ПОГЛЯД: Як закінчиться російсько-українська війна?

Зрештою, війни закінчуються одним із п’яти способів: завоюванням, офіційною капітуляцією, капітуляцією де-факто, припиненням бойових дій (розведенням сторін) або перемовинами. Тож як закінчиться загарбницька війна Росії проти України?

Це питання зараз турбує багатьох. Останнім часом як Володимир Зеленський, так і Владімір Путін робили заяви щодо стану війни та мирного процесу. Міжнародна увага, яка була втрачена з початком американо-ізраїльсько-іранської війни, починає повертатися. Нещодавні рамкові угоди, підписані між Білим домом і Тегераном, а також між Єрусалимом і Бейрутом, викликають інтерес до того, чи не настав час і для завершення російсько-української війни — хоч би як саме це сталося.

Сьогодні, коли триває вже п’ятий рік повномасштабного російського вторгнення, кілька з цих фіналів уже можна впевнено виключити. Розуміння того, які можливості залишаються, допомагає пояснити, куди рухається війна і чому наступний раунд перемовин виглядатиме зовсім інакше, ніж попередній.

Більше по темі

«Історичне рішення»: Нідерланди приймуть Спецтрибунал щодо злочину агресії РФ

Володимир Зеленський заявив, що цей крок дозволить притягнути до відповідальності політичне та військове керівництво РФ за злочин агресії проти України.

Поточний стан справ у конфлікті

З погляду переговорника, Україна зараз перебуває у найсильнішій позиції з моменту звільнення Ізюма у вересні 2022 року. Кремль був загнаний у кут тоді — і перебуває у кутку зараз.

Київ перестав чекати, поки міжнародна спільнота посилить тиск на Росію, і більше не чекає дозволу на ураження цілей у глибокому тилу РФ. Своїми так званими «далекобійними санкціями» — тобто ударами по нафтопереробних заводах і військових об’єктах — українці суттєво дезорганізували внутрішні енергетичні ринки Росії та принесли війну безпосередньо на поріг росіян. Пересічні громадяни РФ усе більше відчувають на собі наслідки путінської авантюри в Україні.

Чим довше затягуватиметься війна, тим більших збитків зазнаватиме Росія, а Кремль досі не продемонстрував, що подальша ескалація здатна забезпечити йому стратегічні здобутки. Тактичні просування, які вимірюються селами, не слід плутати з рішучим імпульсом, здатним забезпечити досягнення політичних цілей Москви. Українські сили знають, як перерізати логістичні ланцюжки, необхідні для просування лінії фронту, тому навіть якщо російські війська і зможуть досягти незначних успіхів, вони не здатні будуть їх утримати.

Але попри всі нещодавні успіхи України, вона також не перебуває у сильній позиції для захоплення та утримання нових територій. Російські війська закріпилися на окупованих землях, і війна, по суті, переросла в облогу в її сучасному розумінні; інакше кажучи, українські сили мають перерізати лінії постачання та ізолювати російських окупантів настільки довго, щоб виснажити їхні ресурси й повернути території без значних втрат. Хоча цей підхід може бути ефективним, він потребує часу.

Тим часом Кремль продовжує дотримуватися тієї самої стратегії: чіпляється за свої максималістські вимоги, одночасно завдаючи ударів по цивільному населенню України. Поки що це не спрацювало, але російська війна на виснаження розрахована лише на те, щоб тривати доти, доки не зламається воля України або поки треті сторони, як-от Сполучені Штати, не вплинуть на ухвалення рішень у Києві на користь інтересів Росії.

Статус перемовин

У Путіна були підстави вважати, що його стратегія могла б спрацювати, спираючись на минулий досвід взаємодії з Білим домом. Перспектива покласти край війні й водночас отримати економічні вигоди була привабливою для адміністрації Трампа, а також для його головних переговорників Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, які здійснили кілька візитів до Москви, але жодного — до Києва. Саме тому Кремль постійно вихвалявся «Аляскинськими домовленостями» — нібито узгодженими умовами припинення війни — у своєму підході до перемовин з українською стороною.

Проте обставини змінюються. Посадовці Білого дому змінили свій тон щодо України, визнавши, що Київ дійсно має сильні карти на руках. Вони також дистанціювалися від саміту на Алясці, а держсекретар США Марко Рубіо чітко заявив, що в Анкориджі не було досягнуто жодних угод. Кремль був змушений визнати цей факт.

Тепер питання полягає в тому, яку саме роль Сполучені Штати можуть відігравати у мирному процесі. Білий дім був відволічений війною з Іраном, провівши з березня лише чотири дискусії з Києвом, пов’язані з мирним врегулюванням. Рустем Умєров двічі зустрічався зі Стівом Віткоффом, Зеленський на початку червня розмовляв із Віткоффом та Кушнером телефоном, а також Зеленський і Трамп провели коротку кулуарну бесіду на саміті G7 у Франції.

Оскільки увага США зайнята іншим, Київ і Москва, за наявною інформацією, використовують неформальні канали комунікації. На початку червня Зеленський повідомив, що російський олігарх Роман Абрамович знову повернувся до ролі неофіційного посередника, а Кремль натякнув на наявність переговорів щодо можливого обмеження бойових дій зонами поблизу лінії фронту — пропозиція, яку Москва, як повідомляється, відхилила.

Куди перемовини можуть рухатися далі, наразі невідомо. Віткофф і його команда все ще занурені в американо-ізраїльсько-іранський мирний процес. Частота та глибина українсько-російських неформальних дискусій залишаються таємницею, і хоча турецький уряд заявив, що працює над поверненням перемовин у конструктивне русло після проведення трьох раундів зустрічей у 2025 році, про жоден прогрес він поки що не повідомляв.

Як закінчиться війна

На початку російського вторгнення всі п’ять варіантів завершення війни — завоювання, офіційна капітуляція, капітуляція де-факто, припинення бойових дій та узгоджена мирна угода — здавалися ймовірними. Однак завдяки своєму успішному опору та військовим операціям глибоко в тилу РФ Україна вже зняла кілька з них із порядку денного.

Росія зазнала краху у спробі завоювання. Повномасштабне вторгнення застопорилося ще в березні 2022 року, після чого ворога відкинули назад як завдяки військовим операціям України, так і дипломатичним зусиллям.

Україна також чітко продемонструвала, що країна не капітулює перед Кремлем у жодній формі. Росія все ще може сподіватися на капітуляцію України, але жоден чинник у цьому конфлікті не вказує на те, що такий варіант залишається можливим.

Таким чином, двома єдиними можливими варіантами завершення війни залишаються розведення сторін (припинення бойових дій) — тобто одностороннє рішення Росії припинити агресію проти України — або ж мирна угода шляхом перемовин. Статися може і те, і інше.

Якщо ціна агресії виявиться занадто високою, Кремль може просто оголосити, що він «досяг своїх цілей у спеціальній військовій операції». Повне виведення військ є політично неможливим для уряду Путіна, тому за такого сценарію Росія перейде до повоєнних стабілізаційних операцій на окупованих територіях України. Звісно, така форма припинення вогню вимагатиме від Києва ухвалення рішення: чи готовий він змиритися з довготривалою окупацією, чи воєнні зусилля мають тривати задля звільнення цих регіонів.

Угода шляхом перемовин також є можливою, але для Києва було б нерозумно продовжувати з того місця, на якому сторони зупинилися в лютому. Умови на полі бою змінилися на користь України, тож мають змінитися й умови за столом перемовин. Всеосяжна проміжна мирна угода, як-от перемир’я або «угода про постійне припинення бойових дій», досі залишається найкращим варіантом, оскільки вона може закласти основу для тривалого миру без відмови від суверенних територій на користь Росії.

Крім того, час зараз на боці Києва для того, щоб вибудувати ґрунтовну, ретельно продуману угоду, а не поспішати на догоду інтересам третіх сторін.

За відсутності свідомого руху в бік припинення вогню або перемовин залишається ризик затяжної війни. Попри високу ціну, історія показує, що деякі країни втягуються у війну за принципом «покерного азарту» (pot committed) — розмовною мовою це означає, що вони вже інвестували так багато, що продовжують грати в надії вийти переможцями.

Радянський Союз залишався в Афганістані майже 10 років, а Сполучені Штати — 20. В обох випадках країни стікали кров’ю і втрачали колосальні багатства в надії на успіх, а у випадку з Україною Путін має ще й особистий мотив, який виходить за межі національних інтересів.

Мир аж ніяк не є близьким. Війна може тривати тижні, місяці або роки, перш ніж якась зі сторін дійде висновку, що подальші бойові дії більше не покращать її становище. Проте коло потенційних варіантів завершення війни суттєво звузилося в міру того, як позиції України міцнішають. Тепер питання полягає в тому, як обидві сторони адаптують свої стратегії до мінливої динаміки сил як на полі бою, так і, зрештою, за столом перемовин.

Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і можуть не збігатися з позицією Kyiv Post.