Протягом останніх трьох років я брав активну участь у різних кампаніях, спрямованих на те, щоб ЗМУСИТИ РОСІЮ ЗАПЛАТИТИ, зокрема, за її неспровоковане вторгнення в Україну та використання 330 мільярдів доларів активів російського Центробанку, заморожених у західних юрисдикціях.
З моральної точки зору все просто – Росія є явним агресором (див. різні резолюції ООН), вона повинна сплатити майже 1 трильйон доларів за шкоду, заподіяну Україні, та покрити витрати на війну, які зараз становлять майже 350 мільярдів доларів у вигляді фінансової допомоги, наданої Україні Заходом для оборони.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
З політичної точки зору все також виглядає очевидним – принаймні для західних політиків. Адже чому західні платники податків повинні платити за оборону України, коли гроші російських платників податків просто лежать на західних банківських рахунках?
ЄС не повинен впадати у «китайофобію», — попереджає провідний євродепутат
Дійсно, коли сідаєш за стіл із західними політиками (я зустрічався з багатьма депутатами різних політичних переконань) і висловлюєш цю думку, це буквально як момент осяяння, коли монета падає з гучним дзвоном. Потім вони йдуть, підписують пропозиції, законопроєкти, лобіюють, і на цьому все. Наші західні уряди зволікають з будь-якими діями.
Я називаю це «ефектом міністра». Старші британці, мабуть, пам’ятають успішний британський серіал 1970-х років «Так, міністре» (Yes Prime Minister), який розповідає про кар’єру перспективного міністра-торі (Сера Гамфрі Епплбі – ред.) та про те, як його ентузіазм щодо різних, на перший погляд логічних і очевидних політичних ініціатив, зникає під впливом хитрого, досвідченого державного службовця, який фактично приймає всі рішення в міністерстві.
Міністр зрештою стає прем’єр-міністром, але його цивільний керівник все одно керує країною, при цьому весь час переконуючи прем’єра, що той є головою уряду.
Що стосується питання заморожених російських активів, то думаю, що саме це й відбувається зараз — західні ультраконсервативні держслужбовці, особливо в міністерствах фінансів і центральних банках (зокрема, ЄЦБ), вигадують всілякі виправдання, щоб не робити те, що слід — заморозити, конфіскувати і розподілити 330 мільярдів доларів заморожених активів Росії на оборону України.
По суті, вони не люблять робити нічого, що виходить за рамки звичного або їхньої зони комфорту. У цих держслужбовців безліч відмовок: мовляв, немає правової основи (є — контрзаходи) і економічні ризики конфіскації переважають вигоди (що не відповідає дійсності).
Іронія в тому, що коли міністри та прем’єр-міністри йдуть зі своїх посад, вони «виступають» за конфіскацію, а коли були при владі, зробити цього чомусь не могли (зверніть увагу на нещодавні заяви Ріші Сунака в The Economist, Воллі Адебайо в Foreign Affairs та ін.). Девід Кемерон і Борис Джонсон зараз також виступають за це, але вони вже не при владі.
Повертаючись до економічних загроз/ризиків, пов’язаних із конфіскацією заморожених активів ЦБР, я б сказав, що вони значно перебільшені:
А як щодо ризику для статусу резервної валюти G7?
* Рішення про замороження активів ЦБР у 2022 році могло бути сигналом для інших авторитарних режимів, які мають активи в G7, вивести свої активи з цих юрисдикцій. Однак немає жодних ознак того, що ці режими відреагували переведенням активів.
Є деякі ознаки переведення активів Китаю з США до Європи, але ці активи залишилися в доларах США, тому все ще підпадають під регуляторний контроль та санкції США. Іммобілізація позбавила ЦБР можливості використовувати свої активи, тому можна запитати: чи побачать інші авторитарні режими велику різницю між іммобілізацією та повною конфіскацією?
Думаю, що ні. Захід чітко дав зрозуміти, що Росія ніколи не отримає ці активи назад, якщо не виплатить компенсацію Україні. Насправді, якщо інші авторитарні режими не змогли вивести активи з юрисдикцій G7 після іммобілізації, то малоймовірно, що вони зроблять щось більше в разі повної конфіскації.
* Реальність така, що для 7 трильйонів доларів світових валютних резервів, що належать режимам у Перській затоці, Китаї та інших країнах, що не входять до G7/не є дружніми до Заходу, немає безпечних альтернативних ліквідних світових ринків для реінвестування цих коштів. Ці режими не довіряють один одному, щоб інвестувати в валюти та ринки один одного в достатньому обсязі.
Для порівняння, валютні резерви Китаю в розмірі 3,5 трлн доларів утричі перевищують ВВП Саудівської Аравії і дорівнюють загальному ВВП Індії. Причина, чому ці активи не були виведені з іммобілізації, полягає в тому, що альтернатив немає, і це залишиться фактом, навіть якщо ми перейдемо до повної конфіскації.
* Франція натякнула, що Саудівська Аравія попередила про виведення активів (450 млрд доларів валютних резервів, а також, ймовірно, близько 1 трлн доларів) з юрисдикцій G7 у разі повної конфіскації активів ЦБР.
Однак це виглядає порожньою погрозою, зважаючи на ризики для Саудівської Аравії від такого кроку. Будь-який такий крок буде розцінений країнами G7 як недружній, і вони можуть відповісти відкликанням своїх ризикових заходів безпеки щодо Саудівської Аравії.
Чи ризикне Саудівська Аравія власною безпекою заради Росії? Практично будь-який крок Саудівської Аравії з продажу американських казначейських облігацій, німецьких бондів, британських гільтів тощо створить величезні економічні та фінансові ризики для світової економіки, а отже, і для Саудівської Аравії. Продаж американських казначейських облігацій спричинить тиск на їхні ціни, збільшить дохідність і глобальні витрати на запозичення.
Підвищення глобальних процентних ставок уповільнить глобальне зростання, чинитиме тиск на ціни на нафту, яка залишається важливим джерелом фінансування бюджету Саудівської Аравії. Вона стикнеться з більшим дефіцитом бюджету, вищими витратами на запозичення і, ймовірно, більш обмеженим доступом до ринків у той час, коли вона прагне фінансувати масштабну програму «Бачення 2030» з метою трансформації країни.
Цей проєкт опиниться під сумнівом, що створить політичні ризики для іпотечних цінних паперів. Насправді, глобальні потрясіння, спричинені будь-якими кроками Саудівської Аравії з продажу своїх величезних запасів цінних паперів G7, можуть призвести до економічної та фінансової дестабілізації самої Саудівської Аравії — це може спричинити відтік капіталу та тиск на прив’язку саудівського ріалу до долара, а в результаті — фінансову нестабільність і високу інфляцію.
Ризики для світової економіки можуть призвести до повернення капіталу в безпечні активи, що фактично підтримає світовий попит на резервні валюти. Отже, будь-які такі кроки Саудівської Аравії або Китаю будуть абсолютно контрпродуктивними і, швидше за все, лише підкріплять статус валют G7 як резервних. Альтернативи валютам G7 як резервним немає.
А як щодо загрози відповідних заходів з боку Росії, конфіскації західних активів у Росії?
* Насправді це вже сталося, оскільки Кремль змусив продати західні активи в Росії за зниженими цінами друзям режиму. У нещодавньому матеріалі Reuters наводиться цифра 107 мільярдів доларів таких втрат Заходу від активів у Росії.
* Але не забуваймо, що ці інвестиції були інвестиціями приватного сектора, які не врахували давно очевидні геополітичні ризики, пов’язані з інвестуванням в авторитарний режим.
Адміністрація Байдена давно сигналізувала (принаймні ще в 2021 році) про ризики вторгнення Росії в Україну і попередила про агресивну реакцію у вигляді санкцій. Ці західні компанії могли давно вийти з Росії, але вважали, що знають краще і вирішили поставити прибуток вище совісті, тож чому зараз їх потрібно рятувати (фактично за рахунок західних платників податків), не конфісковуючи активи ЦБР?
І чому інтереси національної безпеки Заходу, які повинні полягати в конфіскації активів ЦБР для обмеження ресурсів, доступних Росії для відновлення свого військового потенціалу, повинні бути підпорядковані егоїстичним інтересам західного приватного бізнесу?
Хотів би розглянути це питання з іншого боку: які ризики та витрати пов’язані з відмовою від конфіскації та використання заморожених активів Росії для оборони України?
По-перше, відмова від використання заморожених активів Росії для оборони України ризикує поставити Україну в невигідне становище в оборонній сфері, а в найменш поганому (але все одно жахливому) сценарії – продовжити війну, спричинити загибель невинних українців, а в найгіршому – ризик поразки України.
Уявіть собі наслідки останнього — десятки мільйонів українців виїдуть на Захід, що спричинить напруження в економічному, соціальному та політичному ядрі Європи та ще більше посилить ультраправі популістські рухи в Європі. Росія захопить величезний військово-промисловий комплекс України, і тепер два найбільші військово-промислові комплекси (Росія та Україна) будуть спрямовані проти Європи.
Європа буде змушена збільшити видатки на оборону, і не 3% ВВП з нинішніх 2%, а до 5% – до рівня часів Холодної війни. Тобто Європа збільшить щорічні видатки на оборону на 1 трлн євро на рік. Уявіть, що це означає – більший дефіцит бюджету, більші витрати на позики, вищі процентні ставки та нижчі темпи зростання.
Все це стане нищівним ударом по довірі до європейського проєкту, а отже й до євро. Я б навіть сказав, що невикористання заморожених резервів Росії для фінансування оборони України є більшим ризиком для статусу євро як резервної валюти, ніж конфіскація та розподіл цих активів.
По-друге, європейські чиновники, здається, вважають, що витрачати гроші західних платників податків на підтримку України є відносно недорогим підходом порівняно з конфіскацією та розподілом заморожених активів Росії.
Це неправильно, неправильно, неправильно. Реальність така, що західні платники податків не мають необмеженого бажання фінансувати Україну – на її оборону ми щороку витрачаємо приблизно 100 мільярдів доларів, але цього недостатньо.
Україна перебуває в скрутному становищі і може зазнати поразки. Політика використання коштів західних платників податків не приносить результатів у плані швидкого закінчення війни. І хоча ми недофінансували Україну, витрачені суми все одно є величезними, що стало подарунком для Трампа, MAGA та інших ультраправих рухів у західних демократіях. Їхній головний аргумент: чому західні податкові долари мають витрачатися на підтримку України, коли є безліч інших пріоритетних витрат у власній країні?
Західні платники податків не витратили б жодного долара, якби ще три роки тому наші політики були достатньо сміливими, щоб заморозити і конфіскувати резерви російського Центробанку і використати їх на фінансування і забезпечення перемоги України.
Але де ми зараз?
Що ж – сер Гамфрі, його французькі, німецькі, італійські, а особливо бельгійські колеги в західних бюрократичних структурах зараз стоять перед дилемою і б’ють на сполох, оскільки наприкінці липня спливає термін дії санкцій ЄС, які забезпечують заморожування російських активів.
І цілком можливо, що Угорщина заблокує продовження цих санкцій – для цього потрібне одностайне рішення, навіть не кваліфікована більшість голосів. Якщо Угорщині вдасться заблокувати продовження санкцій щодо заморожених активів Росії, та поверне собі свої 330 мільярдів доларів і певно використає їх для подальшого відновлення своєї військової машини, яку спрямує проти Європи.
Це також залишить країни G7 на гачку – 50 мільярдів доларів, виділені в рамках механізму ERA для попередньої оплати майбутніх відсотків за мобілізовані активи Росії. Згідно з умовами ERA, втрата основного капіталу означатиме, що країни G7 повинні будуть повернути кошти.
Отже, мало того, що 330 мільярдів доларів активів ЦБР витечуть із юрисдикцій G7, що саме по собі є ризиком для резервних валют G7, та ще й країни G7 будуть змушені виписати ще один чек на 50 мільярдів доларів. А якщо вони цього не зроблять, Україна стикнеться з дефіцитом фінансування розміром в 50 мільярдів доларів на 2025-26 роки. Якщо Україна не зможе покрити цей дефіцит, їй не вистачить коштів на закупівлю зброї та боєприпасів, а також, ймовірно, вона зазнає кризи платіжного балансу, що дестабілізує її макроекономіку і ще більше ускладнить ведення війни.
Залишається сподіватися, що європейські політики мають засоби протидії на кінець липня — достатній вплив на Орбана, щоб змусити його погодитися на продовження санкцій або заходів на рівні ЄС або окремих країн, щоб утримати російські активи ЦБР в іммобілізації.
Але все одно залишається відкритим питання, чому Європа залишила себе такою вразливою до шантажу Орбана і катастрофи повернення базових активів Росії. Залишається відкритим питання, чому базові активи досі не конфісковані і передані Україні. Якби ми вже конфіскували ці активи, ми би зараз не стикалися з шантажем Орбана і загрозою повернення активів Росії.
Маю сказати, що правова основа для конфіскації вже створена – як стверджують Зеліков, Зуллік, Зискінд та інші. Але навіть якщо сер Гамфрі все ще готує юридичний захист, є чимало інших рішень – і я вже виклав їх усі у своїх попередніх статтях кілька років тому.
Оригінал статті автора можна прочитати в його блозі @tashecon тут.
Що не так з Росією?
