У путінській Росії ті, хто злітає надто близько до сонця або не здатен лицемірити, незмінно потрапляють у в’язницю або ще гірше – їх вбивають. Але, як це не парадоксально, така зухвала поведінка іноді призводить до просування щаблями кремлівської ієрархії і закріплення у правлячій еліті.

Історія опального полководця Євгена Пригожина, який спочатку потрапив з Івана в пана, а потім перетворився на попіл, є найнаочнішим прикладом життєпису звиклого до ризику гравця-авантюриста, який вирішив розширити межі можливого та дозволити фішкам падати куди завгодно наприкінці своєї яскравої кар’єри. Усвідомлюючи тонку межу між конструктивною критикою та відвертим нищенням опонента, Пригожин неодноразово висловлював своє розчарування вищим військовим командуванням РФ у своєму Telegram-каналі, доки не стало зрозуміло, що його відверті та різкі висловлювання не сприймаються серйозно Міністерством оборони. Саме інерція Міноборони та Генштабу ЗС РФ переважно й підштовхнула його рушити на незвідану територію, що зрештою й вирішило його долю.

Advertisement
У російському місті Сочі на дорозі перевернувся ЗРК
Більше по темі

У російському місті Сочі на дорозі перевернувся ЗРК "Панцир-С1": відео

Водій ЗПК не впорався з керуванням на повороті, унаслідок чого військова техніка перекинулася на бік, ледь не розчавивши легковий автомобіль, що проїжджав повз.

Тим не менш, бос «Вагнера» намалював собі мішень на спині і впав у немилість російської Держдуми задовго до збройного заколоту в червні минулого року. У панегірику Путіна названий «талановитим бізнесменом», як не дивно, Пригожин не мав поняття про основи офісної політики та був упевнений, що йому вдасться не нажити собі ворогів серед вищого командування російських збройних сил.

Advertisement

Ще більш незбагненним є те, що він наче й не відчував, що його «судний день» не за горами, хоча президент Росії Володимир Путін публічно заявив, що не прощає зради за жодних обставин. Хоча він видається серійним брехуном, який регулярно укладає безсовісні угоди, не варті паперу, на якому вони написані, Путін знову і знову доводить, наскільки важлива для нього лояльність. Усунення його «золотого гусака» без очевидного спадкоємця і навіть плани підпорядкувати собі групу «Вагнера» багато що говорить про суворий моральний кодекс колишнього агента КДБ, з яким не варто жартувати.

Advertisement

Оточити себе ультранаціоналістичними крикунами, які розпалюють війну, зробленими з того ж тіста, що й він – це свідома хитрість Володимира Путіна, спрямована на те, щоб показати населенню Росії, що їх чекає, якщо він колись відмовиться від влади.

Певною мірою «ціннісна пропозиція» Пригожина, як на полі бою, так і поза ним, спонукала його продовжувати business as usual і вважати, що він чистий перед своїм босом. Від спілкування та укладання сторонніх угод з відомими високопосадовцями на російсько-африканському саміті в Санкт-Петербурзі місяць тому до відео, на якому він одягнений у повну військову уніформу, попри «50-градусну» спеку у пустельній місцевості Малі, відзнятого незадовго до авіакатастрофи, прибічники путчиста-невдахи були введені в оману та вважали, що йому дав нове дихання той самий тиран, якого він виставив боягузом та слабаком.  

Advertisement

Між тим, публічне виявлення Пригожиним того, що «спеціальна воєнна операція» Путіна пішла не так, як очікувалось, було, мабуть, таким же смертним гріхом, як і сам невдалий переворот. Визнавши, що в його підрозділі найманців закінчились припаси, в результаті чого «вагнерівці» змушені був відступити з ключових стратегічних позицій на сході України, колишній засуджений злочинець ненавмисно поширив наратив, який в корні суперечить тріумфальному дискурсу, яким пов’язані з Кремлем ЗМІ так довго годували свою аудиторію.

Оточити себе ультранаціоналістичними крикунами, які розпалюють війну, зробленими з того ж тіста, що й він – це свідома хитрість Володимира Путіна, спрямована на те, щоб показати населенню Росії, що їх чекає, якщо він колись відмовиться від влади. Навіть Дмитро Медведєв, який вважався розсудливим державним діячем і улюбленцем Заходу під час свого чотирирічного терміну перебування на посаді президента і головнокомандувача, тепер перетворився на первосвященика антинатівської пропаганди.

Advertisement

Пригожин, зі свого боку, завжди був ненадійним персонажем в очах росіян, тим більш коли зробив фатальну помилку, застосувавши тюремно-кримінальну тактику у спробі повалити існуючий режим. Суворе виховання кухаря-мільярдера на околицях тодішнього Ленінграда з його кримінальним середовищем втілилося в його агресивному характері та нерозбірливості до будь-якої брудної роботи та злочинних підробітків для верхівки Кремля. Якими б далекосяжними не були його плани, як і плани його «правої руки» – покійного Дмитра Уткіна – одне залишається незмінним: для Путіна немає незамінних.

Advertisement

Спонсоровані державою пропагандисти представили збиття літака Пригожина Embraer як операцію, розроблену українською службою безпеки (СБУ) до Дня Незалежності, щоб обезголовити ПВК «Вагнера» та позбавити військову скарбницю Росії грошей, які вони гребли лопатою в Африці. Як це було і з вбивством у 2020 році Касема Сулеймані, другої найвпливовішої на той час фігури в Ірані, Пригожина зображують мучеником, який загинув у боротьбі за збільшення «загального багатства» батьківщини, щоб заручитися більшою підтримкою росіян та й далі розпалювати ворожнечу до колективного Заходу.

Величезна кількість імпровізованих меморіалів, які останніми днями як гриби після дощу з’являлись в Москві та Санкт-Петербурзі, свідчить не лише про те, що він був народним героєм для багатьох росіян (так само, як Сулеймані навіть для найбільш аполітичних громадян Ірану), але й про те, що Кремль, схоже, підготував для легковірних плакальщиків за Пригожиним власну перекручену версією подій.

І тут з'являється чеченець

Оскільки Пригожин тепер виключений із рівняння, сучасному цареві гостро потрібна надійна довірена особа, яка розуміє, наскільки високими є ставки в цій грі, і тому не буде занадто авантюрним і не підчепить манію величі.

Чеченський лідер Рамзан Кадиров отримав пам’ятку на все життя в дуже молодому віці, коли він побачив, як його рідне місто Грозний розбомбили вщент у рамках російської «війни з терористами». З моменту приходу до влади в 2007 році між Кадировим і Путіним існувало негласне quid pro quo. В обмін на відсіювання симпатиків салафітських організацій, таких як ІДІЛ та Аль-Каїда, а також сепаратистських партизанських рухів, 46-річний стронгмен має карт-бланш керувати Чечнею як сімейним вотчиною і отримує щедре фінансування з державної скарбниці на її «післявоєнний благоустрій».

Попри те, що Чечня за Кадирова стала такою собі нужденною вигрібною ямою, де поширені кричущі порушення прав людини, зокрема домашнє насильство, насильницькі зникнення та замовні вбивства, загроза поширення радикального ісламу на інші частини Росії з республіки, яка колись була розсадником бойовиків-джихадистів, наразі є надзвичайно низькою.

Окрім того, що Кадиров є відомою публічною фігурою, періодична поява його на передовій в Україні також сприяє здобуттю ним політичної ваги та прихильності новознайдених близькосхідних союзників Москви. Нещодавнє розширення БРІКС, до якого незабаром мають увійти шість нових членів, чотири з яких є мусульманськими державами, демонструє, наскільки оптимістично налаштовані росіяни щодо Західної Азії. У певному сенсі БРІКС+ – це не що інше, як прояв комплексу меншовартості Путіна по відношенню до G7, з якої Росія була з тріском вигнана ще в 2014 році, після окупації Криму.

Президента Чечні, який є знайомим обличчям у країнах Перської затоки та маскується під де-факто дипломатичного аташе Росії в регіоні, в Кремлі, безсумнівно, розглядають як квиток на банкет, адже росіяни намагаються підтримувати тісні зв’язки з центрами ухилення від санкцій, такими як Дубай і Доха. Арабський світ все частіше рекламують як нове Ельдорадо Кремля на тлі неминучого згортання комерційних підприємств Вагнера в Африці, діяльність яких призвела до засухи на частині континенту та допомогла фінансувати війну в Україні.

Російські законодавці навіть ратифікували указ про ведення шаріатських банківських операцій у переважно ісламських республіках Татарстані, Башкортостані, Дагестані та Чечні з початку вересня. Що стосується повномасштабного вторгнення в Україну, то Кадиров, як відомо, був одним із найзавзятіших його апологетів. Його легкопіхотний батальйон «Ахмат», опинившись на передовій, виявився малоцінною бойовою одиницею. Тим не менш, очільнику Чечні цілком можна доручити менш важкі місії, такі як, наприклад, незавершені справи Росії в сусідній Грузії.

Угода правлячої партії «Грузинська мрія» про pay-to-play з Москвою в поєднанні з кволою адміністрацією президентки Саломе Зурабішвілі, яка явно спить за кермом, оскільки російська діаспора на очах зростає, перетворюючи Грузію на спокусливу ціль та потенційну втішну нагороду для Путіна, враховуючи ганебний провал його армії в Україні.

На цій ноті підсумую: можливо, Пригожин був лише жертовним ягням кремлівського царя, заклання якого має викликати приплив молодої крові, а разом з цим і еру менш грандіозних зовнішньополітичних маневрів, які не створюватимуть ризиків зіпсувати йому обличчя.

Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!