Багато хто у світі виступає проти продовження підтримки України, мотивуючи це тим, що начебто «Росію не перемогти».

За їхньою логікою ми маємо скористатися порадою Папи Франциска: підняти у війні з Росією білий прапор, домовитися про припинення вогню та укласти мирну угоду, попри те, що це вимагатиме від України значних територіальних поступок. Адже, за логікою Папи й подібних до нього «миротворців», якщо Україна не може перемогти Росію, то чим швидше закінчаться бойові дії, тим менше буде збитків і людських жертв. Це припущення «миротворці» останнім часом намагаються представити світові як беззаперечну істину, але це очевидна помилка, точніше обман, активно пропагований і часто повторюваний представниками російської влади, кремлівськими пропагандистами та їхніми прихильниками.

Advertisement
Залізниця росіян як альтернатива Керченському мосту працює лише на одному відтинку
Більше по темі

Залізниця росіян як альтернатива Керченському мосту працює лише на одному відтинку

Керівник пресцентру Сил оборони півдня Дмитро Плетенчук зазначив, що альтернатива Керченському мосту повноцінно не функціонує і є законною ціллю української армії.

У своєму «Мистецтві війни» Сунь Цзи, легендарний китайський військовий стратег, аргументовано довів, що «вся війна заснована на обмані». У своєму трактаті він зазначив: «Немає необхідності знищувати свого ворога. Треба лише знищити його бажання чинити опір».

Advertisement

Росія намагається знищити «боєздатність» супротивників за допомогою фейків

Поширення вигадок про непереможність Росії є одним із найпотужніших російських фейків, яким Кремль здавна намагається знищити «боєздатність» супротивників. Однак навіть побіжний огляд сумнівних воєнних «успіхів» Росії останніх часів повністю спростовує претензії Москви на непереможність. Військові «успіхи» росіян виглядають справді жалюгідними, і навіть випадковим їхнім «перемогам» росіяни мають завдячувати особливо кривавим «м'ясникам» і хвалькам, а не здатності стати на один рівень із сильним супротивником.

Розглянемо воєнні «успіхи» Кремля з початку 20 століття.

  • Російсько-японська війна й Портсмутський договір (1905 р.). За наслідками цієї війни Росія була змушена евакуювати свої збройні сили й своїх громадян із Маньчжурії та відмовитися від захисту сфери своїх інтересів у Кореї. Також Москва змушена була віддати Японії місто Порт-Артур, яким володіла чверть століття, а також південною половиною острова Сахалін.
  • Перша світова війна й Брест-Литовський договір (1918 р.). За наслідками цієї війни Росія погодилася визнати незалежність України, Грузії та Фінляндії. Вона поступилася Польщею та трьома балтійськими країнами Німеччині та Австро-Угорщині, а також Карсом, Ардаганом і Батумом Туреччині, що становило понад мільйон квадратних кілометрів території, якими до початку війни володіли російські царі.
  • Російсько-фінська війна й Московський мирний договір (1940 р.). Росія сподівалася захопити Фінляндію й відновити свою владу над 4 мільйонами її населення (проти 170 мільйонів громадян СРСР), але після низки розгромних поразок змушена була визнати її незалежність в обмін на деякі територіальні поступки.
  • Війна з НАЦИСТАМИ (Російсько-польська війна згідно з пактом Молотова-Ріббентропа 1939 р.), Росія вступила у змову з Німеччиною і спільно з нацистами окупувала території, які на той час належали Польщі.
  • Друга світова війна, Паризький мирний договір (1947 р.) і Сан-Франциський договір (1951 р.). Хоча Росія (тоді СРСР) проголосила себе головною «переможницею» над нацистською Німеччиною, питання є більш складним і тонким. У Другій світовій війні «Великий альянс» із 30 країн (включно з Росією) здобув перемогу над 8 державами фашистської «осі» з Європи та Азії. Роль Росії у цій перемозі обмежувалася бойовими діями на «східному фронті» Німеччини паралельно з наступальними операціями сил Альянсу на заході й півдні Європи та в небі над Німеччиною. Крім того, своєму успіхові Росія значною мірою має завдячувати приблизно 200 мільярдам доларів (за поточним курсом США) американської підтримки за «Ленд-лізом» та широким поставкам з боку Великої Британії та низки інших країн-союзниць. Отже, Росія насправді може зарахувати собі лише перемогу над європейським сегментом війни (Німеччиною) і лише спільно з 30 іншими державами. Попри постійні вихваляння Москви перемогою у «Великій Вітчизняній війні», заслуга у перемозі над державами Осі у Другій світовій війні належить Великому альянсу на чолі зі США та Великою Британією. Президент Володимир Путін сильно перебільшив значення «перемоги» Росії, заявивши якось, що «важливо передати майбутнім поколінням пам’ять про те, що нацистів переміг насамперед радянський народ».
  • Російсько-афганська війна. У 1989 році, після десяти років кривавих репресій у спробі підкорити Афганістан, російські війська змушені були вийти з цієї ісламської країни.
  • Перша російсько-чеченська війна, Хасавюртівська угода та Московський договір (1996 р.). Після двох років запеклої боротьби за свою незалежність від Росії крихітна Чечня (з 1,5 мільйонами населення) змусила російську армію відступити.
  • Друга російсько-чеченська війна. У 1999 році росіяни повернулися до Чечні, щоб відновити тут своє панування, і досягли успіху за допомогою чеченського полководця.
  • Російсько-українська війна – після окупації Росією Криму та частини Донбасу в 2014 році Україна залишається непохитною у своїй рішучості відновити контроль над усією територію країни. Попри величезну чисельну перевагу росіян над українцями, а також їхню перевагу в кількості зброї, війна між РФ і Україною триває вже більше десяти років – більш ніж удвічі довше, ніж тривала Перша світова.

Тобто з дев’яти воєн, у яких Росія брала участь з початку ХХ століття, вона може претендувати на лише дві явні перемоги: на окупацію частини Польщі спільно з нацистською Німеччиною та на придушення незалежності Чечні після поразки Москви у першій чеченській війні. Чотири ж більших війни обернулися для Кремля явними більш чи менш ганебними поразками.

Advertisement

Наприклад, російсько-фінська війна була частково успішною для Москви лише в тому, що Росії довелося задовольнитися захопленням земель, відмовившися від своєї мрії про повернення усієї Фінляндії в російські імперські володіння. Воєнні зусилля Москви під час Другої світової війни на східному фронті нацистської Німеччини досягли певного успіху лише в рамках колективних зусиль альянсу 30 країн. А результати останньої війни Кремля проти сусідньої України й через десять років після її початку дуже складно передбачити.

Advertisement

Історія – тобто реальні факти – доводять, що Росія, попри її постійні вихваляння своєю міфічної «непереможністю», більш ніх «переможна». Її точно можна перемогти, якщо її супротивник твердо налаштований на перемогу. У випадку з Україною світові точно не слід очікувати на капітуляцію у залізничному вагоні, як-от підписання Німеччиною Версальського договору чи таке ж неохоче підписання Володимиром Леніним Брест-Литовського договору під час Першої світової. Навряд чи Україна та Росія коли-небудь погодяться на таку «капітуляцію». Але «поразки» (у різних її формах) Росія не раз зазнавала у різні періоди своєї воєнної історії, і будь-яка з форм поразки Кремля є цілком можливою і в цьому випадку.

Advertisement

Росія зазнавала поразки у війнах безліч разів. Тому ми не повинні ставати жертвою хибних руйнівних думок і дослухатися до того, що послаблює нашу рішучість боротися й перемагати. Прислухаймося до мудрої поради Сунь Цзи з його блискучого трактату: Українцям необов'язково знищувати свого ворога. Їм треба лише знищити його бажання нападати.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.