«З Україною треба розмовляти по-новому». Так звучить теза документального фільму в трьох частинах «Києве мій», який сміливо змінює уявлення світу про Україну та її столицю — не як про зону трагедії війни, а як про місто, що стоїть, живе, дихає, прагне і навіть жартує.
Коли продюсер Ронні Аптекер, який називає себе «технічним фанатом», та його міжнародна команда друзів і кінематографістів вперше прилетіли до Києва наприкінці 2010-х років, вони не побачили нічого схожого на карикатури, які поширює російська пропаганда, нічого схожого на західні стереотипи.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Натомість вони відкрили для себе космополітичний центр, який вирує життям художників, кухарів, музикантів і новаторів, які будують місто майбутнього. Це було кохання з першого погляду — і вони вирішили переїхати сюди.
Під час нічної атаки на Київ росіяни поцілили по фармзаводу «Дарниця»
Але коли вони розповіли про свою нову любов до української столиці та її мешканців, західні друзі вдома були збентежені: «Хіба Київ не схожий на Бората?»
Треба було щось робити. Вони вирішили нарешті відкинути вбивчі культурні стереотипи — часто сформовані російською пропагандою — і розповісти історію України естетично та з гумором.
«Києве мій» унікальний тим, що його знімали в реальному часі впродовж восьми років — випадково, без початкового задуму. Те, що могло стати коротким проєктом, перетворилося на довготривалу подорож. Фільм стартував у 2018 році як калейдоскопічний портрет київського творчого піднесення, але поступово виріс у щось більше: місто пережило пандемію та повномасштабне вторгнення 2022 року.
Камери протягом восьми років фіксували життя в моменті — зруйновані мрії, знищений бізнес і родини, які боролися за виживання. Та «Києве мій» — зовсім не про відчай. У своїй суті це фільм про людей, які відмовляються втратити гідність.
Кінематографічна капсула часу
Фільм, знятий по розділах, розповідає про життя понад десятка киян: вони женуться за мріями, закохуються, одружуються, виховують дітей і водночас переживають жахи бомбардувань. У якийсь момент вони відкривають ресторани, а вже наступної миті бачать, як ті палають, і знову відбудовують їх. Їхнє життя — це постійний адреналін, але також гумор, краса й музика.
Документальний фільм відмовляється зображати українців лише як жертв. Він відкриває їхню людяність і показує Київ як місто, де сміх і творчість не зникають навіть під час війни. Для західної аудиторії це нагода побачити Україну як сучасну й духовно багату країну.
Своєчасний контрапункт
Прем’єра «Києве мій» не могла відбутися у більш доречний момент. Фільм виходить на четвертий рік повномасштабного вторгнення Росії — після саміту Трампа й Путіна та на тлі нових ударів по Києву. На відміну від заголовків, де домінують зірвані мирні переговори й політична втома, стрічка дарує глядачам оптимістичний контрапункт.
Останніми роками українське кіно подарувало світові болісно актуальні шедеври — «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, «Памфір», «Блокпост “Зоопарк”», інтимний «Фото на пам’ять». Але якщо ці роботи передусім оголюють жорстокість війни, то «Києве мій» пропонує інше — розвінчання міфів. Він руйнує абсурдні стереотипи й показує Україну як країну веселу, ніжну й глибоко людяну.
У недавньому ефірі ведуча подкасту “Anna from Ukraine” найкраще підсумувала враження: назвала фільм «прекрасним», а знімальну групу дуже чутливою — «вони приїхали з різних куточків світу, відкрили для себе красу Києва й закохалися в нього».
Остаточний вердикт
На прохання описати восьмирічний процес створення стрічки продюсер Ронні Аптекер відповів просто: «Фільм зроблений з любов’ю». І ця любов відчувається в кожному кадрі.
«Києве мій» — це не лише кіно, а й запрошення побачити Україну такою, якою вона є насправді: країною мрійників, творців і тих, хто виживає попри все. В епоху, коли світ часто потопає у цинізмі, ця стрічка є рідкісним прикладом кіно, яке не лише інформує, а й надихає.
Фільм «Києве мій» чудово підійде для сімейного перегляду, адже 13 вересня відзначається День українського кіно та стартує місяць світових фестивалів, присвячених українським режисерам і життєвій силі нашого кінематографа.
Це зворушливий і людяний портрет міста та його людей — сповнений стійкості й надії.
Зараз фільм доступний для перегляду в усьому світі.
- Розділ 1 – Українська мрія (до повномасштабного вторгнення)
- Розділ 2 – Все закінчиться за три дні (початок війни)
- Розділ 3 – Тримаючись за літо (надія не зникає)
Дивитися трейлер:
