Західна Європа раніше вже обирала шлях політики умиротворення і знає, що він закінчується глухим кутом. Уперше це сталось у 1938-му, і от це незбагненним чином трапилось знов – британський прем’єр-міністр Ріші Сунак, президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц закликають НАТО в черговий раз обрати для себе цей тупиковий маршрут. Свого часу це не спрацювало для Невіла Чемберлена, не призведе це й до «миру у наші дні».

Advertisement

У ретроспективі та на тлі залаштункових махінацій Британії, Франції та Німеччини постає питання – можливо, натхненна промова Байдена у Варшаві була адресована не тільки президенту Росії Володимиру Путіну, але й цим трьом країнам?

Якщо так, то це означало б, що заява Байдена про те, що «апетити автократа не можна вгамувати, їм потрібно протистояти», мала зовсім інший підтекст. Тоді цим двояким посланням Байден натякнув Лондону, Парижу та Берліну про те, що апетити таких «миротворців» не можна втамувати – їм треба рішуче протистояти.

Коли і як закінчиться війна, і що буде потім?
Більше по темі

Коли і як закінчиться війна, і що буде потім?

Оскільки війна в Україні наближається до переломного моменту, настав час оцінити, де ми опинилися, що нам потрібно робити та куди ми рухаємося.

Уроки історії 

Новітня європейська історія вже є достатнім аргументом на користь того, щоб Захід ніколи більше не обирав для себе цей шлях. Ті, хто закликає до примирення і понад усе прагнуть миру, врешті-решт розуміють, що їх наздогнала війна – та сама, якої вони так відчайдушно намагалися уникнути. Так сталося, коли Чемберлен і прем’єр-міністр Франції Едуар Даладьє необдумано погодилися розділити Східну Європу, підписавши в ім’я «миру» Мюнхенську угоду з канцлером Німеччини Адольфом Гітлером та італійським дуче Беніто Муссоліні.

Advertisement

У 1938 році на порядку денному були Чехословаччина й Судети, тепер, якщо «старе» НАТО – Британія, Франція та Німеччина – візьме гору, у лещата російської тиранії назавжди потраплять український Крим і Луганська та Донецька області. Якщо цей сценарій втілиться в життя, переможців буде лише двоє – Путін та «багатополярний» колабораціоніст, президент Китаю Сі Цзіньпін. У цьому  сенсі подальша доля Тайбею тісно пов’язана з долею України.

Advertisement

Стверджується, що аргументація Сунака, Макрона та Шольца базується передусім на їх колективному скептицизмі стосовно того, що Україна здатна здобути рішучу перемогу на полі бою, не кажучи вже про її здатність воєнними методами вибити російські сили з давно утримуваних ними позицій у Криму. Якщо це правда, то такий світогляд є фундаментально поразковим, йому також бракує того безстрашного лідерства, яке колишній британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль привніс у воєнні зусилля союзників під час Другої світової війни, намагаючись подолати майже смертельний удар, якого завдали Сполученому Королівству та Франції Чемберлен і Даладьє.

Advertisement

Схильність «старого» НАТО вганяти самих себе в розпач – і що тільки сталося з невмирущим гаслом Черчилля «ніколи не здавайтеся»? – діаметрально протилежна оцінкам генерал-лейтенанта армії США у відставці Бена Ходжеса. Ходжес непохитно переконаний у тому, що Україна може перемогти та «переможе, оскільки має вищу волю до боротьби». Як і український президент Володимир Зеленський, який раз за заразом доводив своїм критикам і Путіну, як сильно вони помиляються, з того самого дня, коли він впевнено заявив, що йому «не потрібне таксі».

Черчилль на руїнах собору Ковентрі з Дж. А. Мозлі, М. Х. Хейгом, А. Р. Ґріндлі та іншими, 1941 р. Вікіпедія

Advertisement

Зеленський – це український Черчилль. Справді можна стверджувати, що він є такою необхідною для НАТО політичною реінкарнацією найвидатнішого британського лідера воєнних часів. Сунак, Макрон і Шольц якимось незбагненним чином зуміли проігнорувати той факт, що НАТО існує виключно завдяки непохитній рішучості Черчилля в боротьбі з тиранією – попри те, що шанси були не на його боці. Його глибокого й рішучого прагнення перемогти «будь-яким коштом» так не вистачає «старому» НАТО.

Принципи перемоги

Одна справа, якби перемога України була б принципово неможливою. Але це не так. Крим, як заявляє Ходжес, може й повинен стати «вирішальним полем» цієї війни, яка принесе перемогу Україні та поразку Росії. Крім того, ця перемога, як стверджує Ходжес, має базуватись на трьох комплексних принципах – якщо ми хочемо відновити світопорядок, який існував після Другої світової війни.

Advertisement

 

  1. «Вся українська суверенна територія має бути повернута Україні, включно з Кримом і Донбасом»;

  2. «Всі депортовані українці мають повернутися додому в Україну»;

  3. «Росія має понести покарання за свої воєнні злочини».

 

Зрештою, концепція Ходжеса – це те, як Організація Об’єднаних Націй уявляла собі зіткнення світопорядку, що встановився після Другої світової війни, з войовничими режимами, які прагнуть захоплювати території. Переважна більшість нинішньої Генеральної Асамблеї ООН нещодавно це підтвердила, коли проголосувала (141 голос «за», 7 «проти», 32 «утрималися») за те, щоб Росія «припинила бойові дії в Україні та вивела свої сили».Фактично, Генеральна Асамблея наполягає на виконанні Москвою своїх священних зобов’язань як постійного члена Ради Безпеки ООН і гаранта глобального порядку.

Постає питання – якщо ООН як глобальний керівний орган це бачить, то чому не бачить «старе» НАТО?

Безпека та територіальна незалежність України, як і кожної держави-члена ООН, залежить від дотримання основоположних принципів і статуту ООН усіма її членами. Якщо ООН не може гарантувати виживання України, то малоймовірно, що це зможе зробити угода НАТО з Брюсселем і Києвом, яку нібито просувають Сунак, Макрон і Шольц. Саме п’ята стаття статуту НАТО – це те, що дає організації реальну силу. Усе інше – просто нічим не підкріплена демагогія.

Варшава, на жаль, надто близько знайома із цим оманливим маневром. 1 вересня 1939 року Польщу – як трохи раніше Чехословаччину – захопили нацисти під приводом проведення операції «під фальшивим прапором». Шістнадцять днів потому радянський лідер Йосип Сталін наказав своїм збройним силам захопити східну половину країни відповідно до секретних положень пакту Молотова - Ріббентропа.

І хоча Британія та Франція негайно оголосили війну Німеччині, Польща та Чехословаччина врешті-решт опинилися за залізною завісою після того, як Лондон і Париж там їх залишили на початку холодної війни. Гірше того, у спробі зберегти Британську імперію на «Далекому Сході та Середземномор’ї» Черчилль очолив продаж Польщі Радянському Союзу за таємною угодою зі Сталіним наприкінці 1944 року.

Зеленський не може собі дозволити обрати шлях, що веде в нікуди. Не може цього й Польща. Якщо «старе» НАТО таки нав’яже його Зеленському, він ризикуватиме тим, що Україна вчинить національне самогубство. Якщо президент Польщі Анджей Дуда, своєю чергою, мовчки погодиться з діями «старого» НАТО, Варшава опиниться наступною в прицілі Кремля, попри існування п’ятої статті. Якщо Путіну вдасться «взути» НАТО зараз, він посмілішає настільки, що спробує зробити це ще раз.

Фактично, мінливе розуміння Сунаком та Макроном терміну «перемога» лише заохочує Путіна продовжувати боротьбу в Україні. Так, одного дня Сунак каже, що Україна виграє війну, наступного – говорить про те, що Київ тільки обороняється і ледь-ледь отримує «вирішальну перевагу» на полі бою. Так само й Макрон: коли в серпні минулого року Зеленський був у Єлисейському палаці в Парижі, Макрон заявляв, що Україна «може розраховувати на допомогу Франції, щоб виграти цю війну». А минулого тижня він відкритим текстом заявив, що війна в Україні не буде «завершена воєнними методами».

Що саме ці двоє лідерів вкладають у значення слова «перемога» і як вона виглядатиме, якщо саме їхнє бачення перемоги втілиться в життя?

На жаль, швидше за все, ми вже знаємо відповідь на це питання. Стає все більш очевидним, що Сунак і Макрон прирівнюють «перемогу» до того, щоб примусити Зеленського сісти за стіл переговорів, і що свідомо чи ні, але як Чемберлен і Даладьє в ситуації із Судетами вони розглядають українські територіальні поступки як засіб для досягнення своїх цілей. Якщо це правда, це також означатиме, що дискусія про «перемогу» в тому форматі, у якому її бачить Ходжес і всі ми, буде припинена.

НАТО боїться рішучої перемоги України

Отже, «старе» НАТО, хоч і визнає необхідність отримання Україною вирішальної переваги на полі бою, не хоче допомагати Києву вибороти беззаперечну перемогу. Чому ж так? Частково через значні економічні наслідки війни, частково через побоювання стосовно того, якою може виявитися зараз і в осяжному майбутньому «Росія без Путіна».

Однак обмін української території на мир, швидше за все, йде в розріз із тим, що наразі потрібно адміністрації Байдена. Назрівають переговори – а може і війна – у Тихоокеанському регіоні, де Пекін та Вашингтон зіткнулися лобами через майбутнє Тайваню. Якщо Вашингтон піде на поступки Путіну і віддасть йому частину української території, Сі вимагатиме того ж від Тайбея.

Крім того, США, як і «старе» НАТО, глибоко хвилює те, що якою буде для Заходу післяпутінська Росія. Отож попри те, що Вашингтон хоче перемоги України та збереження її територіальної цілісності, Байден водночас не хоче, щоб Україна виграла «повністю» в тому розумінні, що Путін програв. Особливо, якщо програш РФ означає втягнення Росії в громадянську війну або навіть її розпад, оскільки постане питання про те, хто ж контролюватиме величезний ядерний арсенал цієї держави.

Якщо Лондону, Парижу та Берліну вдасться здійснити свій план схилити Зеленського до переговорів на своїх умовах політики умиротворення, ця справедлива війна проти Путіна та його режиму не закінчиться добре – Європа тільки спровокує ще більшу агресію з боку Росії у свій бік. У зв’язку із цим, Україна має відкинути ініціативи Сунака, Макрона та Шольца як неприйнятні.

Польща також мусить терміново взяти на себе ініціативу в згуртуванні «нового» НАТО – колишніх радянських республік Естонії, Латвії та Литви, а також  Румунії – для того, щоб зайняти жорстку лінію проти ініціативи, запропонованої «старим» НАТО. Інакше Східна та Центральна Європа, швидше за все, опиниться військово незахищеними перед Москвою більше, ніж будь-коли за свою історію. Те ж саме сталося б і з країнами, незахищеними п’ятою статтею уставу НАТО, включно з Молдовою та Грузією.

Історія рідко повторюється буквально, але часто можна почути її відлуння у сучасних подіях. По-перше, Мюнхенська угода звучить як смертельне нагадування про те, що політика примирення спрацьовує рідко. По-друге, Будапештський меморандум, укладений Україною, є достатнім доказом того, що Київ не може покладатися на гарантії безпеки Заходу, не кажучи вже про декларативні військові угоди на зразок тієї, над якою нібито зараз працює «старе» НАТО. Угода про ядерне роззброєння 1994 року не зупинила Росію від захоплення Криму у 2014 році і не зупинила Путіна від початку його «спеціальної воєнної операції» у 2022 році.

Однак наразі дуже схоже, що ми перебуваємо на тому самому шляху, який закінчується глухим кутом. «Старе» НАТО прагне примарного миру, який не може бути тривалим. Адміністрація Байдена та Путін, як це не парадоксально, прагнуть збентежити супротивника, погрожуючи йому «вічною війною».

Досить. Українці вже заплатили величезну ціну за нерішучість Заходу. Настав час для стратегічної ясності, й Україна виборола право на цю ясність, як і право на беззастережну перемогу і на повноправне членство в НАТО.

Джонатан Світ, полковник у відставці, прослужив 30 років офіцером військової розвідки. Його досвід включає службу в 101-й повітряно-десантній дивізії та командуванні розвідки та безпеки. З 2012 по 2014 роки він очолював Відділ розвідки Європейського командування США, працюючи з партнерами по НАТО в Чорному морі та Балтії. Підписатися у Twitter @JESweet2022.

Марк Тот – економіст і підприємець на пенсії, працював у банківській сфері, страхуванні, видавничій справі та світовій торгівлі. Колишній член правління Всесвітнього торгового центру в Сент-Луїсі, жив у дипломатичних і військових установах США по всьому світові, включно з Лондоном, Тель-Авівом, Аугсбургом і Нагоєю. Підписатися у Twitter @MCTothSTL.

Погляди, висловлені авторами цієї статті, можуть не поділятись Kyiv Post

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!