В кількості інформаційних атак, які угорський прем’єр Віктор Орбан здійснив останнім часом на Україну, він може позмагатись зі штатними пропагандистами Кремля. Завдання останніх – підливати бензину у полум’я війни, яку почала Москва, пояснюючи росіянам, що Україна – це щось неіснуюче, що має бути знищено.
Віктор Орбан навіть не винаходить нічого нового. Він іде в руслі російських наративів. Останні його заяви про те, що Україна – нічийна земля, яка навряд чи збереже свою державність (а як може зберегти державність нічия територія?), і те, що Угорщина на сході межує з… росіянами, можна було б назвати політичним непорозумінням. Поганим знанням географії, наприклад. Але це буде погане пояснення. Адже кожен першокласник може подивитись на мапу і спіймати прем’єра Угорщини на брехні – його країна на сході межує з Україною, на північному сході – зі Словаччиною, а на південному сході – з Румунією.
Схоже, прем’єр Угорщини користується картами, намальованими Путіним спільно з Жириновським, коли росіяни активно розподіляли Україну і пропонували всім сусідам взяти собі прилеглі території. Путін тоді щиро вірив, що його план «чорного трансплантолога», у якому Україні російський диктатор відводив роль жертви на операційному столі, яку розрізають на частини і виймають органи, спрацює. Росія у мріях російської верхівки, мала забрати собі майже всю Україну, її енергетику, аграрний комплекс і заводи ВПК, а західні сусіди – задовольнитися маленькими територіальними надбаннями.
Це був один із планів Кремля зі знищення України. За участі, в тому числі, Угорщини. Країни, яка, нагадаю, визнала українську державність однією з перших у 1991 році. І таким чином росіяни б вирішили, як вони кажуть, «українське питання». А прем’єр Орбан отримав би нового сусіда на сході – путінську Росію. Наскільки бажаного сусіда – це вже судити угорцям, полякам, румунам.
Та Україна для Росії виявилась ще тим «горішком». РФ тепер сконцентрована на іншому надзавданні – спробі утримання вже захоплених частин українських областей. Щоб утримати їх, російський диктатор буквально кладе в українську землю свої полки, дивізії, бригади і приватні армії Пригожина, Кадирова, Шойгу. Путін розуміє загрозу відступу із захоплених українських територій. Як це було з відступом з Київської, Харківської, Миколаївської та Херсонської областей та звільненим українцями Херсоном.
Тож і на інформаційному фронті цілі й пріоритети російської пропаганди було змінено. Тепер головне завдання інфокілерів – зупинити або зменшити і суттєво уповільнити військову допомогу Україні. І це дивним чином синхронізується з інформаційною активністю прем’єра Угорщини Віктора Орбана. Який, по суті, став в один ряд із путінськими «військовими блогерами» і пропагандистами з центральних телеканалів.
Як сталося так, що керівник європейської країни став медіаклакером Путіна?
Це цікаве питання передовсім для самих угорців, які навряд чи хочуть повторити трагедію 1956 року, коли їхню країну було окуповано військами СРСР за наказом московського керівництва. Але Кремль використовує заяви Орбана за відпрацьованою засобами дезінформації схемою.
Наприклад, не встиг Орбан повідомити про існуючий вакуум державності в Європі (те, що Україна – «нічийна земля», і він має сумніви у тому, що вона збереже свій суверенітет), як російська газета «Ізвєстія» посилює цю думку словами іншого угорського політика з партії Орбана, ексдепутатки Національних зборів Угорщини Жужанни Селен’ї про те, що «на самом деле так думают многие европейцы». І що «Европа в конечном итоге не поддержит Украину». Далі це передбачення про «смерть України» понеслося російським інформаційним простором зі швидкістю лісової пожежі. Достаньо пошукати інформації в інтернеті про цих угорських політиків, щоб зрозуміти природу і механізм інформаційно-психологічних спецоперацій проти України.
Так, в часи комуністичної диктатури подібних клакерів застосовували на з’їздах Комуністичної партії СРСР. І зараз використовують під час промов Владіміра Путіна. Ці відповідальні особи розміщуються у залі, аби контролювати свої «квадрати» з делегатами і депутатами. Першими, за сценарієм, підхоплюються з оплесками, піднімаючи з оваціями на ноги всіх присутніх у залі Кремлівського палацу.
На додаток, Віктор Орбан, коли говорив, що його країна межує з росіянами, підтримав ще один путінський наратив про те, що «українців не існує». А є «один народ». Він теж долучився до теорії етнічного геноциду росіян, які «викреслюють» з історії багатомільйонну націю. Треба сказати, такий собі ряд з персонажів, яких вже тепер звинувачують у воєнних злочинах: Путін, Мєдвєдєв, Шойгу, Патрушев, Кадиров, Лавров, Сурков (список, як ви розумієте, не вичерпний) і… прем’єр Угорщини Орбан.
Не відомо, навіщо це самому Орбану
Але абсолютно незрозуміло, навіщо це Угорщині. Громадяни якої хочуть бути частиною європейської цивілізації, а не таким собі європейським анклавом Росії. На кшталт Білорусі. Звісно, можна деякий час вдавати зручність сидіння на двох стільцях. Але, дорогі угорці, цей час швидко спливає. Не можна бути одночасно й інформаційним островом Москви, й членом НАТО. В житті цивілізацій настає момент, коли доводиться визначатись, на чиєму ви боці. На боці російських вбивць, які заради розширення своєї імперії нищать людей, в тому числі старих, дітей, жінок, руйнують будинки, лікарні, школи й інфраструктуру. Чи на боці світла і цінностей, які ми називаємо європейськими і загальнолюдськими. Бо поступово зникатиме довіра до вас у західних партнерів, які навряд чи будуть у захваті від поглибленої інформаційної співпраці між Угорщиною й РФ.
Звісно, синергію прем’єра Орбана з путінським режимом спробують пояснити як дипломатичну гру між Заходом і Сходом. У цій грі, мовляв, має бути свій «добрий поліцейський», який допомагає диктатору «зберегти обличчя». А позицію Угорщини в певних питаннях можуть використовувати інші країни Заходу. Оскільки колективне прийняття рішень дозволяє блокувати деякі з них. Наприклад, у питаннях розширення взаємодії України з НАТО. Тому Орбан є частиною цієї складної гри.
Але це - вдавана гра в дипломатію. Європейські лідери, які вважають за потрібне спілкуватись з російським диктатором Путіним, можуть робити це напряму. Олафу Шольцу чи Емануелю Макрону не потрібен ані посередник у особі угорського прем’єра, ані гра у зіпсований телефон. Тоді виникає питання, як довго євроатлантичний світ терпітиме гру Орбана під назвою «Троянський кінь для Європи»?
Навіщо Кремлю зусилля Орбана?
Адже у Москви є власна армія дезінформаторів і провокаторів? Відповідь на це дає засновник мережі розслідувачів «Bellingcat», яка, до речі, зібрала до купи факти участі росіян у війні в Україні (адже Росія роками заперечувала своє вторгнення в Україну, поширюючи у світі фейк про «громадянську війну» в Україні), й навела докази збиття малазійського «Боїнгу» рейсу МН-17 російськими військовими з російської зенітної установки «Бук». Еліот Гіґґінс пояснює, як працюють гіпотетичні, неперевірені, маніпулятивні, брехливі заяви і повідомлення: «дієвість повторного використання матеріалів можна пояснити «хибною перехресною перевіркою»: коли читачі бачать однакове твердження в різних джерелах і доходять висновку, що воно обґрунтоване, хоча вони просто бачили однакове твердження».
Додам від себе – однакове твердження, яке репродукує створена Путіним російська мережа брехні і дезінформації. Вважаю, що в цій мережі серед її головних спікерів, на жаль, й прем’єр Угорщини Орбан. Як довго це триватиме, не відомо. Зрозуміло лише те, що вічних політиків не існує. І політична доба Віктора Орбана рано чи пізно завершиться.
Часи і політики змінюються. Тож ми маємо надію, що угорці усвідомлюють природу цієї агресивної війни Росії проти України. І в Угорщині достатньо політиків, які розуміють, що війна в Україні йде не лише за території, а й за наші спільні цінності.
Погляди, висловлені в статті, належать автору і можуть не поділятись Kyiv Post.
Коментарі (0)