Російський пропагандистський міф сьогодні буквально палає. Росія роками вкладала величезні ресурси, щоб послабити західні демократії, і їй навіть частково вдалося обдурити адміністрацію Трампа. Але тепер Україна щотижня підпалює кілька російських нафтопереробних заводів, і російська економіка опинилась у серйозній кризі.
Трамп, схоже, більше не вважає, що його особисті стосунки з Путіним можуть щось змінити, а його адміністрація, здається, більше не довіряє токсичному російському наративу. Така зміна позиції стала результатом активної дипломатичної роботи Зеленського та європейських лідерів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ось знайома багатьом картина. Україну зображають як слабшу сторону, що веде відчайдушну й безнадійну боротьбу проти російських сил, які нібито невпинно просуваються вперед. Росію ж описують як державу з невичерпним людським ресурсом і запасами, здатну вести війну безстроково.
Каспаров: Росія зможе змінитися лише після поразки у війні з Україною
За цим наративом, український фронт нібито є крихким, і це, мовляв, визнають як адміністрація Трампа, так і європейські лідери, що й спонукає їх шукати шлях до завершення конфлікту через переговори. Прихильники цього підходу стверджують, що зараз головний акцент робиться на пошуку таких гарантій безпеки, які дозволили б Україні почуватися достатньо захищеною, щоб погодитися на мирні переговори.
Звучить і теза про те, що така угода має передбачати компроміси з обох боків.
Цей наратив бере початок у Москві. Його підхопила й адміністрація Трампа, яка намагається нормалізувати відносини з Росією. Тривожно, що його також повторюють авторитетні медіа та аналітики, які й далі повідомляють про нібито російські прориви.
Такий наратив є хибним у самій своїй основі. Він не відображає реальної ситуації на місцях.
Його мета — послабити рішучість західних демократій у протидії російському імперіалізму. Він покликаний розхитати єдність Заходу в підтримці України та змістити рамки можливих переговорів на користь Росії.
Якщо поглянути на реальний стан справ на полі бою та не піддаватися політичній риториці чи поверхневим повідомленням, ситуація стає очевидною. Російська пропагандистська машина працює безупинно, але вона не може приховати стратегічних провалів, яких зазнає Росія. Україна виграє цю війну.
Від самого початку цілі Росії були очевидними, навіть якщо їх маскували гаслами про «денацифікацію» та «демілітаризацію». У практичному вимірі це означало повалення українського уряду, встановлення проросійського маріонеткового режиму, переписування Конституції та постійне розміщення російської військової потуги в Україні.
Але після трьох з половиною років війни Росія контролює менш ніж двадцять відсотків української території — тоді як у березні 2022 року вона утримувала майже тридцять відсотків. Це не тактична невдача. Це стратегічний провал. Втрачати території після тисячі днів війни порівняно з тим, що було захоплено за перші три тижні, — неприпустимо.
На початку вторгнення Україна контролювала двадцять три обласні центри та міста зі спеціальним статусом. На сьогодні Росія не контролює жодного з них. Це означає повний крах територіальних амбіцій Росії.
Росія зазнала понад мільйона втрат, але за тисячу днів війни змогла захопити менш ніж один відсоток території України. Вона й надалі загрузла в районах, таких як Покровськ і Часів Яр — містах, які, за очікуваннями, мали давно впасти. За такого темпу Росія вичерпає свій людський ресурс раніше, ніж досягне скільки-небудь значущих результатів.
Чи готова Росія втратити ще мільйон солдатів лише заради того, щоб узяти Донбас?
Це — безперспективна війна для Росії. Вона може й надалі мобілізувати людей і воювати, але не безкінечно.
Україна, своєю чергою, не перебуває в безнадійному становищі. І це точно не ситуація, де маленька армія «радянського зразка» протистоїть величезній силі. Сьогодні Збройні сили України — одна з найбільш підготовлених, досвідчених і технологічно гнучких армій у Європі. У цій війні Україна має приблизно таку саму чисельність особового складу, як і Росія.
Хоча Росія може щомісяця мобілізувати більше людей, вона зазнає значно вищих втрат як сторона, що наступає.
Тактика, інноваційність і дисципліна України — на зовсім іншому рівні. Українська армія працює інакше — вона сучасніша, гнучкіша і краще пристосована до змін на полі бою. Те, як зараз оновлюються українські корпуси, — наочний приклад цієї трансформації. Прогрес повільніший, ніж хотілося б, але він є. Реформа поступово має допомогти розв’язати частину українських проблем, зокрема у сфері підготовки та забезпечення особового складу.
Стратегія України, що ґрунтується на повільному відході та виснаженні ворога, є свідомою. Вона покликана змусити Росію платити високу ціну за кожен метр просування. Це не ознака слабкості. Це виважений, методичний підхід до перемоги над більшим, але менш гнучким противником.
Поки Україна воює, геополітичний ландшафт змінюється. Протягом восьми місяців адміністрація Трампа фактично прикривала Путіна. Нових санкцій не запроваджували, і нову військову допомогу не схвалювали. Закупівлі американської зброї були мінімальними і здійснювалися лише за рахунок попереднього фінансування. Європейські кошти забезпечували обмежену підтримку, однак жодних нових пакетів допомоги не було погоджено. Чинні санкції тихо послаблювали.
Це не була дипломатія. Це було стратегічне зближення з Росією — що фактично грало проти Європи та демократичних принципів..
Адміністрації Трампа не вдалося домовитися про мир. Чи просуватиме вона тепер перемогу України?
З’являються ознаки змін. Кампанія українських ударів вглиб російської території починає змінювати суспільне розуміння ширшої стратегічної ситуації. Уперше за час цієї війни удари в тилу противника, схоже, мають більше значення, ніж те, що відбувається на землі — завдяки здатності України обмінювати територію на час і не допускати великих проривів.
Трамп визнав, що Росія зазнає невдач і що Україна може перемогти. Він уперше запровадив санкції проти Росії й тепер закликає Москву припинити війну. Його слова можуть бути порожніми, але вони свідчать про зміну риторики. Європейські лідери також говорять чіткіше й упевненіше.
Тон змінюється. Отруєний наратив починає руйнуватися.
Європа має усвідомити, що Росія, найімовірніше, програє цю війну — у тому сенсі, що не зможе досягти своїх стратегічних цілей. Настав час перестати чекати на Трампа й Путіна і перестати покладатися на них у питаннях, що визначають європейську безпеку. Європа має перестати грати другорядну роль і почати підтримувати Україну сміливіше — сильнішою допомогою й більшим тиском на Росію.
Діяти потрібно вже зараз — і першим кроком має стати використання заморожених російських активів на підтримку України. Війна далека від завершення, і саме Європа має визначити, як довго вона готова дозволяти Росії продовжувати бойові дії.
ПОГЛЯД: Як Україна ізолює Крим
