На вулиці Яблунській у Бучі у всіх були різні шляхи до смерті: ризикована евакуація, позичений велосипед, поранений батько. Один із них був навіть росіянином за походженням.

Але врешті-решт на ділянці вулиці було знайдено щонайменше 20 людей у ​​цивільному одязі — жертви того, що багато хто вважає воєнними злочинами російських військ.

Зображення AFP та інших ЗМІ загиблих, яких здебільшого розстріляли й лишили тижнями розкладатися на дорозі, викликали обурення та санкції проти Росії, а також додаткову допомогу для боротьби України.

Advertisement

Питань значно більше, ніж відповідей про вбивства. Досі проводяться слідства, а свідки детально розповідають про жахливі події, які відбувалися на Яблунській.

Історії мертвих.

Стрілянина

«Ми пішли разом, я повернувся один», — розповідає 21-річний Олександр Смаглюк із незворушними й порожніми очима, починаючи згадувати ранок 6 березня.

У США запровадили нові санкції проти Росії та країн, що їй допомагають
Більше по темі

У США запровадили нові санкції проти Росії та країн, що їй допомагають

Під американські обмеження потрапили понад 300 фізичних та юридичних осіб у РФ та третіх країнах.

Російські танки перебували в Бучі більше тижня. Розпочатий днями український контрнаступ виявився невдалим – і контрольна хватка окупантів почала стискатися на ключовому місті на шляху до Києва.

Advertisement

Евакуація мешканців Бучі ставала все більш ризикованою, а потім неможливою. Місто вже було знеструмлене, без води та мобільного зв’язку.

6 березня о 10:30 58-річний Михайло Романюк супроводжував Смаглюка, хлопця своєї племінниці, щоб відвідати його батька, який перебував у лікарні після важкого поранення внаслідок обстрілу.

Смаглюк і Романюк також думали, що знайдуть там електрику, щоб зарядити телефони.

Поїхали велосипедом і за кілька хвилин приїхали на вулицю Яблунську. Потім почалася стрілянина.

"Ми нікого не бачили. Я до кінця не зрозумів, звідки постріли. Просто почув стрілянину. Побачив, що Михайло впав. Я повернув на смугу, щоб втекти", - розповів Смалюк.

Advertisement

 

Мешканці повідомили AFP, що чули та бачили стрілянину з багатьох напрямків під час окупації, що підвищило ймовірність того, що вбивства на дорозі вчинило більше одного стрілка.

Мешканці цього відразу не зрозуміли, але вулиця, що веде до Ірпеня, стала форпостом російських частин, які захопили місто.

У садках і на вулицях міста росіяни розмістили танки, влаштували барикади, а в навколишніх будинках розмістили війська.

"Перше, що вони зробили, це поставили і стріляли по всьому, що рухалося, по кожному, хто підходив. Навіть по статуях стріляли", - розповів начальник бучанської поліції Віталій Лобас.

 

Тіло Романюка 28 днів простояло на ділянці тротуару – його опухле обличчя повернулося набік, на руках усе ще були помаранчеві рукавички.

Advertisement

Його труп забрали 3 квітня після звільнення міста.

У його свідоцтві про смерть йдеться про "черепно-мозкову травму, спричинену проникаючою кулею... численні ураження головного мозку та перелом порожнини черепа", і робиться висновок: "поранення з метою вбивства".

Ці описи не вказували на те, ким він був у житті.

Він був будівельником у Бучі, місті, яке приваблювало родини з Києва, які шукали спокійного життя поруч з природою.

«Він любив співати, він був веселою людиною і трохи пиякою», - згадувала його невістка Вікторія Ватура, 48 років.

Поховали Романюка 18 квітня без урочистостей і без священика, кожен із чотирьох членів його родини сказав кілька слів на його могилі в Бучі.

«Простий чоловік, який любив життя і ніколи нікого не кривдив», — сказала Ватура AFP.

Advertisement

Російське КПП

Поки ще була можливість, Михайло Коваленко з дружиною та донькою 5 березня намагалися втекти з Бучі на автомобілі.

 

Напружені бої захопили людей у ​​цьому районі, існував не тільки ризик отримати смертоносні осколки і кулі, було припинено водопостачання до будинків.

Коли 62-річний чоловік приїхав на Яблунську, він «вийшов з автомобіля з піднятими руками», щоб з'явитися на блокпост, де стояли російські військові, розповів Артем, хлопець доньки Коваленка.

Проте війська відкрили вогонь, розповіли його донька та дружина, які пережили напад, втікши.

Його дружина отримала важке поранення в ногу, коли бігла, додав Артем.

Advertisement

Тіло її чоловіка, розстріляного солдатами зблизька, 29 днів пролежало на боці на тротуарі Яблунської.

Це був жорстокий і раптовий кінець для людини, яка любила класичну музику та колекціонувала стереоапаратуру, а також дорожила прогулянками в Бучі.

Родичі Коваленка впізнали його за одягом на знімку, зробленому AFP 2 квітня.

«Це було жахливо», – сказав Артем.

 

18 квітня Артема викликали в бучанський морг для впізнання тіла. Його дівчина зараз є біженкою та лікується в психіатричній клініці в Болгарії "і прокидається щоночі" після того, як стала свідком вбивства свого батька.

Коваленко був похований у чорній труні в Бучі 18 квітня, а Артем і ще двоє родичів були єдиними, хто з ним прощався, бачив журналіст AFP.

«Безстрашний Максим»

Під тілом Максима Кірєєва, який лежав обличчям донизу на перехресті вулиць Яблунської та Яремчука, біля вантажів тротуарної плитки на будівельному майданчику, зібралася кров.

Його труп був одним із трьох на місці, зображеному на фотографії AFP, включно з одним зі зв’язаними за спиною руками білими смужками, які українці носили, щоб позначити себе як не військових.

До того моменту 39-річний будівельник ховався від росіян у підвалах, розповіла 52-річна Ірина Шевчук, його знайома.

«Усі називали його «Максим безстрашний», — сказала вона AFP приблизно за 100 метрів від місця, де сліди його крові все ще були на землі навіть більше ніж через місяць після його смерті.

Його останні моменти настали після тижнів російської військової окупації, які він задокументував у відео та повідомленнях навіть після того, як Шевчук евакуювалась в середині березня.

Потім 17 березня він і принаймні ще один чоловік вирушили зі свого притулку - Кірєєв збирався переодягнутися на сусідньому будівельному майданчику, сказала Шевчук.

Він так і не повернувся.

"Дуже важливо домогтися справедливості для Максима, тому що якщо ми їх не покараємо, вони (росіяни) будуть робити те саме в майбутньому", - вважає Шевчук.

Позичений велосипед

У Володимира Бровченка було чим зайнятися.

«Того дня йому потрібно було привезти велосипед у Ворзель, де він працював», – розповіла про сусіднє місто його невістка Наталія Зелена.

«Він позичив у когось велосипед, і в той день йому просто потрібно було його повернути», — додала вона, зазначивши, що він працював на різних роботах у своєму житті, включно з деревообробкою.

Його дружина намагалася відмовити 68-річного чоловіка від поїздки через небезпечну ситуацію, але батько двох дітей все одно вирушив у подорож.

Його застрелили під час катання на Яблунській близько 5 березня.

Зелена та його дружина Світлана Бровченко впізнали його за фотографією AFP, на якій видно його тіло на Яблунській.

Сусід намагався витягнути його труп з вулиці, і того чоловіка теж застрелили.

Проте сусідка вижила, – розповіла 63-річна Зелена.

Таким чином, Бровченко тижнями лежав на тротуарі з синім велосипедом, доки його тіло не витягли після відступу росіян.

"Він сам був з Росії", - сказала Зелена. «Але він жив тут із 1976 року».