Зараз в усіх виданнях домінує інформація про п’ятничну зустріч Трампа і Путіна на Алясці. Білий дім воліє називати її ознайомчою, але насправді від неї залежить багато чого. І поки всі погляди прикуті до Вашингтона і Москви, я готовий побитися об заклад, що телефонні лінії між Пекіном і Кремлем почервоніли.
У відносинах між Росією і Китаєм останній є і завжди був старшим партнером. Пекін має ненаситний попит на рідкісноземельні мінерали і має довгу історію їх видобутку, де б вони не знаходилися — навіть на окупованих територіях. До війни Україна постачала близько половини світового неону, який є важливим компонентом у виробництві напівпровідників. Вона також має значні запаси літію, необхідного для революції в галузі акумуляторних батарей для електромобілів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Росія загрожуватиме сусідам і після Путіна - голова розвідки Швеції
Якщо на Алясці буде проданий схід України, це буде не тільки втратою для Києва, а й несподіваним подарунком для Москви і Пекіна. (Останній заголовок, що з’явився в репортажах перед самітом, говорить про те, що в обмін на мир Трамп запропонує Росії корисні копалини ).
На жаль, президент Володимир Зеленський вступає в цей новий етап війни зі значно зменшеним політичним капіталом у своїй країні. Це прямий результат безглуздого рішення його адміністрації про ліквідацію незалежних антикорупційних органів України. Після масових протестів це рішення було скасоване, але воно створило довгострокові тріщини в політичній єдності, яка загалом зберігалася від початку повномасштабного вторгнення.
І Вашингтон, і Москва будуть усвідомлювати це ослаблення внутрішнього становища, і хоча ми можемо тільки здогадуватися, як це вплине на переговори, це, безсумнівно, буде в їхньому тлі.
Європа, на жаль, могла сприяти очевидній вірі Зеленського в те, що Дональду Трампу можна довіряти у досягненні справедливої угоди. Якщо це його думка, то це чиста фантазія. Достатньо подивитися, як Трамп поводився з Канадою — найближчим союзником Америки: брехав, погрожував, принижував.
Зараз президент США заявляє, що якщо Путін порушить будь-яку угоду, то будуть «наслідки». Але ми вже бачили це раніше. Терміни невизначені, санкції гнучкі, а сильні лідери, такі як Путін, процвітають у цій імлі та світі розмитих меж.
Для Путіна запрошення на Аляску є незаслуженим дипломатичним тріумфом. Навіть не поворухнувши пальцем і не пішовши на жодні поступки, він приземлиться на американській землі (мало того – на базі ВПС США!) і буде представлений як державний діяч. Це – зняття з нього дипломатичної ізоляції на срібному блюді.
Так, останніми днями в Європі розгорнулася бурхлива дипломатична діяльність, але будьмо відверті: Європа роками відкладала вирішення питання України. Вона ігнорувала неодноразові застереження — навіть під час першого терміну Трампа — про необхідність збільшити видатки на оборону.
Кілька років тому на панельній дискусії закордонних кореспондентів і експертів з геополітики в Лондоні ми погодилися, що Росія становить екзистенціальну загрозу для Європи, і що такі країни, як Велика Британія, повинні бути в стані військової готовності. Ці попередження були проігноровані.
Зараз, навіть коли європейські лідери обіцяють бути «гарантами миру» для України, незручна правда полягає в тому, що вирішальні козирі все ж у руках США, особливо коли йдеться про надання Києву зброї, яка йому справді потрібна – наприклад, батарей Patriot і важливих розвідданих, не кажучи вже про супутникову систему зв’язку Starlink Ілона Маска.
Заради справедливості слід зазначити, що наразі Європа надає Україні значно більше озброєння, ніж США (260 і 120 мільярдів доларів відповідно, станом на лютий 2022 року).
Ми повинні не просто сподіватися, а наполягати на тому, щоб будь-які досягнуті на Алясці домовленості, принесли більше, ніж крихке перемир’я: повернення всіх незаконно окупованих територій, притягнення Росії до відповідальності за воєнні злочини, за викрадення тисяч українських дітей, за обстріли й бомбардування шкіл, лікарень і церков, покриття Росією колосальних витрат на відновлення — рахунок, ймовірно, перевищить один трильйон доларів.
Україна не повинна бути змушена до демілітаризації, до проведення виборів за російським графіком, до від свого суверенного права визначати своє майбутнє. Будь-що менше, ніж повне виведення російських військ, залишить не тільки Україну, а й весь європейський континент, а отже, і весь світ, у постійній небезпеці.
Ставки на Алясці — це не лише кордони на карті. Це майбутній світовий порядок, заснований на правилах. Це недоторканність суверенітету. Це питання, чи винагородить світ грубу силу дипломатичною пишністю. Пекін уважно стежить за ситуацією. Так само як і решта світу.
Майкл Боцюрків — старший науковий співробітник Атлантичної ради, автор бюлетеня World Briefing на Substack.
Погляди автора статті не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.
