Історична довідка – Виживання в контексті гноблення

Протягом багатьох поколінь Християнська Церква в Україні відігравала важливу роль у збереженні української культури, мови та ідентичності. До здобуття Україною незалежності в 1991 році країна перебувала під контролем різних іноземних держав. В часи свого панування над Україною більшість з цих імперій намагалися применшити або взагалі знищити українську мову та культуру.

З початку ХVІI cтоліття до 1930-х років Західна Україна перебувала під владою Речі Посполитої, потім Австро-Угорської імперії, згодом Польщі. Тим часом Російська імперія контролювала південну та східну Україну з кінця XVII cтоліття до 1917 року. Потім Радянський Союз панував над більшою частиною України з 1920-х років, з 1945 року – над усією Україною, і так було аж до 1991 року.

Advertisement
Святкові роздуми: в Україні Дід Мороз приїде раніше цього року
Більше по темі

Святкові роздуми: в Україні Дід Мороз приїде раніше цього року

Цього року в Україні через офіційний перехід зі старого на новий календар День Святого Миколая святкується 6 грудня замість 19 грудня. А Різдво святкуватимуть 25 грудня, а не 7 січня.

Протягом цього періоду, який тривав понад три століття, іноземні правителі намагалися нав’язати народові України свою мову, культуру та традиції. Наприклад, під час російського панування українці були змушені вивчати російську мову. Українці, які переходили на російську, отримували кращі можливості для просування суспільними щаблями. Тих, хто не бажав адаптуватися, росіяни маргіналізували, насаджуючи тезу про українську мову як мову малоосвічених селян. Крім того, ті, хто не корився Російській державі, були ув’язнені або переслідувались у інший спосіб. Багатьох українців відправили до Сибіру або примусово переселили в іншу частину Російської імперії, щоб посіяти страх серед української громади.

Advertisement

Різні російські правителі вводили заборону на використання української мови. Це включало заборону друкувати тексти українською, заборону українцям використовувати свою мову в повсякденній діяльності та примус українців вивчати російську мову в школі. Ця практика з незначними перервами продовжувалась і в період існування Радянського Союзу.

Advertisement

Окрім мови, росіяни прагнули викорінити українські релігійні та культурні традиції та звичаї, а також нав’язати українцям свої власні традиції, наративи та ідентичність.

Історія християнства в Україні

Православна церква в Україні була створена в часи середньовіччя, у період існування Київської Русі. За переказами, у 988 році князь Володимир, зачарований величчю християнства, побаченим в Константинополі, влаштував масове хрещення киян на березі Дніпра.

В реальності мотиви Володимира, скоріш за все, були більш складними і прагматичними. Об’єднання переважно язичницького населення під егідою релігії, яка вже поширилася на більшу частину Європи, було, на думку Володимира, хитрим політичним кроком.

Advertisement

У 1240 році монголи зрівняли Київ із землею, вціліли лише деякі кам’яні церкви і монастирі, такі як Свята Софія, Михайлівський Золотоверхий монастир і Свято-Успенська церква Києво-Печерської лаври (тоді просто Печерської Лаври). Оскільки столиця Русі була фактично знищена, і політична, і церковна влада змушені були шукати підтримки у могутніших сусідів. Київська Православна Церква перебувала в безладді, одні її представники переселилися до Володимира-Суздаля (поблизу нинішньої Москви), інші – до Галича (поблизу сьогоднішнього Львова).

Згодом Литва, велика держава в XIV-XV століттях, отримала владу над Києвом, хоча київська церква номінально підпорядковувалась Константинополю. Після падіння Візантійської імперії в 1453 році Москва оголосила себе спадкоємицею київської церкви, незважаючи на те, що вона ще фізично не контролювала Київ. Протягом наступного століття Київ потрапив під контроль римо-католицької Польщі.

Advertisement

Наприкінці XV століття в ході Флорентійського церковного собору були зроблені спроби об’єднати Православну та Католицьку Церкви, які відріклися одна від одної під час розколу 1054 року.

З появою Речі Посполитої, в XVI і XVII століттях Римо-Католицька Церква поступово закріплювалася на українських територіях, які вона контролювала. Берестейська унія 1596 року призвела до створення Уніатської Церкви – сьогодні відомої як Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ).

Advertisement

Але не всі українці були задоволені цією домовленістю. Більшість козаків, які довгий час терпіли панування польської корони, вважали це зрадою та формою колабораціонізму з Польщею.

У 1654 році, після шести років війни з Польщею, гетьман Богдан Хмельницький підписав Переяславську угоду, ситуативний воєнний союз із московським царем, який Москва швидко перетворила на ярмо для українців, що й призвело до кількох століть російського панування.

У 1686 році, за московського царя Петра Великого, Київська церковна митрополія була переведена до Москви, і Православна Церква в Києві була повністю поглинена Московським Патріархатом. Досі канонічність цього примусового переходу оскаржується Константинопольським Патріархатом та Православною Церквою України.

Коли УГКЦ утвердилася в Західній Україні в більш ліберальних умовах австрійського правління, решта Православної Церкви вступила в контакт з Московським Патріархатом. Вибору в них просто не було.

Після поглинання Російською православною церквою Київської митрополії богослужіння в Православній церкві України почали відправлятися російською мовою. У деяких регіонах країни російські правителі заборонили українську католицьку церкву.

Незважаючи на постійні спроби русифікації та культурного домінування, українська мова вижила. Як і бажання відтворити автокефальну (тобто самоврядну) Українську Православну Церкву (УАПЦ), вільну від контролю Москви та плекаючу культурну спадщину Київської Русі. Вона процвітала у міжвоєнний період у частині Західної України під владою Польщі, зокрема на Волині, хоча більшість українських християн у цьому регіоні були українцями-католиками.

В Україні за радянського правління УАПЦ терпіли протягом кількох років у 1920-х. За часів митрополита Василя Липківського до цієї церкви швидко почали долучатись нові віряни, і їх число досягло приблизно шести мільйонів. Зрозуміло, що УАПЦ стала об'єктом гонінь за сталінського режиму, коли він посилив репресії напередодні Голодомору та масових чисток в Україні в 1930-х роках. Спроби відродити УАПЦ були зроблені через десятиліття під час нацистської окупації.

Вигнавши німецьких загарбників і встановивши контроль над Західною Україною, радянська влада в 1946 році заборонила там діяльність Української Католицької Церкви і загнала мільйони її прихильників у підпілля, у справжню катакомбну церкву. Фінансові активи і майно католицькі парафії та її костели в регіоні були передані Російській православній церкві.

Ця ситуація тотальної релігійної (читай національно-політичної) нетерпимості до українських християн, як православних, так і католиків, тривала аж до розпаду Радянського Союзу. Після того як Україна змогла поступово утвердити свою незалежність у 1989–1991 роках, не лише було легалізовано Українську Церкву, але й знову з’явилася УАПЦ, яка кинула виклик нав’язаному Москвою релігійному домінуванню.

За часів незалежності

Успішно зберігши українську мову та ідентичність після сотень років іноземного панування, українці негайно спробували відірватися не лише від російського політичного панування, але й від головного помічника Кремля, тепер, коли Комуністична партія розпалася, у просуванні свого впливу за кордоном – Російської православної церкви (РПЦ).

Новостворена Українська Православна Церква (УПЦ) протягом наступних трьох десятиліть конкурувала з Православною Церквою, яка залишалася лояльною до Москви. Українська Католицька Церква знову змогла відновити своє становище в Західній Україні. Але РПЦ спромоглась не лише зберегти контроль над Києво-Печерською лаврою та славетною Почаївською лаврою в Західній Україні, а й успішно просувати російські наративи, хоча й заявляла про свою незалежність від Москви.

У 2019 році, напередодні президентських виборів в Україні, за справу УПЦ із запізненням, але рішуче взявся чинний президент Петро Порошенко. Йому вдалося переконати Вселенського Патріарха Константинопольського Варфоломія I прийняти УПЦ, яка тепер об’єднана з традиційно більш націоналістично налаштованою УАПЦ, під свою юрисдикцію, надавши їй канонічне визнання (Томос) і таким чином звільнивши від підпорядкування Московському Патріарху.

Цей крок, зроблений через п’ять років після того, як Росія захопила Крим і окупувала частину українського Донбасу, ще більше підкреслив незалежність України та бажання дистанціюватися від Росії з її імперіалістичними амбіціями. Кремль був явно обурений цим, як і діями наступника Порошенка Володимира Зеленського щодо закриття проросійських ЗМІ в Україні.

У лютому 2022 року становище РПЦ в Україні було ще більше поставлене під питання через варварський напад Росії на землю, культуру та ідентичність українців. По сьогоднішній день РПЦ у Москві не засудила ані дії російської держави, ані звірства, які чинять російські солдати по всій Україні. Натомість вона благословляла цих вояків на війну в Україні, як благословляла усі воєнні зусилля Кремля.

Московський Патріарх Кирил проголосив, що «жертви» російських солдатів в Україні «змиють усі гріхи». Так само, якщо російські військові загинуть в Україні, Патріарх Кирило пообіцяв, що їхні гріхи будуть прощені.

З початку вторгнення російські війська знищили майже 500 українських церков та інших релігійних місць. Крім того, відомо, що росіяни навмисно вбивали релігійних лідерів в Україні. ООН засудила ці дії, заявивши, що «навмисне знищення та пошкодження місць, установ та об’єктів культурного, історичного та релігійного значення в Україні має бути припинено».

Вторгнення та звірства Москви змусили українців, від офіційних осіб до широкої громадськості, переглянути своє ставлення до Росієї, а також до тих, хто зараз сприймається як її Троянський кінь в Україні – до православної ієрархія та духовенства, які насправді й досі залишаються лояльними до Москви. Звичайно, чимало українських священиків самої УПЦ МП засудили дії російської держави. Крім того, кілька священнослужителів написали відкритого листа Патріарху Кирилу із вимогою публічно засудити тих, хто розв'язав цю війну. Однак їхнє звернення залишилось без відповіді.

В результаті українці почали шукати інші способи висловити свій протест проти російської агресії. Зокрема, багато українських релігійних діячів відійшли від УПЦ МП. Разом з ними пішли і їхні парафії. На сьогодні до ПЦУ перейшло майже дві тисячі парафій. Зрештою, триваюча політична та військова битва за незалежність від Москви не могла не охопити й культурну та релігійну сфери.

Православні прихильники РПЦ в Україні були успішно виселені з собору Святої Софії після досягнення незалежності. Сьогодні, майже через 32 роки, коли Росія веде свою варварську війну проти України та її ідентичності, більшість українців єдині у переконанні, що лакизи московських сатрапів повинні бути виселені з українських релігійних святинь, в яких їм вдавалося втриматись весь цей воєнний рік у намаганні зберегти вплив Росії та його імперіалістичних  наративів про те, що росіяни та українці – це один народ.

Представники України наголошують, що не повинно бути викривленого російською пропагандою бачення справи повернення Печерської Лаври українському народові. Тут не йдеться про релігійну свободу чи толерантність. Для українців це повернення є продовженням незавершеної справи деколонізації, відновлення суверенітету, культурної ідентичності та права на цивілізаційне самовизначення.

Ця стаття базується на більш розлогій статті Марка Темницького, яка була адаптована у світлі останніх подій.

Марк Темницький – журналіст-фрілансер, який висвітлює події Східної Європи, співробітник-нерезидент Євразійського центру Atlantic Council. Його сторінка в Twitter - @MTemnycky

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!