ПОГЛЯД: Вибори Шредінґера

Знаменитий парадокс кота Шредінґера — це уявний експеримент, запропонований у 1935 році. Він порушує питання, чи може щось одночасно існувати й не існувати. Це вдалий образ для розмови про вибори в Росії, тим більше що сам експеримент існує лише як гіпотетична модель.

Вибори в Росії — явище доволі своєрідне. Населенню пропонують узяти участь у колективній ілюзії — грі в демократію, де всі мають удавати, що беруть участь у справжній політичній конкуренції. Байдуже, чи йдеться про президентські вибори, вибори до Державної думи чи місцевих органів влади: кандидатів фактично відбирає партія влади, а тих, хто не вписується в систему, не допускають до участі або ж убивають. Результат же відомий заздалегідь.

Попри це, вже в середині вересня в Росії планують провести чергову таку виставу. Утім, уважні спостерігачі знають, що зараз Росія переживає непрості часи. Через це, за повідомленнями, деякі радники, наближені до російського диктатора Владіміра Путіна, пропонують узагалі скасувати вибори або принаймні перенести їх. По суті, різниці між цими варіантами немає. Саме тому нинішні вибори можна назвати «виборами Шредінґера»: вони водночас ніби мають відбутися — і ні.

Більше по темі

Відповідь на російські атаки: Зеленський підтвердив удари по складах Wildberries

Президент підтвердив атаку на логістичні центри Wildberries у РФ, заявивши, що окупанти використовували їх для постачання деталей до дронів.

Для Кремля головна проблема, як і завжди, полягає в тому, як подати ситуацію. Проведення виборів пов’язане з серйозними ризиками. На тлі зростання суспільного невдоволення обмеженнями доступу до інтернету та дефіцитом пального — наслідками розв’язаної Путіним війни проти України — його рейтинг, як вважають, стрімко падає. Водночас соціологія в умовах диктатури навряд чи може бути надійним показником суспільних настроїв.

Якщо ж вибори — наскільки це слово взагалі доречне в російських реаліях — скасують, Кремлю фактично доведеться визнати, що в Російській Федерації щось серйозно пішло не так. Це означало б визнання того, що війна та її наслідки справді б’ють по фортеці під назвою «Росія». А визнати, що це сталося через «молодшого брата» — Україну, означало б продемонструвати слабкість.

Варто замислитися, чому Росія, будучи диктатурою, взагалі витрачає зусилля на імітацію виборів. Причин для цього кілька.

З погляду самого правителя це створює хоча б видимість легітимності — якщо, звісно, не придивлятися надто уважно. Путін може стверджувати, що його 25 років при владі цілком виправдані, адже на останніх «виборах» він нібито здобув 88,48% голосів.

Для представників нижчих щаблів влади таке «обрання» означає посвяту до кола обраних. Вони стають частиною цього кола, яке відкриває їм шлях до збагачення через державні посади. Оскільки їхні кандидатури відбирає партія влади, у відповідь вони демонструють їй повну лояльність, підтримуючи будь-які рішення, яких вимагатиме диктатура.

Зовні це нагадує представницьку демократію. Насправді ж більшість депутатів дбає лише про дві речі: скільки вдасться привласнити та як зберегти власне життя завдяки беззастережній покорі режиму.

Якщо ж Путін — адже саме він ухвалює всі ключові рішення — усе-таки дозволить провести голосування на тлі падіння власної популярності, на Росію чекає чергова хвиля фальсифікацій і маніпуляцій, покликаних забезпечити результат, якого Кремль вимагатиме від виборчих комісій.

Отримавши заздалегідь визначені цифри, які потрібно буде оголосити після завершення «голосування», комісії масово вкидатимуть бюлетені до виборчих скриньок. Натомість ніхто не побачить підрахунку голосів, під час якого бюлетені на підтримку неугодних кандидатів просто відкладуть убік або знищать.

Ще менш помітними будуть електронні маніпуляції між виборчими дільницями та центральною виборчою комісією в Москві, після яких «Єдина Росія» традиційно оголосить про свою перемогу — без жодних несподіванок.

Ще однією особливістю цих виборів — якщо вони взагалі відбудуться — стане спроба надати їм міжнародної легітимності за допомогою групи іноземних «спостерігачів». Це вже давно стало невід’ємною частиною цього політичного спектаклю. Неважко здогадатися, хто саме увійде до такої місії. Достатньо ввести в Google запит «список ультраправих екстремістських політичних сил Європи» — і ви отримаєте приблизний склад делегації. У такий спосіб вони відплачують «босові босів» за підтримку, яку він надає їхнім неофашистським рухам.

Є й інший сценарій, адже в Росії можливе буквально все. Путін може просто скасувати вибори й президентським указом оголосити, що їхні результати визначили на основі попереднього «волевиявлення» виборців, а отже «Єдина Росія» зберігає свою конституційну більшість у Державній думі.

Він навіть міг би просто оголосити, що вибори відбулися і всі проголосували, хоча насправді цього не було. А державна пропаганда неодмінно знайшла б спосіб видати цю вигадку за правду.

Наразі цього не знає ніхто, тож ситуація справді нагадує парадокс Шредінґера. Одне можна сказати напевно: за три місяці війна ще встигне суттєво вплинути на розвиток подій. Уже зараз її наслідки для російського суспільства наростають майже лавиноподібно. Дефіцит пального, який спочатку охопив лише кілька регіонів, тепер поширився майже на всю країну. Поки що перебої виникають час від часу, але згодом можуть стати постійними.

Не залишаться непоміченими для потенційних виборців і масовий виїзд людей із Криму, і фактичний зрив курортного сезону на півострові, поки Росія дедалі більше втрачає над ним контроль. І хто знає, чи стоятиме до вересня Керченський міст?

Скільки ще разів до дня голосування українські безпілотники з’являться в небі над Москвою та Санкт-Петербургом? Саме ці два міста Путін, схоже, вважає найважливішими. Він намагався максимально ізолювати їх від війни: обмежував мобілізацію їхніх мешканців і підтримував ілюзію, ніби розв’язана Росією геноцидна війна проти сусідньої країни не впливає на їхнє повсякденне життя.

Тепер цього захисту більше немає — ні в переносному, ні в буквальному сенсі.

У парадоксі кота Шредінґера є ще один важливий елемент — радіоактивна речовина. Доки не буде виміряно її стан, неможливо сказати, живий кіт чи мертвий. Це стане відомо лише після того, як відкриють коробку.

У цій аналогії Україна — це радіоактивна речовина. Путін — кіт. Стан цієї «радіоактивної речовини» вже вимірюється в режимі реального часу. І коробку невдовзі відкриють.