Прогнози та очікування з приводу того, коли ж нарешті розпочнеться обіцяний Україною «весняний контрнаступ», з початку року наповнювали сторінки міжнародних ЗМІ. А з наближенням літа на Заході навіть почало зростати певне нервове невдоволення: чому літо не за горами, а наступ так і не зрушив з місця.
До кінця травня президенту Зеленському довелося пояснювати союзникам, які, відправивши системи озброєння та боєприпаси на мільярди доларів, аби допомогти військовим зусиллям Києва, закликали українського президента нарешті розпочати обіцяне. Він же стверджував, що розгортанню наступу заважає погода, потім необхідність завершити навчання українських військових у Європі, а головним чином те, що збройним силам України все ще не вистачає західної зброї, щоб досягти успіху без величезних втрат.
Хроніка війни в Україні. 12 лютого: “Справжнє пекло”
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС!
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Час, якого потребували ЗСУ для того, щоб підготуватися до наступу, також дав росіянам можливість розгортання та укріплення своїх оборонних позицій, які, здавалося, зростали в геометричній прогресії з кожним днем. У зображенні нижче спрощено показано схему стандартної російської ешелонованої оборони. В деяких окупованих районах армія РФ створила два-три шари таких послідовних захисних ліній, таким чином глибина оборонних позицій росіян сягає там декількох кілометрів.
Зріз типової російської оборонної позиції
Усі ці захисні споруди розташовані зигзагоподібно, що забезпечує взаємну вогневу підтримку між окопами та враховує перешкоди, такі як мінні поля, лінії зубів дракона (бетонні піраміди, призначені для сповільнення руху бронетехніки) і протитанкові рови, охоплені вогневим покриттям як прямою, так і непрямою наводкою.
Користь мінних полів
Один із найвичерпніших описів як застосування мінних полів, так і протидії їм на полі бою міститься в Польовому посібнику морської піхоти США FM 20-32 C4 під назвою «Мінні/протимінні операції», який багатьма західними арміями розглядається як «біблія наземного мінування».
На 517 своїх сторінках посібник дуже детально висвітлює цю тему та містить: технічну інформацію про наземні міни США, міни союзників і потенційних ворогів; тактичне призначення мінних полів; ручний і механічний способи встановлення мін; фізичний і психологічний вплив мін на війська; прийоми позначення розташування та схеми мінних полів; і, нарешті, операції з виявлення мін та їх знищення.
Посібник визначає чотири різні типи мінних полів, кожен з яких має конкретне призначення в ході бойових дій та свою роль в реалізації загального оперативного плану або концепції:
• Захисні мінні поля – використовуються для захисту місць розташування особового складу, озброєння, боєприпасів та іншої амуніції від нападу противника;
• Тактичні мінні поля – призначені для впливу на здатність противника маневрувати та направлення його в район, обраний стороною, що захищається, для максимізації своїх переваг;
• Турбуючі мінні поля – призначені для введення противника в стан розгубленості чи паніки шляхом підриву, затримки, ослаблення або знищення атакуючих і резервних сил;
• Фальшиві мінні поля – маскують місце розташування справжніх мінних полів, або викликаючи у ворога панічний страх перед мінами, або змушуючи його витрачати час і ресурси на роботу з ними. Це може бути особливо цінним, якщо ворог уже «чутливий до мін».
Тактичний ключ до ефективного застосування мін полягає в тому, щоб встановити їх у відомих районах, за відомими схемами та з відомими безпечними маршрутами та зафіксувати їх на карті мінних полів, щоб захисник міг використати ці знання, якщо йому це знадобиться під час контратаки. Це нормально огороджувати мінні поля (справжні чи уявні), щоб їх можна було швидко ідентифікувати.
Частиною військової доктрини також є забезпечення того, щоб мінні поля, проміжки між ними та зони, куди ви бажаєте спрямувати ворога, покривались вашим вогнем прямою або непрямою наводкою.
Мінні поля росіян в Україні
Росія спочатку дотримувалась класичної доктрини, описаної вище, як частини свого військового плану, але з часом її вояки, схоже, просто почали встановлювали все більше й більше мін, як звичайних, так і керованих дистанційно.
Кінцевим результатом цієї тактики є те, що можна умовно назвати «загороджувальними мінними полями», які простягаються на кілька кілометрів в довжину, а завглибшки інколи сягають 5 а то й більше кілометрів.
Це стало серйозною проблемою для українських наступальних підрозділів, які наразі мають обмежені можливості з розмінування, до того ж наявна у них розмінувальна техніка також активно знищується, оскільки проходження через мінний бар’єр відбувається дуже повільно.
Під час інтерв’ю екіпажу українського танку «Леопард» німецькому телеканалу «Welt nachtrichtensend» журналіст запитав, чому вони просто не об’їхали мінне поле. На що український танкіст відповів, що під час навчання в Німеччині інструктори наносили на свої карти мінні поля розміром 100 на 200 метрів, «а у нас цих мінних полів гектари, розумієте?»
Негативним наслідком такого масового мінування для самих російських військ, якщо вони вирішать своєю чергою контратакувати український наступ, стане те, що їм також доведеться долати цей мінний бар’єр. Схоже, вони з таким ентузіазмом встановлювали свої міни, що навряд чи мають карти мінних полів, якими можна було б керуватись, тому вони зіткнуться фактично з тією ж проблемою, що й ЗСУ.
Росіяни мають усвідомлювати, що тактика масованого мінування змушує коментаторів цієї війни думати, що їхня єдина місія – просто «тримати лінію» якомога довше в надії, що в України вичерпається рішучість, люди чи техніка.
Як сказав президент Зеленський у своєму нічному зверненні 14 липня: «Ми всі повинні дуже чітко, якомога чіткіше розуміти, що російські сили на наших південних і східних землях роблять усе можливе, щоб зупинити наших воїнів, і кожну тисячу метрів просування, кожен успіх кожної нашої бойової бригади заслуговує подяки».
Заходи подолання мінних полям – прорив
Морський польовий посібник визначає ряд сценаріїв подолання мінних загороджень, таких як розмінування маршруту, зменшення перешкод, розмінування території та інші. Для цілей цієї статті та з урахуванням оперативних потреб України ми розглядатимемо лише варіант «ПРОРИВУ».
Прорив – це використання того, що морські піхотинці США називають комплексом з тактики, техніки та процедур (TTP), спрямованим на те, щоб атакуючий підрозділ міг якомога швидше пройти через мінне поле, аби потім розгорнути свої сили та перехопити ініціативу на дальньому боці лінії перешкод.
В посібнику FM 20-32 C4 дуже детально розповідається про необхідність і методи отримання розвідувальних даних про тип мінного поля, розташування та типи мін, глибину мінного поля, які використовує противник. У певному сенсі ЗСУ мають менше проблем з розвідданими, оскільки вони й так знають, що противник заклав величезну кількість мін на великих територіях, ймовірно, навіть не складаючи карт цих полів, і що міни встановлені перед позиціями ворога.
Питання полягає в тому, як пройти через ці поля досить швидко і достатніми силами, щоб вразити ворога і подолати його оборонні позиції.
Як і в усіх військових операціях, існують заходи, які слід вжити, щоб збільшити ймовірність того, що «прорив» буде успішним. Теоретично він може здійснюватися як приховано, так і відкрито або, якщо хочете, тихо або гучно.
Прихований «прорив» базується на використанні методів розмінування вручну, часто під покровом темряви. Зазвичай це роблять досвідчені сапери, які обережно пересуваються повзком по мінному полю і, використовуючи міношукачі або щупи, розчищають проходи серед мін, якими потім йдуть наступаючі підрозділи.
Дуже малоймовірно, що українські війська можуть в теперішній ситуації застосувати цей метод – мінні поля закладені росіянами надто глибоко, і годин темряви влітку явно недостатньо, щоб мати час пройти непомітно для ворога. Теоретично можливо здійснити прорив протягом кількох ночей поспіль, але завжди існує небезпека виявлення очищених від мін проходів ворожим спостереженням протягом дня.
Єдиним практично можливим підходом для ЗСУ є відкритий «гучний» прорив. При цьому слід враховувати чотири основні принципи.
• Захист стартової лінії – атакуючі сили повинні бути впевнені, що їхнім діям не будуть перешкоджати на початку, під час і після завершення прориву. Безпека останнього пункту особливо важлива, оскільки поки наступаючі сили просуваються проходом через мінне поле, треба не допустити, щоб противник використав очищені смуги для контратаки.
• Придушення – виходячи з припущення, що мінні поля будуть накривати вогнем як прямою, так і непрямою наводкою, важливо, щоб з моменту початку проривного штурму максимум вогневої потужності був спрямований на противника протягом часу, потрібного для захисту атакуючих сил та досягнення успіху прориву;
• Затемнення – там, де це можливо, здатність противника бачити, що відбувається, і визначати цілі можна мінімізувати шляхом розгортання димової завіси на позиціях противника, на відтинку між ними та мінним полем. Але треба переконатись, що дим не заважає самим наступаючим військам.
• Мінімальна дистанція – прорив має бути здійснений якомога швидше та має бути розчищена достатня кількість смуг, щоб атакуючі сили могли пройти ними та виконати свою місію, не витрачаючи час на розчищення додаткових смуг.
Обладнання для прориву мінних полів
Українські війська на власному досвіді зрозуміли, що здолати заміновані росіянами українські території, застосовуючи звичні методи прориву, просто неможливо.
Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний заявив: «Ви вже нічого тут не зробите навіть з танком з найтовщою бронею, тому що мінне поле занадто глибоке, і рано чи пізно він зупиниться, а потім буде знищений зосередженим вогнем».
Західні союзники України надали їй деяке протимінно-проривне обладнання, але поки що не в тій кількості, яка потрібна для подолання мінних бар’єрів наявних розмірів.
Цитуючи українських офіційних представників, Україна отримала набагато менше засобів для розмінування та інженерного забезпечення, ніж вона просила, оскільки пріоритетом було отримати якомога більше наступальної зброї.
Огляд поставок відповідного обладнання на таких веб-сайтах, як «Орікс», показує, що загалом Україні було надано менше 30 машин для розмінування, з яких менше половини придатні для прориву під вогнем супротивника.
До наданого обладнання входить:
Інженерне обладнання
Спеціально сконструйовані машини для розмінування, такі як бойова інженерна версія бронемашини Stryker, надана США, або наданий Фінляндією протимінний танк Leopard 2R, є вразливими до ворожого вогню, оскільки вони оснащені лише легкими або середніми кулеметами для самозахисту.
Канада надала машини для розмінування GCS-200 з дистанційним керуванням виробництва швейцарської компанії Global Clearance Solutions (GCS), які є придатними для гуманітарного розмінування, але не для воєнних дій.
Інженерно-бойова машина «Страйкер». Танк Leopard 2Rз протимінним тралом.
Фото: wikimedia common
Протимінний трал
Інший варіант, який надали Україні США, Велика Британія та Німеччина – повнозахватні протимінні трали, які можна кріпити до бронетехніки, наприклад, до основного бойового танка.
Це дозволяє бронемашині, оснащеній тралом, створювати власну смугу прориву, відсуваючи міни вбік і захищаючись за допомогою основного озброєння. Це могло б стати ідеальним інструментом для прориву ЗСУ, але західними союзниками поки що надана Києву кількість таких засобів, недостатня для успішного прориву.
Зразок повнозахватного протимінного тралу, встановленого на танку Chieftain MBT
Фото: Бовінгтонський бронетанковий музей
Системи лінійного розмінування (MICLIC)
Наприкінці 2022 року США надали Україні кілька розмінувальних систем M58 MICLIC, які являють собою шланги, начинені вибухівкою, які запускаються з використанням спрямовуючих ракет. Хоча ці « вибухові шланги» швидко розгортаються, вони розчищають від мін лише смугу довжиною близько 100 метрів, тому їх насправді не достатньо для підтримки прориву крізь мінні поля завглибшки в кілометр, влаштованих перед більшістю російських оборонних позицій.
M58 MICLIC в дії
Фото PR-відділу армії США
Касетні боєприпаси
Нещодавно було оголошено, що США мають надати Україні 155-мм касетні боєприпаси DPICM (Dual-purpose improved conventional munition або Удосконалений звичайний боєприпас подвійного призначення), причому, як очікується, у досить значній кількості.
Незважаючи на те, що вони розроблялись не як зброя для розмінування та не згадуються в будь-якій сучасній воєнній доктрині як розмінувальний засіб, я вважаю, що якщо трохи поміркувати, DPICM цілком можуть бути використані з цією метою за тим же принципом, що й MICLIC – знищення мін шляхом підриву тих, які опинились в межах його дії.
Кожен 155-мм артилерійський снаряд DPICM містить 88 суббоєприпасів M77 (кожен з яких містить проникаючий елемент «кумулятивного заряду» та осколковий корпус), які випускаються над ціллю на заданій висоті, розповсюджуються під час падіння та вибухають при потраплянні в ціль або на землю.
Периметр розповсюдження складових касетного боєприпасу називають «слідом», і на розмір його впливає кількість суббоєприпасів, що містяться в носії, а також висота та кут запуску.
Удар касетним боєприпасом. Типовий «слід» від вибуху DPICM
Фото: Wikimedia common
DPICM може використовуватись у «кочуючій хвилі» взаємозв’язаних ударів, які мають починатись з переднього краю мінного поля, просуватись далі, очищаючи широку смугу для прориву, а потім переходити на оборонні позиції противника для ведення стримуючого вогню в міру просування українських атакуючих сил вглиб цих оборонних позицій.
Таким чином можна вийти з глухого кута, в якому зараз опинилися Збройні Сили України на передовій.
Це може й не спрацювати, але може варто спробувати?
Коментарі (0)