Джордж Волошин
Доктрина Ніксона
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Президенту Трампу часто приписують те, що він першим почав тиснути на європейських членів НАТО, щоб ті збільшили видатки на оборону, звинувачуючи їх у «паразитуванні» та «обкраданні» (США). Однак питання відповідальності Європи за власну оборону вперше порушив президент Річард Ніксон у 1969 році в інтерв’ю на Гуамі, де він виклав принципи нової політики США, що мала застосовуватися до всіх країн, у тому числі до членів НАТО.
Ці принципи, закріплені в Меморандумах про національну безпеку, документах «Стратегічної концепції» та доповідях Конгресу, реалізуються вже понад 50 років і відомі під загальною назвою «Доктрина Ніксона». Вона складається з трьох пунктів: 1) США дотримуватимуться всіх своїх договірних зобов’язань; 2) США надаватимуть ядерний щит, якщо велика ядерна держава загрожуватиме країні, що має життєво важливе значення для безпеки США; 3) США надаватимуть військову та економічну допомогу, але країна, що зазнає загрози, повинна взяти на себе основну відповідальність за власну оборону в разі війни з використанням звичайних озброєнь.
Російські хакери стежили за постачанням військової допомоги Україні через зламані камери
Доктрина Ніксона залишається чинним правилом і донині. Гарантія ядерного щита з боку США була одним із головних стимулів для дружніх держав відмовитися від створення власних ядерних сил.
Дотримання Доктрини Ніксона країнами НАТО
У 2014 році президент США Барак Обама вперше порушив питання дотримання країнами-членами НАТО Доктрини Ніксона на саміті в Уельсі. Росія щойно вторглася в Україну та окупувала Крим. Обама закликав членів НАТО збільшити видатки на свою оборону і, без ворожості та зневажливої риторики, домігся від них зобов’язання підвищити ці видатки до 2% ВВП. Але лише у 2022 році, під тиском війни, Європа досягла цієї мети.
Коли президент США Дональд Трамп звинуватив союзників по НАТО в «паразитуванні», його слова викликали шок і здивування. Вони не вірили, що США «захищають Європу безкоштовно». Вони вважали (і справедливо), що військова присутність США в Європі була насамперед спрямована на захист їхніх передових стратегічних позицій від радянської загрози власній безпеці, а посилення безпеки Європи було лише побічною вигодою.
Лише після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році європейські члени НАТО стрімко збільшили свої оборонні бюджети та допомогу Україні. На початку 2026 року представники НАТО заявили, що європейська підтримка «майже компенсувала повне виведення військ Сполучених Штатів», і що триває широкомасштабне нарощування військової потужності для заповнення прогалин у виконанні їхньої частини Доктрини Ніксона звичайними сухопутними силами.
Хороша новина для США – це те, що вони нарешті можуть почати виводити значну частину своїх військ і ресурсів з Європи та перенаправляти їх в інші регіони. Погана новина – Європі знадобиться певний час, щоб замінити американські війська власними та розбудувати їх до рівня загальноєвропейської конвенційної сили за участю своїх північноамериканських партнерів. Їй все ще знадобиться ядерне стримування з боку США, щоб уникнути катастрофічної ядерної війни. Це залишається тією гарантією, яку США надали в Доктрині Ніксона та Статуті НАТО.
Війна в Україні дала Європі кілька років на підготовку. Їй все ще потрібно не лише зрівнятися з конвенційними силами Росії, а й рішуче перемогти Росію на полі бою. Попри гучні заяви російського президента Владіміра Путіна та погрози вторгнення, лідер Кремля цілком усвідомлює, що його збройні сили втратили понад половину особового складу та матеріальних ресурсів сухопутних військ, а об’єднані сухопутні сили НАТО та України перевершать його власні. Він також усвідомлює, що європейські повітряні та морські сили значно перевершують його як за якістю, так і за кількістю.
НАТО після виведення американських військ
Наступні два роки будуть вирішальними для миру та незалежності Європи. Її найбільшою проблемою є не брак ресурсів, талантів чи бачення. Проблема в створенні дієвої структури командування на випадок, якщо США поступляться своєю позицією «першого серед рівних». Щойно США виведуть з Європи більшу частину своїх військ, баз та озброєння, Європі доведеться самій обрати нового лідера та міняти структуру командування. Однак спершу вона має вирішити одне питання, яке стримує її розвиток: змінити свій саморуйнівний статут, який вимагає одностайного прийняття рішень.
Правило одностайності ставить у скрутне становище будь-яку організацію, навіть ті, що набагато менші та простіші за НАТО. Воно «працювало» лише тому, що найбільший і найважливіший донор (США) також ухвалював усі рішення або мав важелі впливу для цього.
Якщо члени НАТО — більшістю голосів — не погодяться змінити це так, щоб важливі (стратегічні) рішення (наприклад, щодо членства) ухвалювалися 75% голосів, а менш важливі (оперативні) — простою більшістю (можливо, з урахуванням розміру внесків), і якщо нове НАТО не буде готове прийняти як повноправного члена країну з чи не найсильнішою й найдосвідченішою армією Європи, зі значною частиною необхідних Європі стратегічних природних ресурсів (тобто Україну), воно ніколи не стане серйозною організацією, здатною вирішувати серйозні питання європейської безпеки.
Ті члени, які вирішать не приймати нові правила (а також підпорядкування загальному благу, що супроводжують їх), завжди матимуть можливість вийти з альянсу.
Тимчасова незахищеність і ядерна парасолька
Друге питання порядку денного не менш важливе, оскільки це один із двох стовпів європейської безпеки. Першим є безпека в умовах звичайної війни, і це буде справою нового НАТО з його новим керівництвом і правилами управління. Другим є захист від великої ядерної держави. Простий факт полягає в тому, що завдяки своїй перевазі в кількості ядерних боєголовок у співвідношенні 10 до 1 Росія розгромила би Європу за лічені дні. Якщо Європа не може суттєво збільшити свої ядерні сили і створити захисний «купол», вона мусить зберегти та поглибити свій захист під ядерною парасолькою США на період вразливості.
Серед сучасних демократій жодна інша система не надає главі держави стільки одноосібних повноважень у зовнішніх відносинах, скільки Конституція США надає американському президенту. Це може добре працювати в більшості випадків. Але що, якщо ця особа має сумнівну лояльність чи пріоритети, приймає непередбачувані рішення і карає Європу за якусь дрібницю? Або навіть якщо він просто відмовиться від ядерних сил чи погрожуватиме такою відмовою, а божевільний російський лідер сприйме це як слабке місце в європейській обороні?
Розділ 1250A
На щастя, Конгрес США ще не довірив повністю зовнішню політику країни своєму президентові. Він досі вважає, що безпека Європи та її подальше існування як демократичного блоку зі спільними цінностями є життєво важливими для безпеки США. У рамках Закону про національну оборону на 2024 фінансовий рік [Pub. L. 118‑31, §1250A (2023)] було ухвалено Розділ 1250A — одне з найсуворіших і найпряміших обмежень, які коли-небудь накладалися на президентські повноваження у сфері зовнішньої політики. У ньому зазначено:
«Президент не має права призупиняти, припиняти, денонсувати або виводити Сполучені Штати з Північноатлантичного договору, укладеного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року, за винятком випадків, коли це відбувається за порадою та згодою Сенату, за умови, що дві третини присутніх сенаторів висловлять свою згоду, або відповідно до законодавчого рішення Конгресу.
Жодні асигновані або іншим чином надані кошти не можуть використовуватися для прямої чи опосередкованої підтримки будь-якого рішення про призупинення дії, припинення, денонсацію або вихід Сполучених Штатів із Північноатлантичного договору, якщо не виконано вимогу підпункту (а)».
Хоча мета розділу 1250A полягає в тому, щоб гарантувати, що президент не може вийти з НАТО без схвалення Сенату двома третинами голосів, це усуває побоювання щодо «залишення в НАТО», але все ще залишає критичну лазівку, яку НАТО має усунути, щоб повністю стримати російську агресію.
Розділ 1250A не забороняє жодному з його членів, відповідно до статті 5 Статуту НАТО, «реагувати так, як вважає за необхідне» на російську агресію. Таким чином, президент може послабити або скасувати ядерні гарантії США, не порушуючи умови ні Північноатлантичного договору, ні розділу 1250A.
Щоб вирішити цю проблему, Конгресу, можливо, доведеться дати визначення терміну «призупинення», щоб заборонити будь-яке послаблення ядерних зобов’язань США перед НАТО, або просто включити положення про те, що «жодні істотні зміни в зобов’язаннях США перед НАТО не можуть відбуватися без схвалення Конгресу».
У будь-якому разі не слід забувати, що НАТО та всі інші країни, які стикаються з загрозами з боку ядерних держав, вже понад 50 років покладаються на Доктрину Ніксона задля своєї безпеки. Було б несумлінно й нерозумно просто вирвати у них ґрунт з-під ніг і залишити їх вразливими, не надавши їм часу та можливості пристосуватися до нової реальності.
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з позицією «Kyiv Post».
США та Іран обмінялися новими масштабними ударами
Більшість американських військових залишили Естонію
