Щоразу, коли я приїжджаю до України, щоб висвітлювати її жорстоку війну з Росією, я дедалі більше переконуюся: майбутня безпека цієї зраненої країни все більше залежить від двох проникливих і впливових чоловіків.
І ні, я не маю на увазі президента Володимира Зеленського. Попри його силу й витривалість у керівництві країною, його можливості на міжнародній арені залишаються обмеженими — особливо з огляду на те, що нинішній господар Білого дому залишатиметься на посаді ще три роки.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Я навіть не маю на увазі президента Дональда Трампа. Попри значну владу, він був відверто ворожим до президента Зеленського і тепло приймав у США російського диктатора Владіміра Путіна. Парадоксально, але Трампа досі доводиться переконувати, якій саме зі сторін він має надати беззастережну підтримку.
США заявили, що відбили всі іранські удари по своїх об’єктах на Близькому Сході
Я ж говорю про двох інших людей — одного військового та одного політика, які сьогодні ведуть справедливу боротьбу. Під час своєї 13-ї поїздки в Україну від початку повномасштабного вторгнення я побачив обох цих чоловіків у момент їхньої найбільшої рішучості.
Прямолінійний генерал Кіт Келлог
Перший із них — генерал-лейтенант Кіт Келлоґґ, кмітливий і надзвичайно досвідчений ветеран війни у В’єтнамі та Другої війни в Перській затоці. Нині він обіймає дві офіційні посади: помічника президента Трампа та спеціального посланця президента США в Україні.
Президент Трамп планував призначити його спецпосланцем до України і Росії, але під тиском Путіна мандат обмежили лише Україною. У Києві я провів із генералом Келлоґґом особисте інтерв’ю. Він прокоментував позицію Москви так: «Я сприйняв це як комплімент. Вони зрозуміли, що я не збираюся поступатися.»
Упродовж своєї довгої й визначної кар’єри — спершу як старший офіцер армії, а згодом як дипломат — генерал завжди був безкомпромісним у розмежуванні добра і зла. Він також добре знає, що зловісні диктатори — чи то іракський президент Саддам Хусейн, чи то російський президент Владімір Путін — не дотримуються обіцянок і зрештою реагують лише на жорсткі заяви або, якщо потрібно, на військову силу.
Під час нашої годинної розмови генерал сказав мені: «На Путіна і Росію треба дивитися як на експансіоністську силу. Він прагне відновити Російську імперію — подивіться на історію. Даси йому палець — відкусить руку». Він також назвав Путіна «маніпулятором», який проявляє ті самі інстинкти на посаді президента, що й раніше як співробітник КДБ.
Генерал, як і всі розсудливі люди, прагне миру, залишаючись «на боці добра в боротьбі проти абсолютного зла». Його відданість Україні настільки очевидна, що поширюються численні карикатури й меми, де його зображують як захисника Києва. Примітно, що в дні його візитів місто жодного разу не зазнавало бомбардувань.
Однак головна причина, чому генерал такий важливий для майбутнього України, полягає в тому, що він має не лише офіс у Білому домі, а й очевидну повагу президента — вони регулярно спілкуються.
Якщо ж президент Трамп хоче почути компліменти на власну адресу, підозрюю, він кличе віце президента Джей Ді Венса, держсекретаря Марко Рубіо, або спецпосланця Стіва Віткоффа.
Якщо ж президент Трамп хоче дізнатися, що насправді відбувається в Україні або які територіальні амбіції Росії в Західній Європі чи за її межами, то, гадаю, він кличе генерала Келлоґґа — людину, загартовану в боях, яка ніколи не добирає слів.
Венс, Рубіо та Віткофф значно більш прихильні до Путіна, ніж генерал, тож надзвичайно важливо, щоб Келлоґґ чітко і послідовно доносив: Росія — агресор; Росія майже щодня бомбардує цивільні об’єкти; а її лідер — воєнний злочинець, чиї територіальні апетити треба зупинити.
Однак є й друга постать — політик, який тихо, але невідступно відіграє не менш важливу роль у підтримці України. Це президент Фінляндії Александр Стубб.
Цього місяця він також перебував у Києві, де, як і я, брав участь у конференції Ялтинської європейської стратегії (YES). Після його виступу та участі в одній із дискусійних панелей у мене склалося враження, що вже давно я не бачив настільки переконливого іноземного політика.
Подібно до генерала Келлоґґа, президент Стубб уникає відкритої критики на адресу Дональда Трампа, та залишається на 100% відданим Україні у її протистоянні Росії. Його ключова роль для майбутнього України, як і у випадку з генералом Келлоґґом, пояснюється тим, що він користується повагою Трампа — зокрема завдяки доволі несподіваному чиннику.
Президент США та президент Фінляндії разом грають у гольф, і Трамп відкрито захоплюється вмінням Стубба. Кажуть, що якби Александр Стубб не пішов у політику, він міг би стати професійним гольфістом. Він вільно володіє англійською та одружений на британці. Президент Трамп назвав його “дуже хорошим гравцем”, а президент Стубб, проявивши неабиякий такт, зазначив, що президент США грає краще, ніж про нього зазвичай думають.
Для України значно краще, що президент Стубб, харизматичний та скромний, став політиком, а не професійним спортсменом. Мені здається, під час гри в гольф із нерішучим президентом Трампом він, між порадами щодо ударів із бункера чи патів, щоразу нагадує: проти Росії потрібно діяти жорсткіше — принаймні запроваджувати нові санкції та тарифи.
Дипломатична роль Стубба набагато масштабніша, ніж можна було б очікувати від європейської держави з населенням менше шести мільйонів. Фінляндія лише два роки тому приєдналася до НАТО заради власної безпеки.
Втім, показово, що коли президент Трамп зустрічається з невеликою групою європейських лідерів, президент Стубб завжди серед них — причому зазвичай займає одне з найкращих місць за столом. Зрозуміло, адже, маючи довгий спільний кордон із Росією та багаторічний досвід «поганого сусідства», Стубб зацікавлений у тому, щоб мати вплив у Білому домі.
Однак, гадаю, головна причина його добрих стосунків із президентом Трампом у тому, що він за своєю суттю порядна й чесна людина, яка, подібно до генерала Келлоґґа, прагне бути на боці «правди проти неправди». Ба більше, сам президент Стубб заявляв, що не балотувався б на посаду глави держави, якби Росія не розпочала повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року.
Минуло вже три з половиною роки жорстокої війни, і Україна майже щодня втрачає території. Та коли я залишав Київ кілька днів тому, у мене з’явилося нове відчуття оптимізму щодо країни, яка для мене дуже дорога. Я переконаний: поки генерал Келлоґґ і президент Стубб мають вплив на президента Трампа, в України зберігається справжня надія.
Лорд Ешкрофт (KCMG, PC) — міжнародний підприємець, філантроп, автор і соціолог-дослідник. Більше інформації про його діяльність, зокрема щодо України, можна знайти на сайті lordashcroft.com. Слідкуйте за ним у X та Facebook: @LordAshcroft.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
ПОГЛЯД: Як Україна ізолює Крим
