У багатьох відношеннях США і Україна не можуть дуже сильно відрізнятися: тоді як США є відносно старою федеративною демократією з великою кількістю населення та економікою, Україна є молодою унітарною демократією, чиє населення та економіка - це лише невелика частка від населення Сполучених Штатів.
Українська партійна система є вкрай нестабільною, тоді як американська партійна система складається з двох основних партій, які домінують у політиці вже понад 150 років. Можна було б перерахувати багато інших відмінностей.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Незважаючи на ці відмінності, США 2025 року, з новообраним президентом Дональдом Трампом, і Україна 2010 року, з на той момент новообраним президентом Віктором Януковичем, подібні відразу в кількох аспектах. Дев’ять років тому американську та українську політику дивним чином пов’язала сумнозвісна політична фігура Пола Манафорта.
Лавров: Трамп відступає від погоджених в Алясці умов врегулювання війни
Продуктивний агітатор і маніпулятор для авторитарних правителів по всьому світу, Манафорт був важливим гравцем у Києві в 2004-10 роках, а шість років по тому опинився в центрі уваги у Вашингтоні. Він зіграв свою роль у піднесенні обох суперечливих фігур - Януковича в Україні та Трампа в США. Співпраця Манафорта з Януковичем (протягом кількох років) і Трампом (протягом кількох місяців) передувала їхнім вражаючим перемогам на президентських виборах 2010 і 2016 років відповідно.
Більше того, політичні успіхи Януковича і Трампа також стали схожими: обидва отримували підтримку від Росії під час критичних виборчих кампаній. Безумовно, втручання Москви в українську та американську передвиборчу політику було різним за інтенсивністю та результатами. В Україні Кремль завжди був вирішальним учасником внутрішніх справ до 2014 року, і Москва використовувала безліч таємних і не дуже таємних агентів та інструментів. Тим не менш, постійної підривної діяльності Кремля в Україні виявилося недостатньо, щоб забезпечити перемогу проросійського Януковича на президентських виборах 2004 року, в проведенні яких Москва брала активну участь.
У США, навпаки, саме президентська кампанія Трампа 2015-16 років і його публічний заклик до Росії знайти 30 000 електронних листів [його конкурента від Демократичної партії Гіларі Клінтон], які зникли, спонукали Кремль втрутитися в боротьбу між Трампом і Клінтон. На відміну від України, де Кремль прямо і відкрито втручався у внутрішні справи, взаємодія Москви з Трампом була більш прихованою і опосередкованою. Наскільки нам відомо, це не означало повномасштабної політичної змови між кампанією Трампа і Кремлем, на відміну від численних випадків співпраці між Москвою і проросійськими українськими політиками.
Тим не менш, втручання російських спецслужб у виборчу кампанію 2016 року в США було масштабним, що задокументовано у п’ятитомній доповіді Спеціального комітету Сенату США з питань російських активних кампаній та втручання у вибори в США 2016 року, опублікованій у 2019-2020 роках. Чи вплинула діяльність Росії у 2016 році на результат президентських виборів того року, і чи зобов’язаний Трамп своїм політичним злетом Москві, ми ніколи не дізнаємося напевно. Очевидним є те, що виборча кампанія 2016 року в США розвивалася б інакше, якби не втручання Росії. Щось подібне можна сказати і про всю історію внутрішньої української політики до 2022 року.
Чим схожі Янукович і Трамп
Біографії Януковича і Трампа мають схожі закономірності. Підходи обох чоловіків до політики є трансакційними, цинічними, патріархальними і не обтяженими дотриманням цінностей, норм та ідеологіями.
На момент обрання їх президентами у 2010 та 2016 роках відповідно Янукович і Трамп були засудженими злочинцями, чиї відомі порушення закону не завадили - як це було б у більшості інших демократичних країн - висуванню на посаду голови держави їхніми політичними організаціями, тобто Партією регіонів в Україні та Республіканською партією в США. Більше того, існують певні паралелі у способах, якими Янукович і Трамп намагалися здобути та утримати владу.
Янукович і Трамп пробували фальсифікувати результати виборів
У 2004 році, на той час прем’єр-міністр України, Янукович спробував стати президентом за допомогою масштабних фальсифікацій у другому турі четвертих президентських виборів в Україні з 1991 року. Цій спробі незаконного захоплення влади запобіг Верховний Суд України, який визнав результати виборів недійсними і призначив повторне голосування, яке Янукович передбачувано програв. На початку 2021 року, вже 45-й президент США, Трамп намагався скасувати результати президентських виборів 2020 року, серед іншого, підбурюючи натовп до штурму будівлі Капітолію у Вашингтоні та перешкоджаючи Конгресу офіційно визнати перемогу Джо Байдена. Ця спроба перевороту була зупинена поліцією Вашингтона і Конгресом, який затвердив результати виборів. Після цього Москва публічно підтримала Януковича і Трампа у невизнанні їхніх поразок на виборах 2004 і 2020 років.
Навесні 2010 року колишній прем’єр-міністр Янукович зрештою виграв президентські вибори в Україні у чинної жінки-прем’єр-міністра, набравши менше 50% голосів. У той час як Янукович отримав 49,3%, Юлія Тимошенко набрала 46,0%. Чотирнадцять з половиною років по тому Трамп виграв президентські вибори в США 2024 року проти чинної жінки-віце-президента, також набравши менше 50% голосів. У той час як Трамп отримав 49,8% голосів виборців, Камала Гарріс набрала 48,3%.
І Трампу і Януковичу перемогти допомагали Росія і Манафорт
Перемогам Януковича і Трампа у 2010 і 2024 роках у цей час менше сприяли Манафорт і/або Росія. Натомість обидві вони були переважно результатом недолугості українських і американських демократичних виборчих стратегів та агітаторів. Ці два доленосні голоси могли б бути виграні двома демократичними кандидатами-жінками, якби їхні політичні союзники та менеджери поводилися більш злагоджено.
Зокрема, два чинні президенти, Віктор Ющенко та Джо Байден, не надали достатньої допомоги Тимошенко та Гарріс для перемоги у відповідних конкурсах. Ющенко відмовився підтримати Тимошенко у другому турі президентських виборів 2010 року, а Байден занадто пізно зняв свою кандидатуру з президентських перегонів у США у 2024 році. Таким чином, Ющенко і Байден стали частково співучасниками доленосних електоральних перемог антидемократів Януковича і Трампа.
Янукович і Трамп пов’язані з олігархами
Однак найбільш подібні Янукович і Трамп у тому, що мають тісні зв’язки з деякими з найбагатших олігархів своїх країн, а також тим, що обидва готові порушити внутрішні порядки і зовнішні відносини своїх країн.
Янукович у 2010 році і Трамп у 2024 році мали відкриту і явну підтримку з боку відповідно найбагатших людей своїх країн - Ріната Ахметова та Ілона Маска, а також низки інших надбагатих олігархів.
У 2010-2013 роках Янукович намагався відтворити українську плутократію, що виникла в 1990-х роках після розпаду Радянського Союзу.
Трамп зараз займається встановленням типу ізоляціоністської олігархії, яка, здається, є абсолютно новою для сучасних США (або, в деякому сенсі, повертає їх до 19-го століття)
У 2010-2013 роках Янукович підірвав демократію, що зароджувалася в Україні, західну інтеграцію та звільнення від російської опіки, здійснивши низку політичних маневрів.
Зокрема, у 2010 році він ініціював зміну Конституції на свою користь і вилучив мету членства України в НАТО із Закону «Про основи національної безпеки». Наприкінці 2013 року він відмовився підписувати вже парафовану Угоду про асоціацію з ЄС.
Як відомо, ця відстрочка початку європейської інтеграції України в останню хвилину викликала протест на Майдані Незалежності в Києві, який пізніше назвали «Євромайданом». Янукович спробував жорстоко придушити цю незгоду і тим самим перетворив спочатку невеликий протест на загальнонаціональне повстання з мільйонами учасників. “Євромайдан” перетворився на криваве протистояння і, зрештою, на історичну Революцію Гідності, яка завершилася втечею Януковича з Києва, його відстороненням від посади президента українським парламентом, відновленням дії Конституції, зміненої за часів Януковича, і підписанням Угоди про асоціацію з ЄС.
Слід зазначити, що російська окупація Криму та війна проти України розпочалася ще 20 лютого 2014 року. Таким чином, військовий напад Москви на Україну з використанням регулярних російських військ розпочався ще до того, як відбулися всі останні події, а не, як прийнято вважати, як реакція на них).
Яким може бути президентство Трампа
Те, що зараз відбувається і може незабаром відбутися за президентства Трампа в США, відрізняється від траєкторії розвитку України за часів Януковича. Оскільки державні устрої та суспільства в США та Україні не схожі, ці відмінності не повинні викликати здивування.
Проте, на абстрактному рівні, 47-й президент США наразі робить спробу змінити напрямок американської внутрішньої та зовнішньої політики у спосіб, подібний до того, що намагався зробити четвертий президент України у своїй країні у 2010-13 роках. За президентства Трампа політичні інститути та міжнародні відносини США, схоже, переживають перехідний період, глибина якого все більше конкурує з переорієнтацією України за часів Януковича.
Питання на мільйон доларів, яке з кожним тижнем стає все більш актуальним: чи може фінал президентства Трампа зрештою бути схожим на фінал президентства Януковича?
Безумовно, повний імпічмент Трампа, який був би еквівалентний усуненню Януковича з посади президента України українським парламентом наприкінці лютого 2014 року, матиме політично інший результат
Трампа просто замінили б на віцепрезидента Джей-Ді Венса, який ідеологічно близький до Трампа. На противагу цьому, Януковича на три місяці замінив спікер парламенту Олександр Турчинов, який був опозиціонером до Януковича. Турчинов став тимчасовим виконувачем обов’язків президента України до вступу на посаду чергового президента Петра Порошенка, також опозиційного до Януковича політика, у червні 2014 року.
Незважаючи на ці та багато інших відмінностей, майбутня траєкторія політичного розвитку США може нагадувати траєкторію розвитку України в 2010-14 роках.
Дедалі більш антидемократична, деструктивна, плутократична та/або автократична, а також, зрештою, непопулярна політика адміністрації Трампа може призвести до масових демонстрацій, що нагадуватимуть українське повстання проти політики та поведінки Януковича наприкінці 2013 року.
У найгіршому випадку протистояння між адміністрацією Трампа і загальнонаціональним протестним рухом може перерости в насильство і призвести до зіткнень не гірших, гірших або навіть набагато гірших, ніж в Україні на початку 2014 року.
Міжнародні наслідки такої внутрішньої ескалації в США можуть бути значно більшими, ніж трагічні наслідки внутрішньої дестабілізації в Україні 11 років тому. Спираючись на заздалегідь підготовлені плани, Кремль у лютому 2014 року швидко скористався зниженою здатністю Києва реагувати на російську військову експансію.
Коли Росія анексувала український чорноморський півострів Крим у березні 2014 року, вона розпочала, за словами Якоба Хаутера, делеговану міждержавну війну на материковій частині Східної України у квітні 2014 року.
Оскільки США найпотужніша наддержава світу, США не повинні боятися іноземного вторгнення, окупації та анексії іноземною державою, доки США не розпадуться на частини.
Проте масові протести в США, подібні до тих, що відбулися в Україні наприкінці 2013 року, та їх ескалація, як на початку 2014 року, матимуть наслідки далеко за межами Сполучених Штатів.
Якщо адміністрація Трампа продовжить руйнувати політичні інститути, економічні відносини та зовнішні зв’язки, американське громадянське суспільство рано чи пізно може відреагувати так само, як і українське у 2013 році
Чи призведе це також до глибоких змін в уряді, конституції та зовнішній політиці США, як це сталося в Україні у 2014 році, ще належить з’ясувати.
Внутрішні потрясіння в США, навіть якщо вони будуть бурхливими і насильницькими, не зроблять країну такою вразливою, якою стала Україна на початку 2014 року. Тим не менш, очевидно, що внутрішня дестабілізація в США матиме далекосяжні міжнародні наслідки, які, зрештою, можуть бути ще більш трагічними, ніж наслідки української Революції Гідності одинадцять років тому.
Доктор Андреас Умланд - аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) Шведського інституту міжнародних відносин (UI).
Висловлені погляди належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.

