У Києві без опалення залишаються сотні багатоповерхових будинків. Російські удари по енергетиці та тепловій генерації ніяк не впливають на ситуацію на фронті – він застиг на місці, і російська армія за місяць не змогла досягти практично ніяких переваг на жодній ділянці.
Зате масове відключення світла та опалення в Києві під час морозів, які сягають -20°С, найбільше вдарили по тих, хто найменш захищений, і точно не є загрозою для російської армії – по літніх людях, інвалідах, дітях, тих, хто не має родичів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ми заходимо до квартири Валентини Бардаш – вона живе недалеко від центру Києва. Жінці 90 років, вона живе сама в будинку, де після російських ударів два тижні немає опалення і практично немає світла.
Під час нічної атаки на Київ росіяни поцілили по фармзаводу «Дарниця»
На термометрі у великій кімнаті її квартири – лише +11°С.
Вона веде нас до кухні, де постійно на плиті горить газ.
«Я гріюся газом, постійно грію воду на газу», – каже пенсіонерка, яка тут же підігріває собі їжу.
Вона показує нам покручені від холоду руки, які вона ніяк не може зігріти. Каже – це найбільший дискомфорт.
Вона вдягнена по-зимовому у власному житлі. Каже, що через відсутність світла ліфт теж не працює, тому вона практично не виходить з дому. Їй допомагає син і сусідки.
При цьому вона посміхається посеред свого охайного житла, де ремонт востаннє робився у 1960-х. Вона живе тут з самої побудови її будинку в середині 1950-х років і полишати його не збирається.
Валентина працювала економістом на одному з найбільших заводів Києва. Її квартира – у великому, красивому будинку недалеко від центру Києва – прямо навпроти колись одного з головних підприємств міста, заводу «Більшовик». Його збудували для працівників заводу. Він нараховує 10 секцій і майже 300 квартир.
Але всередині він знищений російським терором – через відключення комунікацій він перетворюється на морозне пекло. Після російських обстрілів цивільної інфраструктури будинок на Берестейському проспекті, 60 – два тижні без опалення.
Тут живе багато відомих людей. Кінорежисерка Ірина Цілик показує нам бурулі на внутрішньому фасаді будинку. Через розрив замерзлих труб стався витік води – цей розрив не перший і не останній.
Прямо на наших очах тут стається ще один. Ми разом із Цілик і ще одним її сусідом – Сергієм Коровкою – біжимо на горище – саме там розірвало трубу.
Прокрадаючись горищем, ми бачимо старі комунікації, до яких у місцевої управляючої компанії не дійшли руки за останні 20 років.
Це біда багатьох старих будинків в Україні – почасти у них є великі вимоги ремонту, при цьому в них недостатньо молодих і активних людей, які могли би контролювати якість робіт. Такі будинки стають першими жертвами російських ударів – їхні комунікації більш застарілі й менш стійкі.
А ось і порив – з труби б’є вода.
«З 19 січня опалення у нас немає. Був порив, один, другий, потім ще багато поривів у квартирах. Наразі я займаюся відслідковуванням, фактично, я є місцевим сантехніком, чи то пак, помічником сантехніка», – посміхається замерзлими губами Сергій.
Дах – не єдина проблема: у підвалі ситуація ще гірша – через пориви труб вода тече прямо по стінах і утворює озеро прямо в бомбосховищі.
У деяких квартирах через промерзання стін неможливо знаходитися. На термометрі в квартирі сусідки Валентини – Ірини Анцевої – +5°С.
Анцева ходить по квартирі, закутана в зимовий одяг. Жінка показує порожню дитячу колиску. Її сім’я з дітьми виїхала. Вона також вимушена жити в іншому будинку, а до своєї квартири просто навідується.
На стелі практично в кожній квартирі тут – розводи. Вони – від води з верхніх поверхів, де в квартирах, покинутих раніше, вже луснули труби.
Місцеві мешканці, хоч і жаліються на ЖЕК та міську владу, які не роблять нічого, а більшість заявок і скарг просто ігнорують, чудово знають, хто є винуватцем їхніх проблем. 90-літня Валентина Бардаш хитає головою – вона працювала в керівному складі заводу і тепер згадує, як ще в 70-ті роки, коли офіційна пропаганда Москви розказувала про «братні» народи, їздила у відрядження до Москви.
«Вони завжди були такими. Коли ми приїжджали ще тоді до Москви в різні відрядження, там казали: «Он, хохли приїхали»», – каже пані Валентина.
Попри те, мешканці сподіваються на активізацію зусиль міської влади, знаючи, що в інших будинках у тому ж кварталі опалення вже вдалося-таки запустити. Сергій, Ірина і багато жителів цього красивого будинку докладають усіх зусиль, щоб вберегти його комунікації і впевнені – цього велетня ще можна врятувати.
