31 серпня в Тяньцзіні відкрився найбільший натепер дводенний саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який має стати вітриною китайської дипломатії. Він відбувається на тлі напружених торговельних відносин США і Пекіном, який намагається представити альтернативу західному порядку.
Однак вже перший день саміту показав, що за помпезними світлинами численних делегацій ховається організація, обтяжена глибокими суперечностями і обмеженими можливостями для спільних дій.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
До Тяньцзіня прибули найважливіші лідери: президент Росії Владімір Путін, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент Ірану Масуд Пезешкян, прем’єр-міністр Пакистану Шахбаз Шаріф, прем’єр-міністр Малайзії Анвар Ібрагім і генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш.
Сам факт, що понад двадцять глав держав і урядів зібралися в одному місці, виглядає вражаюче. Однак залишається питання, чи можна очікувати реальної політичної та безпекової згуртованості поза протоколом.
СБУ підтвердила ураження нафтобази «Усть-Лабінськ» у Краснодарському краї
Індія та Китай: спроба відкрити канал
Двостороння зустріч між Сі Цзіньпіном і Нарендрою Моді привернула найбільшу увагу. Це був їхній перший прямий діалог за сім років, і тому він став важливим сигналом.
Вони обговорили питання кордону, візовий режим, відновлення авіасполучення та культурний обмін. З офіційних заяв випливає, що Моді та Сі досягли консенсусу щодо запобігання перетворенню розбіжностей на конфлікти та посилення механізмів управління кордонами.
Це не означає, що проблеми вирішені. Кордон між двома країнами залишається мілітаризованим, а їхні стратегічні інтереси розходяться.
Зустріч у Тяньцзіні є скоріше прагматичним заходом з мінімізації збитків, аніж сигналом справжнього зближення
Індія є важливим партнером США в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вона входить до формату «Чотиристороннього діалогу» і залежить від американських технологій та інвестицій. Водночас вона не може собі дозволити повністю заморозити відносини з Китаєм.
Тому зустріч у Тяньцзіні є скоріше прагматичним заходом з мінімізації збитків, аніж сигналом справжнього зближення.
Для Китаю надзвичайно важливо, що Моді не уникнув саміту. Його присутність дає Пекіну аргумент, що ШОС є не лише форумом для авторитарних режимів, а й платформою, в якій бере участь Індія – демократична країна з економікою, що розвивається.
Для Індії це можливість продемонструвати стратегічну автономію та показати, що вона залишається частиною західних альянсів, але не закриває двері для спілкування з Китаєм.
Росія в обороні
Владімір Путін прибув до Тяньцзіня вранці 31 серпня. Його приїзд мав сильний символічний зміст: червона доріжка, протокольний прийом і повідомлення китайських державних ЗМІ про те, що відносини є «найкращими в історії».
Це повідомлення Кремль хоче передати суспільству власної країни, економіка якої страждає від значного спаду торгівлі та дедалі серйознішими наслідками санкцій.
Для Москви саміт ШОС є нагодою продемонструвати, що вона не ізольована і досі має місце на міжнародних форумах. Однак реальні вигоди – надто скромні.
Путін використовує багатосторонні форуми, щоб приховати реальність погіршення позицій Росії на світовій арені
Цього року торгівля між Росією і Китаєм скоротилася, що підтверджує той факт, що навіть партнерство з Пекіном не захистило Москву від наслідків війни в Україні та розриву відносин із Заходом.
Путін приїхав до Тяньцзіня не по фотографії та слова солідарності, а по конкретні економічні та безпекові вигоди, але навряд чи отримає їх.
Його позиція є оборонною: він використовує багатосторонні форуми, щоб приховати реальність погіршення позицій Росії на світовій арені.
Організація, яка об’єднує протилежності
Сьогодні ШОС об’єднує країни, які разом становлять понад 40% світового населення і близько чверті світового ВВП. На папері це виглядає вражаюче. На практиці ж це форум, на якому немає реальної згуртованості.
Члени організації мають суперечливі інтереси в галузі безпеки та різні зовнішньополітичні орієнтації. Індія та Китай є стратегічними суперниками, Індія та Пакистан перебувають у постійному конфлікті, а присутність Туреччини в Тяньцзіні ще більше підкреслює суперечності — Анкара, яка не є членом організації, а лише партнером, є активним учасником діалогу.
Це підкреслює нестабільність структури: ШОС відкрита для країн, які хочуть продемонструвати свою присутність поза західними структурами, але їхня участь не означає ні спільної стратегії, ні політичних зобов’язань.
Відсутні механізми, які би зобов’язували членів цієї організації виконувати спільні рішення
Програма саміту в Тяньцзіні передбачає прийняття декларацій про регіональне співробітництво, безпеку та торгівлю. Очікується документ про «Бачення ШОС до 2035 року».
Однак досвід попередніх самітів показує, що декларації зазвичай залишаються на символічному рівні, тобто лише на папері. Відсутні механізми, які би зобов’язували членів цієї організації виконувати спільні рішення.
Для Китаю важливішим за зміст є сам імідж, можливість зібрати лідерів з різних частин світу і представити себе як альтернативний центр багатосторонності.
Для багатьох учасників, в тому числі Росії, саміт є скоріше нагодою для протокольного підтвердження політичного існування, ніж для реальних ініціатив.
Пекін і «індивідуальна» багатосторонність
Присутність Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша в Тяньцзіні додає Пекіну ваги. У своїй вступній промові Сі Цзіньпін говорив про «підтримку багатосторонності» та роль Організації Об’єднаних Націй. Однак погляд Китаю на багатосторонність є вибірковим.
Пекін підтримує глобальні правила, коли вони йому вигідні, і відкидає їх, коли вони обмежують його інтереси в Південно-Китайському морі чи на Тайвані, або коли йдеться про західні санкції.
Ця структура дає Китаю простір для реалізації своїх глобальних амбіцій
Таким чином, ШОС стає інструментом китайської зовнішньої політики. Китай використовує ШОС, яка мала би функціонувати як дієва міжнародна організація, як платформу для проєктування своєї сили та легітимізації власного порядку денного.
Ця структура не приносить членам жодних значних переваг, але дає Китаю простір для реалізації своїх глобальних амбіцій.
Глобальні наслідки
Саміт у Тяньцзіні відбувається на тлі кількох криз світового масштабу: торговою війною між США і Китаєм, війною в Україні, напруженістю на Близькому Сході та зміною клімату.
На жодне з цих питань ШОС відповідей не дає. Натомість вона слугує майданчиком, на якому держави можуть продемонструвати, що вони не повністю прив’язані до Заходу і мають таку ось альтернативу для зустрічей.
Для Індії Тяньцзінь є можливістю перевірити межі своїх відносин з Китаєм, а також уникнути повного ототожнення з американською стратегією.
Для Росії саміт є чимось на кшталт протиотрути від ізоляції, хоча й символічної. Для Китаю це демонстрація сили і спроба сформувати наратив про багатополярність.
Само по собі це не означає, що ШОС не має значення. Це показує, як виглядає світ, в якому країни не хочуть, щоб усе вирішувалося на користь одного блоку.
Однак, це показує й межі: відсутність довіри, конфлікт інтересів і фрагментація унеможливлюють перетворення цієї організації на серйозну противагу Заходу.
Тяньцзінь уже розкриває майбутню динаміку ШОС
Індія буде наполегливо підтримувати мінімальні контакти з Китаєм і не буде плекати ілюзій щодо стратегічного зближення, забезпечуючи свою подальшу залежність від Заходу.
Росія продовжуватиме використовувати ШОС як майданчик для демонстрації свого політичного виживання, але все більше втрачатиме здатність формувати порядок денний саміту чи впливати на рішення інших членів.
Китай представить Тянцзіньські декларації як доказ багатополярності, хоча на практиці вони не є обов’язковими для жодного з членів.
Те, що дозволить ШОС залишатися на плаву в міжнародній політиці, — це її символічна функція. Для багатьох країн Глобального Півдня сама можливість брати участь у форумі поза західними інституціями має цінність, незважаючи на обмежені результати.
Але саме в цьому полягає обмеження — ШОС залишається сценою, на яку проєктуються амбіції, а не платформою, що змінює правила гри.
Тяньцзінь 2025 — це не поворотний момент, а відображення поточних суперечностей. Китай використовує його для утвердження своєї влади, Росія — для приховування своєї слабкості, а Індія — для збереження свободи дій.
Ця комбінація робить ШОС значущою організацією з точки зору чисельності, але скромною з точки зору змісту. Саме цей дисбаланс між іміджем і змістом пояснює, чому цей форум залишиться другорядною, хоча й не зовсім незначною ареною міжнародних відносин.
Передрук з дозволу Tomorrow’s Affairs в рамках угоди про співпрацю. Оригінал тут.
