Друге вторгнення Владіміра Путіна в Україну триває вже на день довше, ніж війна, яку Російська імперія під проводом царя Миколи ІІ вела у 1914–1917 роках і яка завершилася для неї катастрофою.
Перша світова війна почалася 28 липня 1914 року і завершилася 11 листопада 1918-го, а бойові дії тривали 1567 днів. На момент офіційного завершення війни царська влада в Росії вже впала, а Миколу ІІ та його родину розстріляли в підвалі будинку в Єкатеринбурзі. Нова влада в Москві вважала колишнього царя та його сім’ю загрозою для комуністичного режиму.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Спробу силою змінити владу в Україні та повернути колишню радянську республіку під контроль Москви Росія розпочала 24 лютого 2022 року. Станом на 11 червня 2026 ця війна триває вже 1568 днів — на день довше, ніж тривала вся Перша світова війна.
ЗСУ уразили цех перекачування нафти у Волгоградській області та низку пунктів управління росіян
- Кривавий рахунок: Перша світова чи війна Росії проти України?
Найважливіша відмінність між цими двома війнами полягає в тому, що для Росії Перша світова була тотальною війною. Повна мобілізація охопила практично всі сфери життя країни, а вся державна машина працювала на потреби війни. Крім того, тоді Росія воювала в складі великого союзу західних держав.
Для сучасної Росії (друге) вторгнення в Україну має інший характер. Війна по-різному впливає на різні регіони країни, а керівництво намагається одночасно досягти двох суперечливих цілей: мобілізувати достатньо людей і ресурсів для перемоги над Україною та її союзниками, але водночас уникнути потрясінь і жертв, які неминуче супроводжують повномасштабну мобілізацію суспільства. Якщо не рахувати Північну Корею та, меншою мірою, Іран, Росія фактично не має союзників, які підтримували б її спробу підкорити Україну.
Найвиразніше цю різницю засвідчують масштаби мобілізації та втрат серед військових. За оцінками більшості істориків, під час Першої світової війни Російська імперія з населенням 175–180 мільйонів осіб мобілізувала до армії близько 12 мільйонів чоловіків. Це приблизно 5% населення країни. Інакше кажучи, військову форму носив кожен десятий чоловік у Росії.
Згідно із загальноприйнятими історичними оцінками, близько 9 мільйонів російських військових були вбиті, поранені або втратили боєздатність через хвороби, дезертирство чи інші причини. У масштабах країни це приблизно один із кожних п’ятнадцяти чоловіків. Серед тих, хто був мобілізований, втратили боєздатність близько трьох чвертей особового складу. Такий рівень втрат є одним із найвищих серед держав, що брали участь у війнах новітньої історії.
Населення сучасної Росії на лютий 2022 року становило близько 146 мільйонів осіб. За оцінками української розвідки, до червня 2026 року через війну проти України пройшли від 1,8 до 2 мільйонів росіян. Це становить приблизно 1,2–1,4% населення країни. Тобто у війні проти України взяв участь приблизно кожен п’ятдесятий російський чоловік.
За підрахунками української армії, підтвердженими відео з безпілотників та даними міжнародних дослідницьких груп, кількість російських військових, убитих і поранених, наразі становить близько 1,2 мільйона осіб. Це приблизно 1,6% чоловічого населення Росії. Інакше кажучи, один-двоє з кожної сотні російських чоловіків були вбиті або поранені на війні.
Для російського суспільства загалом масштаби загиблих і поранених під час Першої світової війни були приблизно вдесятеро більшими, ніж під час російсько-української війни.
Втім, для тих, хто вже потрапив до війська, шанси бути вбитим або пораненим за століття змінилися не так уже й сильно. Під час Першої світової війни понад три чверті мобілізованих військових були вбиті, поранені або втрачали боєздатність. У війні проти України цей показник, схоже, становить 60–65%.
2. Ті, хто воює: чим відрізняються і чим схожі російські солдати та офіцери початку ХХ і ХХІ століть?
Основу російської армії під час Першої світової війни становили селяни. Близько чотирьох із п’яти солдатів, імовірно, були призвані із сільської місцевості. Більшість рядових були малограмотними. Особливо гостро ця проблема стояла в підрозділах із Сибіру та східних регіонів Росії, де солдати нерідко розуміли лише найпростіші команди.
Офіцерський корпус Російської імперії походив із зовсім іншого соціального середовища. Його основу становили дворяни та землевласники, яких доповнювали представники освіченого середнього класу — майже всі з міст. Така структура від самого початку закладала потенційний розкол між переважно малограмотними селянами в солдатських шинелях і аристократами та міськими професіоналами, які ними командували. Усе російське суспільство було влаштоване приблизно так само й несло в собі той самий внутрішній поділ.
Що гірше складалася ситуація на фронті для царя та його генералів, то важче ставало стримувати невдоволення в армії. Друкована преса не доходила до багатьох солдатів, а офіцерський корпус не мав традиції вести діалог із нижчими чинами. Навіть обговорення проблем із підлеглими могло сприйматися як загроза авторитету командира.
Сучасна російська армія формально є добровольчою. Офіцерський склад переважно формують професійні кадрові військові, тоді як рядових набирають різними способами. Найчастіше — через обіцянки зарплат, недосяжних для багатьох у цивільному житті, або через пільги на кшталт заміни тюремного строку контрактом на службу.
Найактивніше вербування відбувалося в малих містах, Сибіру, на Північному Кавказі, в Бурятії, Туві та республіках Поволжя. Натомість заможні міста, такі як Москва, Санкт-Петербург і Краснодар, відправили на війну значно менше людей. Водночас російський офіцерський корпус багато в чому залишається схожим на свого історичного попередника.
У сучасній російській армії практично відсутні мовні бар’єри. Хоча представники окремих народів можуть розмовляти тувинською чи чеченською, усі військовослужбовці володіють російською мовою.
Так само фактично зникла проблема неписьменності. Більше того, майже всі російські солдати користуються сучасними технологіями — смартфонами, месенджерами та соціальними мережами.
Оскільки сучасна російська держава майже повністю контролює медійний простір і здатна доносити свої меседжі навіть безпосередньо до окремих військових через їхні смартфони, їй значно легше підтримувати лояльність і придушувати невдоволення, ніж це було для царської влади під час Першої світової війни.
3. Поле бою: чи справді обидві війни — це лише окопи, масові атаки та глухий кут?
Ні. Це не відповідає ні історичним фактам, ні тому, що відбувається в Україні сьогодні. Популярне уявлення про те, що російсько-українська війна звелася до статичного окопного протистояння в дусі Першої світової, є хибним одразу з кількох причин.
Справді, і під час Першої світової війни, і нині в Україні широко використовують укріплення та колючий дріт. Але твердження, що російська армія в обох конфліктах вела переважно позиційну війну без вирішальних результатів, не підтверджується історичними фактами.
На Східному фронті Першої світової відбувалися масштабні маневрові кампанії. Найвідомішою з них став Брусиловський прорив 1916 року. Російські війська досягли вражаючих початкових успіхів і подекуди просунулися більш ніж на 100 кілометрів. Вони не лише завдали австро-угорській армії важких втрат, а й фактично розгромили сили, що протистояли їм.
Не менш стрімко змінювалася лінія фронту під час боїв у Східній Пруссії в 1914 році та на території сучасної східної Польщі й західної України в 1915-му. Щоправда, в обох випадках катастрофічних поразок зазнала саме російська армія.
Спроба напівдемократичної Росії повернути собі ініціативу в 1917 році, відома як наступ Керенського, завершилася провалом. Армія фактично опинилася на межі бунту, що безпосередньо прискорило розпад імперії. На початку 1918 року німецькі війська менш ніж за два місяці встановили контроль над Балтійськими державами, Білоруссю та Україною, витіснивши звідти Росію.
Перші шість місяців російсько-української війни також супроводжувалися стрімкими наступами та значними територіальними здобутками й втратами з обох боків — як і під час великих кампаній Першої світової. Відтоді операції стали менш масштабними, однак лінія фронту продовжувала змінюватися. Росія продовжила наступ із метою захоплення великих міст Луганської та Донецької областей — кампанію, яка триває вже понад два роки. Україна своєю чергою провела обмежену десантну операцію через Дніпро у 2024 році та вторгнення на територію Росії у 2025-му.
Обидві сторони також намагалися здійснити масштабні прориви й зазнавали невдач. Для України найболючішою, ймовірно, стала кампанія літа 2023 року на Запорізькому напрямку. Для Росії — зимово-весняний наступ 2025–2026 років, який не приніс очікуваного результату й не дозволив захопити всю Донецьку область.
Втім, у Кремлі цю війну ніколи не сприймали як застигле протистояння. З їхньої точки зору, фронт увесь час рухався в потрібному Росії напрямку — просто інколи швидше, а інколи повільніше.
4. Тактика і технології: як воювала Росія тоді й зараз?
Між тим, як воювала армія Російської імперії, і тим, як воює сучасна російська армія, чимало спільного. В обох війнах командування віддавало перевагу масштабним наступальним операціям, покликаним забезпечити вирішальний результат завдяки концентрації переважаючих сил на вузькій ділянці фронту. Якщо такий задум не спрацьовував або його неможливо було реалізувати, ставку робили на масоване застосування вогневої сили — насамперед артилерії.
І під час Першої світової війни, і нині в Україні російські генерали вважали однією зі своїх головних переваг готовність солдатів терпіти труднощі, які в інших арміях могли б вважатися неприйнятними. Так само як і готовність миритися з рівнем ризику та втрат, який західні військові визнали б надмірним.
Ще одна спільна риса — ставка на здатність солдата обходитися мінімальним забезпеченням. І сто років тому, і сьогодні російське командування розраховує на вміння військових пристосовуватися до місцевості, швидко окопуватися та використовувати рельєф для маскування. Здатність невеликих груп або окремих бійців непомітно проникати на позиції противника також традиційно вважається сильною стороною російської армії.
І в Першу світову, і під час війни проти України Росія спочатку витрачала на підготовку новобранців від чотирьох до шести місяців. Але після кількох років бойових дій цей термін скоротився приблизно до двох-трьох тижнів.
Під час Першої світової війни російська військова промисловість насилу забезпечувала фронт снарядами. Уже приблизно через пів року бойових дій на фронті виник гострий дефіцит артилерійських боєприпасів. Улітку 2023 року — приблизно через дев’ять місяців після початку повномасштабного вторгнення — Росія була змушена терміново закуповувати великі партії боєприпасів у Північної Кореї, щоб компенсувати їхню нестачу.
У роки Першої світової Росії загалом вдавалося забезпечувати війська всім необхідним, однак вона не могла виробляти достатньо високотехнологічної техніки свого часу. Йдеться насамперед про автомобілі, літаки, локомотиви, залізничну інфраструктуру, сучасні гвинтівки та кулемети.
У війні проти України Росія також спромоглася підтримувати фронт поставками звичної військової техніки — танків, легких броньованих машин і бойової авіації. Натомість із виробництвом складніших систем ситуація значно гірша. Для виготовлення високоточної зброї — крилатих і балістичних ракет, літаків дальнього радіолокаційного виявлення та інших сучасних систем — російська промисловість значною мірою залежить від західних або китайських компонентів.
Найбільшим успіхом Росії у виробництві БпЛА — зброї, що стала символом цієї війни, — залишається ліцензійна копія іранської розробки. Її виробляють на заводі, створеному за участю іранських фахівців, а сам безпілотник відповідає іранським технічним стандартам.
Водночас цілі класи озброєнь, якими Україна нині завдає ударів по Росії, у російському арсеналі фактично відсутні. Йдеться, зокрема, про тактичний бомбардувальний дрон Vampire, стратегічний ударний безпілотник «Лютий» та крилату ракету Flamingo.
У сфері цифрових технологій — від систем обміну даними до безпілотників зі штучним інтелектом — українські сили випереджають російські щонайменше на пів століття.
- Наскільки близька Росія до революції масштабу 1917 року?
Росія 2026 року ще дуже далека від революції та державного краху, які пережила у 1917-му. Проте певні тривожні паралелі між двома епохами ігнорувати важко.
Найважливіша відмінність полягає в тому, що наприкінці участі Росії в Першій світовій війні криза охопила не лише фронт. Вона пронизувала всю країну — від верхів до низів.
Мільйони чоловіків перебували в армії, а родини по всій імперії, особливо серед бідніших верств населення, жили в умовах війни без видимого кінця. Для багатьох щоденною реальністю була перспектива отримати звістку про загибель або тяжке поранення близької людини.
Інфляція стрімко зростала. Продукти харчування, вугілля й дрова для опалення дедалі частіше ставали не по кишені значній частині населення.
Водночас російська політика залишалася відкритою і надзвичайно конкурентною. За владу та вплив боролися демократи, соціалісти, помірковані й радикальні комуністи, національні рухи та навіть анархісти. Їм протистояли монархісти й республіканці. Суперництво точилося не лише навколо майбутнього держави, а й за контроль над найприбутковішими секторами економіки.
Спецслужби та поліція працювали неефективно й нерідко самі ставали об’єктом впливу різних політичних сил, які намагалися використати їх у власних інтересах.
У сучасній Росії ситуація інша. Поліцейська держава залишається сильною, силовий апарат переважно лояльний Кремлю, а опозиція слабка й здебільшого перебуває за кордоном. Держава майже повністю контролює інформаційний простір, а наративи, які виправдовують війну та зміцнюють легітимність влади Путіна і його оточення, звучать безперервно.
Ціни зростають, однак більшість російських родин із нижчого та середнього класів усе ще можуть дозволити собі найнеобхідніше. Для багатьох наслідки війни поки що зводяться радше до подорожчання товарів і послуг, ніж до справжнього зубожіння.
Війна також підживила економіку. Безробіття впало до рекордно низького рівня, а ключові державні системи — залізниця, субсидоване енергопостачання та інші базові послуги — продовжують працювати без серйозних збоїв.
На відміну від своїх прадідів у 1917 році, значно менше російських родин сьогодні безпосередньо відчувають війну через загибель або поранення близьких чи різке падіння рівня життя. Саме тому сучасне російське суспільство поки що демонструє стійкість до війни, попри те що вона не дає результатів, на які розраховував Кремль. Російська імперія на завершальному етапі свого існування такої стійкості вже не мала.
Втім, революції рідко приходять за розкладом.
Багато чинників, які підштовхнули Росію до потрясінь 1917 року, сьогодні знову даються взнаки: інфляція, зростання втрат, недосяжні воєнні цілі, технологічне відставання, міжнародна ізоляція, відчуття, що влада не має реалістичного плану на майбутнє, а головними вигодонабувачами війни залишаються олігархи.
Усе це ще не означає неминучої революції. Але саме з таких явищ колись починався шлях Росії до потрясінь 1917 року.
ПОЯСНЕННЯ Як Україна виснажує Росію ударами дронів
