Напередодні Конференції з питань відновлення України, яка цього року проходить у Римі, в центрі уваги були не італійські бізнес-еліти чи міжнародні інституції.
Натомість у центрі уваги були українські підприємці та інституції, які їх підтримують. Очолювана Європейською Бізнес Асоціацією (ЄБА), найдинамічнішою та найорганізованішою бізнес-організацією в Україні, ця когорта привнесла реалізм та рішучість в обговорення відбудови.
ЄБА скликала групу українських бізнес-лідерів та громадських діячів, щоб запропонувати відверту оцінку викликів та можливостей, які чекають на інвесторів у післявоєнній Україні. Сесія, яку відкрив д-р Марко Давідді, керуючий партнер EY Parthenon в Італії, розпочалася з критики того, на чому зосереджені європейські ЗМІ.
“Війна домінує в заголовках, - зазначив він, - але економічна сторона України залишається невидимою”.
У ЄС обговорять статус українців після завершення тимчасового захисту
Він стверджував, що брак висвітлення бізнес-ландшафту України, зокрема, її нерозкритого потенціалу у сфері зайнятості та стійкості її підприємців, є основною «білою плямою».
Щоб вирішити цю проблему, Європейська Бізнес Асоціація під керівництвом Анни Дерев’янко склала “Інвестиційну карту“ України. Цей живий документ визначає регіональні проекти, які є життєздатними, готовими до реалізації та активно шукають іноземних партнерів - зусилля, спрямовані на перетворення доброї волі на реальні потоки капіталу.
Андрій Здесенко, засновник компанії-виробника споживчих товарів “Біосфера”, запропонував зворушливу ілюстрацію підприємництва у воєнний час. Незважаючи на втрату половини своїх виробничих потужностей внаслідок російських ракетних ударів, він відбудувався. Сьогодні 70% його операцій залишаються в Україні. Його послання на сайті було напрочуд простим: якщо український бізнес зміг вижити в облозі, він буде процвітати і в умовах миру. “Ми пройшли всі випробування, - сказав він. “Тепер ми стали більш гнучкими, більш досвідченими - і більш рішучими”.
Найбільш переконливою була промова Олександра Камишина, колишнього генерального директора державного залізничного оператора “Укрзалізниці“, а нині стратегічного радника Президента України. За час його перебування на посаді колись неефективний залізничний гігант України став основою національної стійкості, забезпечуючи переміщення товарів і людей, незважаючи на постійні атаки. Його опис трансформації держави був поданий з відтінком поезії: “Слон навчився танцювати”.
Думка Камишина була зрозумілою. Якщо навіть найповільніші, найбільш громіздкі частини української держави можуть адаптуватися під обстрілами, то економіка країни в цілому дозріла для реформ та інвестицій. Але це не станеться автоматично. “Це момент, коли ми, українці, повинні прокинутися, - заявив він. “Зробити наш ринок і наші правила придатними для інвестицій. Це наша відповідальність”.
У цьому контексті цікавим було свідчення директора київського аеропорту “Бориспіль“ Олексія Дубревського. Він розповів про те, як його підприємство не лише зберегло своїх працівників, але й вже підготувало логістичну інфраструктуру, готову прийняти значно більше мандрівників у повоєнний час — як туристів, так і мільйони українців, що повертатимуться з європейських країн.
Це відчуття відповідальності за власне майбутнє — у якому Україна є не проєктом іноземної допомоги, а продуктом внутрішньої стійкості — пронизувало учасників зібрання. У той час як конференції донорів і метафори Плану Маршалла поширюються, саме такі голоси, як Камишин і Здесенко, вказують на те, що відновлення України може не йти за звичним сценарієм. Натомість її можуть очолити ті, хто ніколи не припиняв будувати — навіть коли падали бомби.
