ПОГЛЯД: Чому союзники Путіна дедалі менше довіряють Росії?

14 травня займає символічне місце у військовій уяві Росії. Ця дата знаменує річницю укладення Варшавського договору у 1955 році та, майже через пів століття, заснування Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) у 2002 році.

Важко не помітити іронію: Кремль невпинно й з усіх сил намагається зобразити НАТО роз’єднаним і порожнім, а його власна система безпекових альянсів демонструє ознаки занепаду і вже стала символом зменшення впливу Росії.

Радянський Союз і сім його європейських сателітів підписали Варшавський договір, створивши офіційну противагу НАТО. Цей пакт офіційно розпався у 1991 році, але стратегічне мислення, що стояло за ним, не зникло. Хоча він подавався як система колективної оборони, для багатьох східноєвропейських держав він функціонував як інструмент радянського контролю, а не справжнього партнерства. Вторгнення в Угорщину у 1956 році та Чехословаччину у 1968 році оголили межі суверенітету, коли на кону стояли інтереси Кремля.

Більше по темі

Україна за червень уразила 11 НПЗ та понад 20 стратегічних об’єктів РФ — Міноборони

Міноборони підбило підсумки далекобійних ударів за червень: під ураження потрапили НПЗ, підприємства ВПК, центри космічного зв’язку, кораблі та логістика РФ.

Варшавський договір вже давно не існує, але буферні зони та сфери впливу Росії й досі визначають зовнішню політику Путіна.

ОДКБ була створена як очолювана Росією структура безпеки, що виникла на основі Договору про колективну безпеку 1992 року. Зараз її країни-члени відкрито ставлять під сумнів надійність Москви як партнера.

Вірменія на власному досвіді відчула «дружбу» Росії. Хоча вона є одним із засновників, її зв’язки з Росією та ОДКБ погіршилися після конфлікту в Нагірному Карабаху, коли заклики про підтримку залишилися без відповіді, а альянс не втрутився. Коли Азербайджан завершив захоплення вірменської території у 2023 році, російські миротворці стояли осторонь, підкріплюючи уявлення про те, що зобов’язання ОДКБ підпорядковуються російським інтересам. У 2024 році Вірменія призупинила своє членство в ОДКБ, а зараз наближається до Європейського Союзу. Речниця МЗС Росії Марія Захарова попередила, що це призведе до «незворотного залучення до антиросійської лінії Брюсселя» і матиме політичні та економічні наслідки для Вірменії.

Нездатність Росії захистити Вірменію — це лише один із багатьох нещодавніх прикладів. Путін позиціонує Росію як антизахідну державу, яка ніколи не покидає своїх друзів. Але від Вірменії до Сирії, від Венесуели до Ірану, або в Угорщині, де Росія не змогла врятувати свого союзника Орбана, союзи Кремля дедалі більше нагадують домовленості з терміном придатності. Москва вимагає лояльності та антизахідної солідарності, проте раз по раз доводить, що не здатна або не бажає повністю захищати своїх партнерів, коли настають кризи.

Однак пріоритетом Кремля завжди було збереження режиму та внутрішня стабільність. Радянський Союз використовував Варшавський договір для придушення інакомислення в Угорщині, Чехословаччині та Польщі. Подібним чином у 2022 році ОДКБ розгорнула війська в Казахстані, щоб допомогти уряду придушити масові заворушення. Тим кроком Росія показала, як вона використовує очолювані нею структури безпеки в моменти внутрішньої нестабільності.

Заступник секретаря Ради безпеки Росії Алексєй Шевцов звинуватив Захід у «підтримці існуючих та провокуванні нових військових конфліктів і економічних катаклізмів», зокрема навколо держав ОДКБ. Існує повторювана логіка між радянською параноєю щодо НАТО та сучасною Росією: зусилля протидіяти НАТО неодноразово посилювали його.

Розпад Радянського Союзу та кінець Варшавського договору змінили безпековий лад у Європі, проклавши шлях для розширення НАТО та глибшої інтеграції з Заходом у наступні десятиліття. Ця закономірність повернулася: війна Росії в Україні посилила згуртованість НАТО, що вилилося у вступ Фінляндії та Швеції до альянсу.

У січні Росія очолила ОДКБ під гаслом «Колективна безпека в багатополярному світі: спільна мета, спільна відповідальність», що є іронією, зважаючи на сумніви в надійності Москви як партнера. ОДКБ дедалі частіше демонструє, що інтереси Росії стоять на першому місці, і що союзники Путіна не можуть покладатися на Москву, коли це найважливіше. 26 травня Комітет секретарів Ради безпеки ОДКБ збереться в Москві під головуванням секретаря Ради безпеки Росії Серґєя Шойгу. Захід повинен нагадати союзникам Москви урок: маючи таких друзів, як Путін, їм навряд чи потрібні вороги.

Погляди авторки статті не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.