Війна в Ірані відвернула увагу від війни в Україні — ймовірно, тому, що глобальні ринки нині гостріше реагують на події в Перській затоці, ніж в Україні, де з часом сформувалася певна стійкість до впливу війни.
Зусилля США щодо досягнення миру в Україні також, схоже, відійшли на другий план: таких фігур, як Віткоффа, Кушнера та інших, залучили до спроб укласти угоду з Іраном, тож уваги й ресурсів на український напрям залишилося менше — тим більше, що за понад рік спроб значного прогресу досягти не вдалося.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Це частково зрозуміло, з огляду на те, що війна в Ірані нині виглядає більш критичною для рейтингів Дональда Трампа та шансів Республіканської партії на проміжних виборах.
Щодо Росії та України, то події в Перській затоці, схоже, підсилили рішучість обох сторін і зміцнили їхню впевненість у здатності довше витримувати боротьбу за власну перемогу.
Війна за Тайвань коштуватиме економіці Європи $2 трлн
Росія, зі свого боку, отримала від війни в Перській затоці відчутне економічне полегшення. До ударів США та Ізраїлю по Ірану було чимало ознак того, що посилення західних санкцій проти Росії разом із дедалі ефективнішими українськими ударами по її енергетичній інфраструктурі починали давати ефект.
Російська нафта Urals продавалася зі знижкою майже у третину порівняно з Brent. Обсяги видобутку та експорту скорочувалися. Доходи від енергетичного експорту впали приблизно вдвічі проти періоду після початку повномасштабного вторгнення. Профіцит торгівлі скоротився, дефіцит бюджету за перші два місяці 2026 року зріс до 1,5% ВВП — майже до річного цільового показника. Російська влада була змушена розглядати підвищення податків і скорочення витрат, щоб стримати дефіцит.
А потім — через відверто ідіотське рішення Дональда Трампа розпочати війну з Іраном — макроекономічна ситуація Росії отримала «рятівне коло». Ціни на нафту сорту Urals майже подвоїлися, і хоча українські удари й надалі обмежували зростання видобутку та відвантаження нафти, Міністерство фінансів США послабило санкції проти великих російських нафтових компаній. Це дозволило Росії реалізувати частину приблизно 140 млн барелів нафти, що залишалися заблокованими в морі.
Це буквально стало «манною небесною» — допомогло російській економіці послабити зашморг бюджетних і кредитних обмежень і тим самим дозволило Росії довше продовжувати воєнну кампанію.
Дані Міжнародного енергетичного агентства (IEA) свідчать, що доходи Росії від енергоресурсів у березні зросли більш ніж на 9 млрд доларів порівняно з лютим і майже на 5 млрд доларів у річному вимірі. Тепер Москва розраховує, що війна в Ірані наповнюватиме її бюджет і дозволить надалі воювати проти України.
Росія також виходить із того, що США витрачають дефіцитні боєприпаси для систем ППО в Перській затоці — а отже, для підтримки України їх залишатиметься менше. У Москві вважають, що зрештою українська оборона може не витримати безперервних російських ударів дронами та ракетами.
У Кремлі також розраховують, що війна в Україні й надалі послаблюватиме НАТО. Там звертають увагу на те, що Дональд Трамп втрутився в ситуацію з Іраном усупереч інтересам ключових європейських союзників по альянсу. У Москві, ймовірно, очікують нових розбіжностей між США та партнерами по НАТО — зокрема щодо Гренландії та інших питань. За цим уважно стежать і виходять із того, що послаблення альянсу зменшить здатність і готовність Заходу підтримувати Україну.
Путін і далі вважає, що зможе переграти Захід у війні проти України, а останні кроки Дональда Трампа щодо Ірану лише зміцнили цю позицію. Схоже, у Кремлі також розраховують, що після невдачі в Ірані Трамп захоче повернутися до українського мирного треку заради політичної перемоги. Але це, ймовірно, означатиме спробу нав’язати Україні невигідну угоду — на користь Росії.
З українського боку теж відчувається більше рішучості.
По-перше, Україна вистояла цю важку зиму — як через погодні умови, так і через інтенсивність російських атак. І це попри скорочення підтримки з боку США. Показовою була заява Джей Ді Венса минулого тижня: він назвав своїм найбільшим досягненням на посаді припинення допомоги Україні. Йшлося про підтримку, необхідну для захисту від російських ударів дронами та ракетами по критичній інфраструктурі й цивільних — дій, які кваліфікуються як воєнні злочини та геноцид. Можливо, Венсу варто звернути увагу на власні моральні орієнтири, а не оцінювати в цьому сенсі Папу Римського.
На щастя, з приходом весни в Україні потеплішало, що дещо полегшує ситуацію для цивільного населення.
По-друге, Україна просунулася вперед — і в стабілізації лінії фронту, і в ударах далекобійними дронами по російській енергетичній інфраструктурі. Схоже, це пов’язано з розвитком безпілотних технологій. Це частково компенсує нестачу живої сили й водночас дає змогу перехоплювати ініціативу — стримувати російський наступ і подекуди навіть просуватися вперед. Зокрема, останніми днями Україна провела повністю роботизовану атаку на російські позиції, що дозволило захопити певні території.
Схоже, у застосуванні далекобійних ударних дронів Україна отримала певну тактичну перевагу — і готова скористатися цим, хай навіть коротким, вікном можливостей, щоб послабити експортні можливості російської енергетики. За даними Reuters, унаслідок недавніх атак по Приморську, Усть-Лузі, об’єктах у Чорному морі та в інших районах могло бути уражено до 40% потужностей російського нафтового експорту.
Раніше Україна стримувалася, зважаючи на прохання західних союзників не завдавати надмірних ударів по російській енергетичній інфраструктурі — щоб не дестабілізувати глобальні ринки. Однак після ударів Дональда Трампа по Ірану, які, ймовірно, суперечили інтересам Європи у стримуванні цін на енергоносії, Україна, здається, більше не вважає себе зв’язаною цими обмеженнями.
Логіка, схоже, така: якщо Росія виграє від зростання цін на нафту, то варто обмежувати обсяги її експорту, завдаючи ударів по експортній інфраструктурі. Водночас Росія й надалі може реалізовувати нафту, що перебуває в морі, і тепер додатково виграє від послаблення санкцій із боку США. Україна, вочевидь, виходить із того, що США діють у власних інтересах, ігноруючи інтереси України та водночас обмежуючи допомогу — тож підстав дослухатися до Вашингтона стає дедалі менше.
Загалом це також свідчить про зростання впевненості України у здатності вести війну без підтримки США — з опорою на розвиток власного оборонного виробництва та допомогу з боку Європи.
Війна в Ірані додатково посилила військові можливості України: країни Перської затоки почали укладати з Києвом угоди про оборонну співпрацю. Витримавши понад чотири роки протидії російським (і іранським) дронам, а тепер допомагаючи державам регіону захищатися від іранських безпілотників, Україна фактично зарекомендувала себе як провідний експерт у протидії дронам.
Це вже приносить результати: великі оборонні контракти з фінансуванням із країн Затоки стимулюють розвиток українського оборонного виробництва, яке нині виходить у лідери в Європі. Україна також розраховує, що ці оборонні зв’язки принесуть у майбутньому дипломатичні дивіденди й посилять її «м’яку силу», зокрема допоможуть змінити ставлення країн глобального Півдня до російської агресії.
По-третє, у Європі поразка Віктора Орбана на виборах в Угорщині, ймовірно, прибере давню перешкоду для України в ЄС. Новообраний лідер країни Петер Мадяр уже дав зрозуміти, що не блокуватиме фінансовий інструмент ЄС на 90 млрд євро для України.
Разом з іншими багатосторонніми та двосторонніми зобов’язаннями — зокрема 8 млрд доларів від Норвегії лише цього року — це забезпечить Україні фінансову стабільність на кілька років і дозволить фінансувати оборону незалежно від того, яке безумство виходитиме з Білого дому і яке зло — з Кремля.
По-четверте, війна в Ірані, схоже, забила ще один цвях у труну НАТО та трансатлантичного альянсу. Світ дедалі більше рухається до жорсткого суперництва великих держав, але водночас — до зближення «середніх» країн, які змушені шукати нові формати співпраці, щоб захиститися від тих самих «великих».
Формуються нові союзи, і Україна — з другою за чисельністю армією в Європі, яка до того ж демонструє високу ефективність, і з реальними, критично важливими спроможностями у сфері безпілотників — має те, що інші такі держави хочуть, а подекуди й критично потребують. А це вже дає Києву важелі впливу.
У Європі, якщо Росія — екзистенційна загроза, а американської «парасольки» більше немає, то основа оборони — це своєрідна «стіна зі сталі й дронів»: Фінляндія, Польща, Україна та Туреччина. Але ще очевидніше інше: без України Європа сьогодні не здатна себе захистити. Ключ до оборони Європи від Росії — саме Україна.
І це усвідомлення, схоже, нарешті дійшло до європейського мейнстриму. Саме тому країни одна за одною стають у чергу, щоб укладати з Україною оборонні угоди — зокрема цього тижня підписано нову українсько-німецьку угоду на 4 млрд євро. І це не поодинокий випадок: подібні домовленості вже укладають Данія, Франція, Велика Британія та Італія.
Раніше дискусія точилася навколо того, чи приймати Україну до НАТО і чи поширювати на неї європейську оборонну «парасольку». Тепер питання звучить інакше: як поширити українську «парасольку» безпеки на Європу. Україна вже є більшим оборонним активом для Європи, ніж НАТО — для України. Членство в НАТО для Києва нині майже втрачає сенс.
Але водночас очевидно: без України Європа сьогодні не здатна себе захистити. Ключ до її оборони від Росії — саме Україна.
Подібні тенденції помітні й щодо Туреччини, а тепер і країн Перської затоки, навіть Сирії. Україна фактично стає опорою ширшої системи безпеки для багатьох «середніх» держав у Європі та на Близькому Сході.
Підсумовуючи: на жаль, війна в Ірані, ймовірно, затягне бойові дії в Україні. Але є і позитив: Україна нині значно краще підготовлена до самозахисту й водночас стає ключовим стратегічним партнером для інших — що зрештою зміцнює і її власну оборону.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
Оригінал тексту можна читайте в блозі автора Tashecon.
США заявили про провал атак Ірану в Перській затоці
