Російсько-українська війна продовжує виявляти суттєві недоліки в спроможності російського уряду сформулювати державну стратегію, реалізувати її, а також оцінити наслідки своїх дій. Масштаби цієї неспроможності дивують. Російські збройні сили впродовж десятиліть потерпали від недостатнього фінансування в розвиток військової техніки та навчання особового складу, внаслідок чого Росія опинилась у стані тривалої війни з Україною.

Advertisement

«Однією зі стратегічних слабкостей Володимира Путіна є те, що він є іредентистом, тобто виступає за повернення своїй країні усіх територій, які будь-коли в минулому їй належали. Війна Путіна проти України також базується на чисто іредентистській аргументації, але в такому підході є фундаментальні проблеми. Ключове питання полягає в тому, як визначити, які саме території мають бути включені в путінське іредентистське визначення «території Росії»? Чи можна, до прикладу, віднести до неї також і Фінляндію, оскільки ця країна була частиною Російської імперії в період з 1809 до 1917 років.

РФ перекидає війська з Тихоокеанського флоту на війну в Україну – ГУР
Більше по темі

РФ перекидає війська з Тихоокеанського флоту на війну в Україну – ГУР

Ці підрозділи раніше не брали участі в бойових діях проти України

Тут, на мою думку, важливі два моменти. З одного боку, це тривалість часу, протягом якого територія утримувалася іншою країною, а з іншого боку, у який спосіб цю територію було здобуто. Щодо моменту часу важливим є те, що це, цілком зрозуміло, має бути досить тривалий період, але перший пункт прямо пов'язаний із другим пунктом. Здобуття однією країною території іншої країни та її приєднання військовим (насильницьким) шляхом суперечить Статуту ООН. Будь-яка країна, яка підписала статут ООН, повинна дотримуватись цього положення статуту, оскільки тут мається на увазі, що щодо будь-якої захопленої силою території в жодному разі не може застосовуватись іредентистська аргументація.

Advertisement

Тоді виникає питання: яким чином іредентизм Путіна відображає слабку здатність Росії мислити та діяти стратегічно? Тут існує багато проблем, але ключовою слабкістю є нездатність Росії мовчати, коли йдеться про територіальні питання. У стратегічному плані слухати часто корисніше, ніж говорити, і здатність розуміти, коли не варто реагувати на виклик, є важливою перевагою. Керівництво Росії надто часто робить необгрунтовані заяви, реагує надто поспішно та гнівно. Воно також часто робить заяви, які порушують питання, що не відповідають довгостроковим стратегічним інтересам Росії.

Advertisement

У червні 2022 року Росія поскаржилася на заборону Литви на транзит товарів до Калінінграда. Калінінград – російський анклав на Балтійському морі, розташований приблизно в 663 кілометрах від материкової Росії. 9 травня 2023 року Польський комітет стандартизації географічних назв за межами Республіки Польща, польський урядовий орган, рекомендував називати Калінінград (місто та прилеглу до нього російську територію) історичною назвою – Крулевець. Речник Кремля Дмитро Пєсков миттєво відреагував на цю пропозицію і заявив, що це «рішення» є «ворожим актом» і «межує з божевіллям». Кремлю краще було б в цьому випадку змовчати і не реагувати на те, що по суті було лише пропозицією, до того ж пропозицією, яка в разі реалізації не матиме жодних стратегічних наслідків для Росії.

Advertisement

У Росії взагалі великі проблеми з Калінінградом. Цей анклав розташований між Литвою та Польщею і є великим транспортним вузлом, промисловим центром, а також штабом Балтійського флоту Росії. Проблема в тому, що цю територію жодним чином не можна вважати частиною історичних земель Росії. До 1946 року Калінінград був відомий як Кенігсберг, але 9 квітня 1945 року армія Радянського Союзу захопила місто, і згодом він перейшов до СРСР згідно з Потсдамською угодою.

Advertisement

Історія Кенігсберга починається з 1255 року, місто було засноване на місці давнього прусського поселення, і з часом стало столицею Східної Пруссії та містом коронації Прусських монархів. Між 1466 і 1657 роками місто було польською вотчиною. Росія отримала Кенігсберг (або Крулевець) шляхом військового завоювання в 1945 році.

Іредентизм Путіна відображається в побудові його наративу, сформованого навколо його власного визначення російської батьківщини. І саме з огляду на це визначення Україна для Путіна є частиною російської батьківщини, тому її територія має бути повернена Росії. З цим аргументом дуже багато проблем навіть коли це стосується України. Але як Путін може застосувати цей аргумент до Калінінграда, коли ця територія ніколи не була частиною історичної батьківщини Росії і належить їй лише 77 років?

Advertisement

Калінінград – російська географічна аномалія. Можна висунути низку дуже переконливих аргументів на користь того, що ця територія має стати незалежним містом-державою або навіть бути повернена її історичній «батьківщини». Звісно, Росія буде протестувати проти будь-якої з цих пропозицій. Моя порада Кремлю полягає в тому, що їм краще не порушувати жодних питань щодо Калінінграда. Кожна згадка Кремля про Калінінград нагадує всім обізнаним з європейською історичною географією, що ця територія в жодному разі не може розглядатися як частина історичної батьківщини Росії.

Іредентизм має працювати в обох напрямках, тобто ті, хто дотримується цього підходу, мають перш за все сприйняти визначення території, яку можна вважати «чистою» або незайманою. І з огляду на це іредентист повинен виступати за повернення всіх територій країнам, яким вони раніше належали. Настав час для Путіна застосувати цей підхід і щодо самої Росії, в інакшому випадку він має визнати, що іредентизм є принципово хибною стратегією. Якщо ж він дійсно сприйме такий підхід, то його першою дією має бути повернення Україні всієї української території, окупованої російськими збройними силами.

Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!