ПОГЛЯД: Як протистояти переговорній стратегії Кремля

Попри те, що очікування від Женевського раунду тристоронніх переговорів між Росією, Україною та США від початку були стриманими, вони завершилися демонстративним демаршем: російський головний переговірник Владімір Мединський залишив зустріч менш ніж за дві години після старту другого дня переговорів.

Хоча жодна зі сторін досі не пояснила причини такого раптового фіналу, найімовірніше, ним стала жорстка позиція Москви через відмову України йти на територіальні поступки на Донбасі. Досі це лишається центральним елементом максималістської позиції Росії.

Поведінка Росії в Женеві відображає фундаментальну переговорну стратегію Кремля, яку він застосовує з моменту відновлення контактів щодо припинення вогню минулого року.

Стисло цей підхід можна описати так: непохитно триматися за максималістські вимоги; виснажувати українців, щоб підірвати їхню рішучість; чекати, поки партнери України втратять інтерес і припинять підтримку; а також спокушати Білий дім економічними угодами, аби той тиснув на Київ, примушуючи його до поступок.

Більше по темі

Після майже десятирічної перерви урядовці США з’явилися на економічному форумі Росії

Помічник Путіна Ушаков підтвердив, що делегація США на чолі з головою Федеральної комісії з образотворчого мистецтва США Родні Мімсом Куком відвідує ПМЕФ-2026, щоб обговорити культурні зв’язки на тлі загальних зусиль Заходу щодо відокремлення культури від політики, попри війну Росії в Україні.

Проте, маючи чітке розуміння цієї стратегії, Україна та її партнери здатні їй протистояти, здійснюючи виважені та свідомі кроки. У кожного учасника тут своя роль і своя відповідальність.

Для Сполучених Штатів

Білий дім вирішив долучитися до переговорного процесу як посередник, а отже, розділяє відповідальність за встановлення справедливого й тривалого миру. Вашингтон має важелі впливу, здатні забезпечити такий результат, проте досі не наважився їх застосувати.

Якщо США прагнуть зруйнувати максималістську переговорну стратегію Кремля, їм варто почати зі збільшення військової допомоги Україні та запровадження нових санкцій проти Росії.

Дотепер Білий дім віддавав перевагу скороченню прямої американської допомоги на користь непрямих механізмів, як-от ініціатива «Пріоритетний список потреб України» (PURL), яка передбачає закупівлю американського озброєння для ЗСУ за європейські кошти.

Білий дім міг би чітко дати зрозуміти Кремлю: небажання Росії йти на компроміс означатиме відновлення прямої військової допомоги з боку США, зокрема постачання таких систем озброєнь, як крилаті ракети «Томагавк».

Водночас Білий дім має затвердити санкційні заходи, які вже підготовлені до впровадження. Республіканці в Конгресі представили законопроєкт, що передбачає додаткові економічні обмеження проти Росії, проте він досі не отримав схвалення президента Дональда Трампа. Женевський раунд переговорів має стати чітким сигналом: час для реалізації цього закону настав.

Тим часом Кремль намагається схилити США на свій бік через переговори на «економічному треку» між спецпредставником Білого дому Стівом Віткоффом та спецпредставником Кремля Кирилом Дмитрієвим.

Мовою переговорників, американська делегація повинна змінити вектор цих обговорень зі «створення цінності» на «вимогу цінності». Тобто замість дискусій про потенційні прибутки, варто зосередитися виключно на тому, скільки грошей Кремль та олігархи, що його підтримують, можуть втратити.

Нарешті, уряд США має активно просувати ідею перемир’я, а не повноцінної політичної мирної угоди. Якщо Кремль відмовляється відступати від своїх вимог, зокрема щодо визнання окупованих територій України суверенною частиною РФ, США повинні недвозначно заявити: єдиним можливим шляхом є угода про припинення вогню для зупинки бойових дій. Навіть якщо Кремль відкине цю пропозицію, такий крок зруйнує його максималістську стратегію та переорієнтує переговорний процес на пошук альтернативних результатів.

Для інших партнерів

Для європейських і світових партнерів України мета полягає в тому, щоб протидіяти стратегіям Кремля, пов’язаним з перекладанням витрат на український народ та розрахунком на поступове згасання міжнародної підтримки. Це означає дві речі.

По-перше, ці країни мають посилювати негайну гуманітарну та екстрену допомогу. Польща показала, як це можна робити, завдяки кампанії «Тепло з Польщі» після масованих російських атак на українську інфраструктуру. Кожен партнер України має відповідати на російські удари адекватними обсягами допомоги.

Водночас така підтримка повинна бути більш помітною, щоб у Кремлі не могли її ігнорувати. І хоча вже існують механізми на кшталт Механізму цивільного захисту ЄС, обсяги та характер допомоги Україні мають чітко й відкрито декларуватися — всупереч спробам Росії тиснути на Україну через створення додаткових витрат і проблем.

По-друге, партнери України мають уже зараз укладати довгострокові угоди про допомогу та відбудову й приступати до їх реалізації. Починати цю роботу після завершення війни — запізно. Кремль має чітко усвідомити: затягування війни не призведе до того, що увага світу та підтримка України зникнуть.

Для України

Українські переговірники, зокрема Рустем Умєров та Давид Арахамія, чітко розуміють підхід Кремля. Зрештою, вони беруть участь у процесах щодо припинення вогню ще з перших раундів перемовин на початку 2022 року. Саме тому багато в чому Україна вже робить свій внесок у зрив переговорної стратегії Москви.

Необхідні зусилля України починаються з уміння тримати оборону — і в прямому, і в переносному сенсі. Українські переговорники не повинні йти на поступки в питаннях, що є принциповими для держави, зокрема щодо територіальної цілісності та контролю над Запорізької АЕС.

Водночас участь у переговорах означає й потребу й надалі стримувати нові російські атаки на цивільні об’єкти та протистояти противнику в бойових діях. Україна має залишатися стійкою як за столом переговорів, так і на полі бою.

Водночас Україна має зосередитися на досягненні конкретних результатів як на фронті, так і в дипломатичній площині. Протягом останніх тижнів у цьому напрямку було досягнуто значних успіхів: території відвойовуються швидшими темпами, ніж у попередні місяці, а в переговорах щодо механізмів моніторингу режиму припинення вогню намітився прогрес. Саме на таких досягненнях слід акцентувати увагу й надалі. Слід розуміти, що в інших сферах поступ може бути не таким відчутним, проте саме точкові, вагомі здобутки є більш переконливим аргументом для Кремля, ніж незначні успіхи в широкому колі питань.

Нарешті, Україна має активніше працювати з республіканцями в Конгресі США. Звертаючись безпосередньо до Білого дому, вона змушена конкурувати з цілою низкою інших проблем — від публікації матеріалів у справі Епштейна й посилення міграційної політики всередині країни до ситуації у Венесуелі, Ірані, Газі, тарифних переговорів та багатьох інших питань.

Натомість зосередження на співпраці з впливовими республіканськими конгресменами дасть Україні змогу заручитися підтримкою союзників у Вашингтоні та з їхньою допомогою протидіяти максималістській переговорній стратегії Кремля.

Зрештою, протидія переговорній тактиці Москви вимагає постійної координації, чіткої мети та непохитної рішучості на всіх рівнях.

Для США це означає використання як військових, так і економічних важелів, щоб дати зрозуміти: поступки не дістануться Росії «задарма». Для партнерів України — це потреба в помітній, негайній підтримці разом із довгостроковими зобов’язаннями, які покажуть, що Україна не залишиться на самоті, навіть якщо Росія й надалі затягуватиме війну.

А для самої України це означає непохитно відстоювати свої ключові інтереси, зосереджуватися на конкретних успіхах на полі бою й за столом переговорів, а також спиратися на підтримку впливових союзників у Вашингтоні.

Якщо кожен гравець розумітиме свою роль і діятиме злагоджено з іншими, сценарій Кремля буде зруйновано. Тільки тоді справедливий і тривалий мир для України стане реальною перспективою.

Погляди автора цієї статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.