Головний рабин України Моше Реувен Асман – справді видатна постать. Народжений в одному з центрів колишнього СРСР – Ленінграді, тому самому місті, що й Владімір Путін, він емігрував з-під “залізної завіси” ще в 1980-х роках, а згодом повернувся, але вже до України.
Протягом останніх 30 років Асман спочатку очолював єврейську громаду Києва, а згодом і ширшу єврейську спільноту по всій Україні. Під час повномасштабного вторгнення Росії він активно займається гуманітарною та дипломатичною діяльністю – відвідує Вашингтон, привертає увагу світу до наслідків російської агресії, розповідаючи про них із перших вуст – із прифронтових міст і територій під обстрілами.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Третина росіян почала економити на їжі через війну проти України – СЗР
Один із його синів загинув на війні і був посмертно нагороджений орденом “За мужність”.
У нашій розмові – про все це: переслідування КДБ за радянських часів, розвиток єврейської громади в Україні, нагальну потребу світу підтримати демократичну Україну в боротьбі з тоталітарною Росією та про Україну як дім сотень тисяч євреїв.
– Рабине, ви стали легендарною фігурою в Україні. Ви втратили сина на війні, записали потужну пісню із закликом до Дональда Трампа підтримати Україну. Скільки часу ви вже в Україні і скільки років ви є головним рабином?
Я народився у 1965 році в Ленінграді, у тому самому місті, де народився Путін, у Радянському Союзі. У 1987 році я виїхав з СРСР і переїхав до Ізраїлю. Путін був у КДБ, а мене в той самий час КДБ допитував, бо я не погоджувався з радянською брехнею. Я був молодим, і я був учасником різних суспільних рухів – зокрема, єврейських. Я не займався політикою, тому мене не посадили, але я був активний у релігійних рухах. Я прагнув виїхати з СРСР. Врешті, я жив в Ізраїлі, Канаді й ніколи не думав, що знову опинюся на теренах колишнього СРСР. Але Бог мав інші плани. У 1995 році я приїхав сюди – моя дружина з Харкова. Тоді я брав участь у програмі «Діти Чорнобиля» від Хабаду. Ми евакуювали дітей із зони Чорнобиля – з України, Білорусі, Росії – і вивозили їх до Ізраїлю на лікування. Тисячі дітей. Після 1991 року Україна стала незалежною, демократичною та вільною країною. Я приїхав сюди і не очікував побачити те, що побачив – це був просто вибух мозку, це змінило моє ставлення.
– Що саме ви побачили? Чи була активна громада?
Ну, це було зовсім інакше. Громада тільки почала відновлюватися після радянських часів, і вони попросили мене допомогти. Їм повернули Центральну синагогу (центральну київську синагогу Бродського, яку радянська влада відібрала у юдейської громади в 1920-х і перетворила на будинок культури робітників). Я приїхав у 1995 році, а у 2005-му став головним рабином. Тоді в Україні було близько 300 тисяч євреїв – так, громада зросла. Але під час війни багато хто емігрував, тож зараз їх залишилося близько половини, мабуть. За радянських часів було заборонено сповідувати релігію, багато людей були ув’язнені за віру, і їх було відірвано від коріння, тому моя місія була знову вкорінити людей у традиції. Зараз лише в Києві є дві великі синагоги і п’ять маленьких. Також маємо громади в Дніпрі, Одесі, Львові. Зараз важко сказати точну кількість – багато хто служить в армії, багато хто став біженцем. Ця війна змінила обличчя єврейської громади в Україні. Коли почалася велика війна, я сказав собі, що маю бути тут, з людьми. Це були небезпечні часи – і досі є. У мене була можливість допомагати людям, рятувати їх. На початку війни я привіз з Ізраїлю 500 медичних рюкзаків, і, знаєте, коли я передав їх людям, військовим, цивільним, у багатьох місцях, потім я отримав багато відгуків, що вони врятували життя – сотні життів. Це зробило мене щасливим.
– Ви допомагали всім в Україні від самого початку, і нещодавно втратили члена родини – одного з ваших синів, який загинув на фронті. Його посмертно нагородили Орденом Мужності…
Це був мій син Матітьягу – Антон – прийомний син. Ми всиновили його, коли йому було 10 років. Він жив у нашій родині, був тихим і добрим хлопцем.
Його мати була єврейкою, вона померла, і ми прийняли його. Його мобілізували до армії у травні 2024 року, а загинув він у липні. І ось, через рік, його дружина і я отримали повідомлення від армії про нагородження. Його командир виголосив промову і сказав, що він був героєм. Я пишався ним, бо не знав усієї історії. Ми довго не знали, що саме сталося. Ця війна – це зло.
– Ви щойно завершили роботу над піснею-зверненням до Трампа та світу з закликом підтримати Україну.
Це не просто пісня – це мій заклик. У мене є пісні переважно українською, але ми також маємо канал Anatevka-TV, присвячений Анатевці. Там багато контенту. Ми створили поселення Анатевка для перших єврейських біженців з 2014 року – з Донецька й Луганська. У нас є вантажівки для доставки допомоги і “швидкі”. Так от, остання пісня – це Бог дав мені ідею звернутися до Дональда Трампа. Якщо це йде від серця – це дійде до іншого серця. Після того, що сталося у Києві кілька тижнів тому (масований ракетний обстріл – ред.), то наступного дня я поїхав на місце, побачив багато руйнувань і поранених. І вирішив – треба зробити це ЗАРАЗ! Наша команда зробила гарний кліп.
– Дякуємо за це. Війна триває. Де ви берете сили триматися? Де нам брати сили триматися?
Вся сила – від Бога. Я молюся щодня, вивчаю Тору і намагаюся робити багато справ. Ми публікуємо все, що робимо, у соцмережах – не для публічності, вона мені не потрібна. Просто щоб показати людям: приєднуйтесь до нас, допомагайте, ЗРОБІТЬ ЩОСЬ. Не лише для цивільних, а й для військових – учора вони теж були цивільними.
– Які у вас стосунки з іншими релігійними конфесіями – мусульманами, християнами?
Маємо добре спілкування з усіма релігіями – ми мирно живемо в Україні. Я особисто знаю шейха, лідерів усіх християнських конфесій і церков. Наприклад, кілька тижнів тому я запросив пастора Марка Бернса.
- Який є духівником Трампа…
Так. Я зустрічався з ним кілька разів у США, ми подружилися, і я запросив його в Україну. Він не до кінця розумів, що таке Україна. Але він приїхав. Спочатку ми цього не планували, але ми відвідали Бучу, зустрілися з усіма лідерами християнських конфесій в Україні. Вони показали йому все, що тут відбувається, надали документи, факти, щоб він побачив це сам.
– Сподіваємось, він розповість про цю трагедію віце-президенту Венсу, щоб той не говорив більше про «політичний туризм»...
Якби я мав можливість зустрітись із віце-президентом Венсом чи президентом Трампом, я б сказав, що можу бути свідком – бо я і є свідком. Анатевка, де я був у перші дні війни – зовсім поруч із Бучею та Ірпенем. Ми евакуйовували людей під обстрілами. Я був у Бучі після її звільнення ЗСУ – це було... Тяжко про це говорити. Але їм краще приїхати сюди і побачити все на власні очі.
– Якою ви бачите свою місію зараз?
З початку війни я зрозумів, як важливо показувати правду. До війни я був тихою людиною, не любив давати інтерв’ю. Але зараз дуже важливо доносити правду під час війни. Бо ніхто в Україні – ані українці, ані євреї, ані росіяни – ніхто тут не кликав сюди російських «денацифікаторів». І це важливо говорити. Також, людям потрібне послання, що правда переможе, попри всю темряву. І все буде добре. Я бачу, наскільки людям це потрібно. Це займає багато часу – доносити правду. Але це моя праця. Як сказав цар Давид: іноді потрібно відкласти Тору й допомагати людям своїми руками.
– Яке ваше послання світові як рабина?
Маємо ВІСЬ ЗЛА – Росія, Іран, Північна Корея та їхні сателіти – ХАМАС, Хезболлу тощо. Вони хочуть убивати й знищувати. Тому вільний світ має бути єдиним і допомагати Україні. Допомагати українцям, які щодня живуть під атаками дронів, ракет. Я це бачу, бо я тут. І намагаюсь допомагати. Усі добрі люди мають допомогти Україні. Ми повинні боротися в ім’я світла. Навіть маленьке світло здатне розсіяти велику темряву.
Росіяни вдарили балістикою по Києву: виникли пожежі, є постраждалі
