фонд зазнає збитків через дії Генерального партнера, він не несе відповідальності.
Втрата стратегічних позицій – ресурсних, юридичних, управлінських
Угода прямо зобов’язує Україну
- надати США першочергове право доступу до проєктів у гірничодобувній, інфраструктурній та логістичній галузях
- відкрити стратегічні комерційні документи;
- погодитися на умови, які відлякують інших інвесторів;
- забезпечити виконання умов фонду навіть у разі зміни законодавства чи політичної ситуації.
Це фактична передача контролю над доступом до стратегічних ресурсів іноземному гравцеві – без дзеркальних прав, без балансу, без гарантій захисту.
Що робити
Поточна версія угоди є технічною пропозицією американської сторони, покликаною забезпечити максимальну гнучкість для DFC та Генерального партнера. Україна не має ні повноважень, ні гарантій, ні реального доступу до управління в цій структурі. Але це не догма, не остаточний вирок. І саме зараз найкращий час для того, щоб перетворити цю архітектуру на модель партнерства, яка працюватиме для обох сторін.
Для цього необхідно внести низку змін, які збалансують повноваження, обмежать фінансові ризики та забезпечать прозорість:
- Скасувати або чітко обмежити право першочергового доступу до проєктів і ресурсів – воно не повинно виходити за межі інвестицій фонду.
- Переглянути положення про оподаткування, відтік капіталу та валютний контроль – держава повинна залишити за собою право регулювати ці сфери на своїй території.
- Змінити структуру управління: забезпечити рівне представництво України в Раді Фонду та інвестиційних комітетах, надати право затверджувати ключові зміни та рішення.
- Надати Україні повний доступ до інформації: звітності, аудиту, документації, первинних даних – всього, що стосується її внеску та проєктів на її території.
- Обмежити відповідальність України, встановивши чіткі ліміти на суму, строки та види зобов’язань.
- Закріпити, що основна частина інвестицій фонду спрямовується в Україну – це має бути юридично підтверджено, а не просто задекларовано.
Що це може дати Україні
Вдале переформатування цієї угоди відкриває не ризики, а реальні можливості. І дуже великі.
По-перше, це буде ринковий сигнал номер один для всіх міжнародних інвесторів: Україна – це країна, куди приходять великі гравці, де можуть працювати інституції, де ризик бере на себе не лише держава, а й потужні партнери. Такий прецедент набагато цінніший, ніж просто угода між урядами – це інституційний кредит довіри.
По-друге, це змусить Україну навести лад у системі захисту інвестицій. Якщо ми дійсно хочемо, щоб сюди приходили великі гроші, ми повинні гарантувати, що суд працює, прокуратура працює, а правила діють. Інакше фонд просто не працюватиме – або працюватиме проти нас. А за правильних умов він може стати каталізатором давно назрілих реформ.
По-третє, ця структура дає Україні можливість впливати на глобальний порядок денний. Ми можемо створити нову модель співпраці зі США – не у форматі «допомоги», а у форматі справжнього партнерства: з чіткими правами, взаємною відповідальністю та довгостроковим інтересом.
По-четверте, цей фонд може стати платформою для інших донорів. Якщо ми створимо прозору, справедливу та ефективну модель, до нього можуть долучитися інші держави, приватні фонди, пенсійні компанії, технологічні гіганти. Це може стати основою для великої коаліції з відновлення, яка вийде далеко за межі одного проєкту.
Я дуже сподіваюся, що саме так український уряд подивиться на цю угоду. Я знаю, що над нею вже працює чудова команда, і я щиро бажаю їм успіху. Тому що це ще один шанс. І, можливо, один із тих, який випадає лише раз. Але він реальний. І ми маємо ним скористатися.
Передрук з особистої сторінки Мустафи Найєма в мережі LinkedIn з дозволу автора. З оригіналом можна ознайомитися тут.
США заявили про провал атак Ірану в Перській затоці
