Від нацизму до рашизму: чому 22 червня — це більше не про «Ніколи знову»

Щороку 22 червня Україна відзначає День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Саме цього дня 1941 року нацистська Німеччина без оголошення війни атакувала кордони СРСР, перетворивши українську землю на головну арену однієї з найкривавіших трагедій в історії людства. Німецько-радянська війна забрала життя кожного п’ятого нашого співвітчизника.

Сьогодні, у 2026 році, коли Україна вже п’ятий рік веде повномасштабну визвольну війну проти російського неоімперіалізму, ця дата звучить абсолютно інакше. Старі історичні рани переплелися з новими, а гасло «Ніколи знову» набуло гіркого, але чіткого усвідомлення: недобите зло завжди повертається.

Крах диктаторських союзів та ціна окупації

Для України Друга світова війна розпочалася не в червні 1941-го, а 1 вересня 1939 року, коли нацисти вдерлися до Польщі. Вже за два тижні, 17 вересня, у війну на боці Гітлера вступив і Радянський Союз. За таємним пактом Молотова — Ріббентропа радянські війська окупували Західну Україну та Західну Білорусь.

Більше по темі

Всесвітній день біженців 2026: до коли діє тимчасовий захист для українців у Європі

Понад 4,3 мільйона українців досі залишаються в країнах ЄС через російську агресію. Всесвітній день біженців 2026 припадає на 75-річчя Женевської конвенції.

Москва залишалася близьким союзником Берліна майже два роки, підживлюючи нацистську військову машину сировиною та потакаючи загарбницьким планам Гітлера. Проте, як і будь-який тоталітарний лідер, фюрер легко порушив домовленості. На світанку 22 червня 1941 року німецькі бомби впали на українські міста.

Під час активної фази війни саме український напрямок став ключовим на Східному фронті. Сюди Вермахт кинув до 75% своїх дивізій. Нацистський окупаційний режим, що запанував у країні, був одним із найжорстокіших у світі. Планомірний геноцид проти єврейського (Голокост) та українського населення, спалені села та масові розстріли стали щоденною реальністю.

Загальні втрати України у Другій світовій війні за різними даними становлять від 8 до 10 мільйонів людських життів — це майже чверть усього тогочасного населення країни. Україна зробила вирішальний внесок у розгром нацизму, сплативши за це колосальну, непоправну ціну.

Жертви Другої світовій війні серед українців

Під час активної фази Другої світової український напрям був головним на Східному фронті: Вермахт перекинув на нього від 50 до 75% всіх своїх дивізій, а СРСР кинув на українські фронти понад половини своїх військових потужностей. Разом з тим, нацистський окупаційний режим в Україні в ті часи вважався одним із найжорстокіших у світі.

Перший населений пункт на території України було звільнено в грудні 1942 року, але остаточно звільнити територію України від нацистів вдалося лише у жовтні-листопаді 1944-го. Щодо загальних втрат серед українського населення: ще до 22 червня 1941 року у складі різних армій полягло не менше 100 тисяч українців.

Через армії країн, що воювали у Другій світовій, загалом пройшли понад 110 мільйонів людей. Загальні втрати серед військових та цивільного населення за час війни за різними даними становлять від 50 до 75 мільйонів людей. З них приблизно від 8 до 10 мільйонів – українців. Це майже чверть усього тогочасного населення України.

Тож Україна без перебільшення зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та його союзниками. Ціною цього внеску стали колосальні втрати серед українців та представників інших народів, які проживали на території України упродовж 1939–1945 років. Адже справа не тільки у загиблих солдатах, на окупованих нацистами територіях планомірно здійснювався геноцид проти єврейського та українського населення. Хоча постраждали й інші національні меншини, саме цим двом етнічним групам дісталося найбільше.

Українці протягом десятиліть пам’ятали про жахливі наслідки війни, вшановують подвиг та пам’ять всіх жертв Другої світової війни, як серед мирного населення, так і серед героїв, що полягли на полі бою. Переживши Другу світову війну з великими втратами, Україна ніколи не хотіла її повторення.

Як Росія скопіювала криваві методи Гітлера?

Переживши жахи тоталітаризму, Україна десятиліттями будувала культуру пам’яті, засновану на повазі до людського життя. Натомість сучасна Росія пішла іншим шляхом. Кремль привласнив собі спільну перемогу Об’єднаних Націй, трансформувавши скорботу у мілітаристський культ «Побєдобєсія» та агресивне гасло «Можем повторить».

У 2014 році РФ розпочала гібридну агресію з анексії Криму та окупації Донбасу, а 24 лютого 2022 року перейшла до повномасштабного геноциду. Історичні паралелі між 1941 та 2022 роками шокують своєю точністю. Російський диктатор повністю скопіював підходи свого німецького попередника:

• Тотожні приводи: Як і Гітлер, який виправдовував загарбання земель «захистом німецькомовного населення», Кремль напав під приводом «захисту рускоязичних».
• Підступний таймінг: Масовані ракетні удари по мирних українських містах у 2022 році розпочалися на світанку — близько 4:00 ранку, точно так само, як і нацистські бомбардування понад 80 років тому.
• Ставка на бліцкріг: Спроба захопити Київ «за три дні» стала невдалим повторенням гітлевіської стратегії блискавичної війни.
• Терор як інструмент: Російська армія принесла на українську землю фільтраційні табори, масові страти, катівні та тактику випаленої землі. Трагедії Бучі, Маріуполя, Ізюма та щоденні удари КАБами по цивільних кварталах Харкова чи Запоріжжя стали прямим продовженням нацистських звірств.

Спадкоємність боротьби та іспит на виживання: що далі?

За офіційними даними, оприлюдненими державою, станом на кінець 2024 року бойові втрати Сил оборони України складали близько 43 тисяч загиблими, і цей кривавий рахунок продовжує зростати у щоденних жорстоких боях. За інформацією Моніторингової місії ООН з прав людини, жертвами російських терористичних атак стали понад 11 500 цивільних громадян, серед яких сотні дітей. Реальні ж цифри на тимчасово окупованих територіях досі неможливо підрахувати.

У ХХ столітті перемога над нацизмом стала можливою завдяки об’єднанню вільних народів. Сьогодні, у 2026 році, задля перемоги над рашизмом навколо України знову згуртувався весь цивілізований світ.

22 червня — це більше не день далекої історії з підручників. Це день нашої генетичної пам’яті. Країна, яка десятиліттями спекулювала на пам’яті про війну, сама одягла мундир гвалтівника та окупанта. Сьогодні українські воїни у сучасних окопах завершують недороблену роботу минулого століття — остаточно ховають тоталітарний імперіалізм. Ми тримаємо іспит на виживання і не маємо права відступити, адже ціна нашої перемоги — це безпечне майбутнє для всього світу.

Геноцидний характер дій Росії чітко ілюструє статистика втрат. За офіційними даними, які Президент України Володимир Зеленський озвучив в інтерв’ю на початку лютого 2026 року, кількість загиблих українських військовослужбовців з початку повномасштабного вторгнення перевищила 55 000 осіб.

Що стосується цивільного населення, Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) у своєму червневому звіті зафіксувала катастрофічну тенденцію: травень 2026 року став найкривавішим місяцем для мирних жителів за останні чотири роки (з квітня 2022-го). Внаслідок інтенсифікації російських обстрілів та ударів потужною зброєю по містах лише за один місяць загинуло щонайменше 274 цивільних, а ще 1 763 особи отримали поранення.

Загалом за перші чотири місяці 2026 року кількість жертв серед мирного населення виявилася на 21% вищою, ніж за аналогічний період минулого року. Ці цифри вкотре доводять, що удари РФ по житлових кварталах та критичній інфраструктурі є цілеспрямованим терором проти українського народу.