У Європі зараз точиться наймасштабніша війна, яку бачив континент із моменту заснування НАТО у 1949 році. Армія Путіна атакує Україну усіма наявними у неї видами зброї, а Кремль веде гібридну війну проти країн НАТО.

Союзники знають, що якщо Росія не зазнає поразки в Україні, дуже ймовірно, що невдовзі у Європі спалахне ще більша війна за участю європейських країн. Тому, безперечно, перемога над путінським режимом є життєво важливою для Європи та Сполучених Штатів. Але, попри мільярди доларів військової та фінансової допомоги, наданої Україні, Захід досі не розробив план досягнення української перемоги.

Advertisement

Тому багато хто очікували, що на саміті глав держав і урядів НАТО 9-11 липня, присвяченому 75-річниці найуспішнішого за всі часи військового альянсу, першочерговим питанням буде вироблення спільного плану перемоги та відновлення миру в Європі.

На завершення саміту НАТО у Вашингтоні ухвалили Ukrainian Compact
Більше по темі

На завершення саміту НАТО у Вашингтоні ухвалили Ukrainian Compact

Український договір доповнив Спільну декларацію G7, погоджену на попередньому саміті Альянсу у Вільнюсі.

Але ці очікування не справдилися. Не планується дискусій про те, що має зробити альянс, аби Україна перемогла у війні, режим Путіна зазнав краху й Україна якомога швидше приєдналась до НАТО. Натомість учасники саміту запланували обговорення низки обережних, поступових кроків на підтримку України, свідомо уникаючи обговорення найбільш нагальних та принципових питань.

Advertisement

Така низька планка в тематиці дискусій була встановлена ​​(й суворо дотримується) Сполученими Штатами та Німеччиною, попри наполегливі прохання деяких країн НАТО запропонувати учасникам саміту більш актуальну й сміливу адженду. Вашингтон і Берлін вчергове дали зрозуміти, що головна їхня мета – не спровокувати Путіна й уникнути ескалації війни. Його поразка все ще не обговорюється.

Тому коли учасники саміту полишать Вашингтон і пил за їхніми кортежами уляжеться, Україна стоятиме перед тією ж болючою реальністю, що й до саміту: запеклі бої на лінії фронту, щоденні російські удари безпілотниками й ракетами по українських мирних містах і селах, по цивільній інфраструктурі (перш за все енергетичній), Путін, досі впевнений у тому, що зможе перемогти, Україна, яка героїчно б'ється, не бачачи прямого шляху до перемоги, і Захід, який хоча й допомагає, але явно недостатньо. Фундаментальні питання про перспективи війни та миру в Європі залишаться без відповіді.

Advertisement

Невизначеність щодо перебігу війни посилюється невизначеністю щодо майбутнього лідерства США. Кожен із 31 лідера країн НАТО, які цього тижня прибули до Вашингтона, хоче розуміти, як у найближчій перспективі поводитиметься 32-ий, провідний, лідер альянсу: чи може президент Джо Байден балотуватися на другий президентський термін і чи здатен він виконувати обов’язки президента зараз, до закінчення першого терміну, коли у Європі вирує війна? Чи не змінить керівництво Демократичної партії Байдена на іншого кандидата? Якщо так, то коли і, головне, на кого саме? І якщо Байдена (або іншого кандидата-демократа) оберуть, чи не стануть Сполучені Штати від цього лише слабшими? І з огляду на очевидну слабкість демократів, чи може щось наразі завадити колишньому президенту Трампу повернутися до Білого дому? І нарешті, якщо на виборах все ж таки переможе Трамп, що це означатиме для України та для НАТО?

Advertisement

Якими б незручними не були ці запитання для адміністрації Байдена, вони є екзистенційними для європейських союзників Вашингтона. Те, яку відповідь на них вони отримають на саміті, визначить долю війни та миру на континенті. Сполучені Штати є найпотужнішим учасником альянсу. Учасником, місце якого ні одна з інших країн не здатна зайняти. Тому уряди країн-учасниць НАТО останнім часом дуже стривожені невизначеністю щодо майбутнього лідерства Сполучених Штатів, його зацікавленості у перемозі України й навіть у майбутньому самого Альянсу.

Advertisement

У державній компанії, яка стикається із кризою, правління зазвичай скликає екстрену нараду, під час якої обговорюються майбутні перспективи компанії. Можна було очікувати, що на зустрічі лідерів НАТО вони робитимуть те саме.

На жаль, цього не буде. Лідери Альянсу будуть стиха обережно обговорювати існуючі проблеми в кулуарах, а під час офіційних засідань триматимуть язик за зубами. Не дивлячися на те, що НАТО терміново потребує відвертої стратегічної дискусії щодо майбутнього миру та безпеки в Європі та щодо того, чого можна у подальшому очікувати від Америки в рамках заходів із забезпечення миру.

Advertisement

Це дуже нагальне питання, оскільки, попри демонстрацію єдності, країни-союзниці по НАТО насправді мають різні перспективи та бачення, залежно від їхнього географічного положення та політичної ситуації всередині країни. Для досягнення консенсусу вони потрібують сильного лідерства США.

Більшість західноєвропейських лідерів глибоко зневажають колишнього президента Трампа і стурбовані його можливим поверненням до влади. Вони побоюються, що своєю політикою він підірве зобов’язання НАТО щодо колективної оборони за статтею 5, припинить допомогу Україні, заохотить Путіна до подальших завоювань та розпочне глобальну тарифну війну.

Прифронтові держави, такі як Польща, країни Балтії та, перш за все, Україна (яка не є учасницею альянсу, але зараз захищає кордони вільного світу в Європі) поділяють ці занепокоєння, і з цілком зрозумілих причин воно ще більш стурбовані ослабленням американського лідерства.

Вони бачать Америку, яка дає Україні «достатньо, щоб встояти», але досі боїться поразки Росії. Америку, яка забороняє Україні бити американською зброєю по воєнних цілях всередині Росії, хоча Росія щодня завдає безжальні ракетно-дронові удари по цивільній інфраструктурі та мирному населенню України.

З одного боку, європейці глибоко стурбовані тим, що президент Трамп може зменшити підтримку Америкою НАТО та України, з іншого, побоюються, що адміністрації Байдена під час другого його президентського терміну все одно не вистачить рішучості нанести рішучу поразку Путіну, що дозволить йому укріпитися, перегрупуватися та розширити свої імперські, геноцидні завоювання в Європі.

Ці побоювання й занепокоєння припинилися б, якби саміт НАТО надіслав Путіну чітке та недвозначне повідомлення про те, що, незважаючи на проблеми у керівництві Сполучених Штатів, НАТО все ще має достатньо сили, рішучості та ресурсів, аби забезпечити перемогу України, поразку Росії та відновлення миру в Європі.

В ідеалі НАТО має надати Україні усе необхідне для звільнення її території від російських загарбників без обмежень у використанні наданої Заходом зброї (звичайно, окрім обмежень, передбачених міжнародним правом).

Країни-члени Альянсу повинні створити величезний  спільний фонд для розширення виробництва зброї та фінансування постачання її в Україну на основі встановленого НАТО порядку розподілу витрат. Союзники Києва повинні активно посприяти посиленню протиповітряної оборони над західною та південно-західною Україною. А також допомогти Україні із розмінуванням Чорного моря і гарантувати свободу судноплавства у цьому регіоні. І нарешті НАТО має розпочати процес вступу України до альянсу, подібно до того, як зробив Європейський Союз, розпочавши переговори про вступ України до ЄС.

По суті, від саміту НАТО таких меседжів не варто чекати. Союзники залишать американську столицю такими ж «глибоко занепокоєними» через війну Росії проти України та невизначені перспективи американського лідерства й без жодного чіткого плану щодо того, що їм робити далі. Скоріш за все, вони не наважаться навіть торкатися цих критично важливих питань, даючи величезну фору ворогам України й НАТО.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.

Передруковано з CEPA з дозволу автора. Дивіться оригінал тут.