Понад одинадцять років Росія веде жорстоку війну проти України, безупинно тероризуючи цивільне населення. Від початку повномасштабного вторгнення російські війська випустили десятки тисяч ракет і ударних дронів та скинули сотні тисяч авіабомб на українські міста й села. Наслідки катастрофічні: понад 15 000 цивільних загиблих, 42 000 поранених, зруйновано або пошкоджено понад 2 мільйони будинків, приблизно 12 мільйонів людей були змушені покинути свої домівки.
Організація Об’єднаних Націй, як і раніше, лишається пасивною — обмежується символічними санкціями та постійними закликами до обох сторін укласти мирну угоду. Але досвід показав: такі заходи не працюють і не здатні забезпечити стабільний та справедливий мир.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Як влучно зауважили Марк Войгер та Юлія Штальтова, публічна дискусія на Заході й далі зводить цей конфлікт до регіональної територіальної суперечки — своєрідного перетягування канату за землю. Таке спрощення змушує багатьох вірити, що Україна може просто «віддати частину території», аби зупинити кровопролиття. Така логіка ігнорує реальність.
Після майже десятирічної перерви урядовці США з’явилися на економічному форумі Росії
Реальна причина цієї війни — історична агресивність Москви та її нинішнє прагнення відновити Російську імперію. Вимоги Росії на переговорах показують: мета Москви не мир, а виграш часу для реалізації чітко й послідовно задекларованої цілі — знищення України як держави та українців як нації.
Ідея, що Україна має «поступитися територією заради миру», не лише аморальна — вона самогубна. Кремль сприйме будь-яку поступку як прояв слабкості й піде далі. Якщо російський тероризм досягне успіху, він стане зразком для диктаторів у всьому світі.
У липні 2022 року Сенат США одностайно ухвалив резолюцію, що закликала Держдепартамент визнати Росію державою-спонсором тероризму за її дії в Чечні, Грузії, Сирії та Україні. Однак реалізацію цього рішення тоді заблокували тодішній держсекретар і президент.
У червні 2024 року Конгрес знову повернувся до цього питання після того, як Росія підписала оборонний пакт із Північною Кореєю. Новий двопартійний законопроєкт підтвердив підстави для такого визнання, зокрема, посилаючись на незаконну анексію Криму, повномасштабне вторгнення в Україну, масові вбивства цивільних, отруєння кандидата в президенти України Віктора Ющенка у 2004 році, убивство Олександра Литвиненка у 2006-му, отруєння Сергія Скрипаля та його доньки у Великій Британії в 2018-му, збиття рейсу MH17 у 2014-му, бомбардування Алеппо в 2016-му та смерть Олексія Навального в російській в’язниці у 2024-му.
Але всі ці аргументи, а також ширший аналіз дій Росії у війні проти України — разом із постійними заявами російських лідерів про можливі вторгнення та ядерні удари по країнах НАТО — показують, що Кремль не просто підтримує тероризм: він його організовує та здійснює.
Позначка «спонсор тероризму» вже не підходить. Спонсор — це той, хто допомагає терористам. Та Росія ним і є. Її слід офіційно визнати державою-терористом.
Можна заперечити: «Немає такого юридичного статусу, як держава-терорист.» Але це не переконливий аргумент. Категорія «держави-спонсора тероризму» теж не існувала, поки Сполучені Штати не запровадили її у 1989 році. Закон має відображати реальність. А сьогоднішня реальність — це Росія, яка функціонує як ядерна мафіозно-терористична держава.
Офіційне визнання дало б юридичну визначеність, допомогло б ізолювати Путіна та дозволило б застосувати ті самі підходи, які використовували проти Каддафі чи бен Ладена. Воно також прибрало б очевидний абсурд: зараз ми караємо тих, хто допомагає злочину, а сам злочин залишається безкарним.
Світ невтомно переслідує серійних убивць — таких, як Чикатила, Гаравіто, Літтла — які таємно вбили десятки людей. Але ті, хто відкрито знищує тисячі, керуючи арміями, залишаються недосяжними. Цей моральний і правовий парадокс потрібно зламати.
Владімір Путін — не «сильний лідер». Це диктатор, який веде терор проти цивільного населення. Держава, якою він керує, уже не є класичною державою — це терористичне утворення.
Світ має називати речі своїми іменами — чітко й офіційно.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post
Що не так з Росією?
