Україна: насолода Путіна, ганьба Трампа, солідарність Європи

Нагадаємо: Трамп встановив Путіну крайній термін до 8 серпня, аби той погодився на негайне припинення вогню — інакше на Росію чекали б нові жорсткі економічні санкції. Натомість у Анкориджі Трамп урочисто привітав російського диктатора як лідера дружньої наддержави та зрештою прийняв його позицію: замість перемир’я — одразу «повне мирне врегулювання».

То де ми опинилися після трьох тижнів трампівського політичного театру?

Насолода Путіна. Широка усмішка на його обличчі — рідкісне явище. Але ми бачили її крізь бокове вікно «Звіра», броньованого автомобіля президента США. Там він сидів на запрошення Трампа — воєнний злочинець, якого тепло приймав той, кого колись називали «лідером вільного світу». Звір у «Звірі».

Сам факт цієї зустрічі став великою перемогою для Путіна. Уявіть собі Франкліна Рузвельта, який наприкінці 1940 року приймає Адольфа Гітлера на дружньому саміті в Алясці, тоді як Люфтваффе бомбить Лондон, а потім разом із ним виходить на пресконференцію під американським гаслом «У пошуках миру».

Більше по темі

Рубіо назвав війну стратегічною катастрофою для РФ на тлі ударів по Петербургу

Українські дрони атакували енергетичні та військові об’єкти в Санкт-Петербурзі в день відкриття Петербурзького міжнародного економічного форуму. На цьому тлі державний секретар США Марко Рубіо заявив, що повномасштабне вторгнення в Україну стало для Росії “стратегічною катастрофою”, а Кремль не досягне цілей, які ставив на початку війни. Тим часом у НАТО та ЄС вважають, що успішні удари України по російських тилах посилюють тиск на Москву та демонструють її вразливість.

Єдина поступка Путіна полягала в тому, що в день саміту російські дрони та ракети били тільки по прифронтових містах — Харкову й Сумам, а не по Києву чи Львову. Велика, треба сказати, поступка.

І далі, як і слід було очікувати, Путін без зусиль переграв Трампа. Йому вигідно безкінечно говорити з США про мирні переговори, паралельно продовжуючи війну, яку він переконаний, що повільно виграє в Україні.

За п’ять днів російський авіаудар поцілив в американський завод на заході України — максимально красномовний прояв зневаги Путіна до Трампа.

Ганьба Трампа. Політики намагаються подати все у вигідному світлі, коментатори шукають хоч якийсь позитив. Тому надто рідко й недостатньо голосно звучить головне: його поведінка є морально ганебною, дипломатично безпорадною й, відверто кажучи, абсурдною.

Нарцисизм і власний інтерес (зокрема й бізнес-інтереси його родини) пояснюють щонайменше 70% його поведінки. Він постійно крутиться за вітром, мов занадто змащений флюгер, повторюючи те, що сказав йому останній співрозмовник. Його марнославство не має меж, а більшість його заяв — відверта нісенітниця.

Так, у нього є кілька послідовних тем (наприклад, мита, гасло “Америка понад усе”, нелюбов до війни як такої) та блискучий політичний інстинкт до створення наративів і показових дій, які зберігають лояльність електорату. Але здебільшого він поводиться як гротескний персонаж з політичних пародій Саші Барона Коена.

Солідарність Європи. Семеро європейських лідерів перервали літні відпустки й поспіхом вирушили до Вашингтона, щоб підтримати свого колегу — Володимира Зеленського. Браво. Якщо й шукати тут бодай якийсь позитив, то це саме він. І це була не одноразова акція солідарності. Ці лідери — практично всі ключові постаті континенту (за прикрої відсутності політично заблокованої Польщі) — тепер особисто зобов’язалися підтримувати Україну.

Це було принизливо, та президентам і прем’єрам довелося пестити трампівське его, водночас вправно й узгоджено повертаючи президента до попередньо погодженої позиції — необхідності перемир’я та планування безпекових гарантій. Їхні постійні лестощі цьому огидному нарцисові є ганебними, недостойними й цілком заслуговують на те, що британський сатиричний журнал Private Eye “орденом підлабузництва”. Але саме це європейські лідери змушені робити — допоки Європа сама не стане повноцінною наддержавою. (Вона мала би нею стати, але сподіватися на швидке чудо не варто.)

Що це означає для України? Практично те саме, що й раніше. Найближчим часом результат війни не визначатимуть жодні переговори. (Білий дім заявив, що Путін нібито погодився зустрітися із Зеленським; але міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров сказав протилежне. Ще один ляпас Трампу.

Тож ні, результат війни вирішить її перебіг — і система оборони та стримування на момент припинення вогню. 

«Гарантії безпеки» — це не слова на папері. (Українці добре пам’ятають обіцянки США, Британії та Росії в Будапештському меморандумі 1994 року, які виявилися не вартими самого паперу.) У реальному житті гарантії безпеки — це сталь, вогнева міць, технології, фізична присутність і взаємна довіра.

Якщо Україна зможе й надалі тримати оборону, втрачаючи лише незначні території попри гострий брак молодих бійців, а Європа (разом із такими країнами, як Канада, та деякими стратегічними ресурсами зі США) зможе зберігати військову, оборонно-промислову й економічну підтримку, і паралельно планувати довгострокове стримування — насамперед у повітрі, — тиск на Росію зрештою може стати сильнішим, ніж на Україну.

Імовірніше, це станеться лише наступного року. Путін буде готовий до серйозної розмови тільки тоді, коли зрозуміє: військово він не просувається, а потік трун і занепадаюча економіка ставлять під загрозу його режим.

Якщо Трампу набридне бути — як він сам любить казати — «лузером» у стосунках із Путіним і він нарешті вдарить жорсткими санкціями, це мало б ефект. Але його попередні дії не дають підстав вірити, що так станеться, а тим більше — що він утримає тиск достатньо довго, аби загнати війну в справжній глухий кут. 

Усе інше — лише трампівський галас і шаленство, які нічого не означають. 

Передрук із дозволу автора з блога History of the Present.  Оригінал можна прочитати тут.

Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.