З часів невдалого державного перевороту 1991 року, спрямованого проти тодішнього президента СРСР Михайла Горбачова, значна частина російської громадськості та деякі міжнародні оглядачі боялися, що ця історія одного дня повториться.

Тодішні події застали світ зненацька і були сприйняті далеко не одностайно. Президент США Джордж Буш-старший був стурбований тим, що повний розпад СРСР буде мати надзвичайно дестабілізуючий вплив, і намагався запобігти цьому. 24 червня 2023 року здавалося, що побоювання, пов’язані з переворотом 1991 року, ось-ось знову втіляться в життя, коли командир «Вагнера» Євген Пригожин наказав колоні своїх найманців вирушити горезвісним «маршем справедливості» на Москву.

Advertisement

Хоча президент Росії Володимир Путін у телезверненні пообіцяв «жорстоко» покарати повстанців, схоже, що єдине покарання Пригожина – це заслання до Білорусі. 26 червня і Пригожин, і Путін зробили публічні заяви – саме в такому порядку – але місцеперебування Пригожина залишається невідомим.

Дрони атакували аеродром у Морозовську Ростовської області РФ – російські ЗМІ
Більше по темі

Дрони атакували аеродром у Морозовську Ростовської області РФ – російські ЗМІ

Також безпілотники атакували Бєлгородську, Волгоградську, Воронезьку та Курську області РФ і тимчасово окупований Крим.

Раптовий «хід конем» очільника «Вагнера» 24 червня стався після місяців зростання напруги між Пригожиним і міністром оборони Росії Сергієм Шойгу та начальником Генштабу армії РФ Валерієм Герасимовим. За даними The New York Times, розвідувальні служби США поінформували Білий дім і Пентагон про плани Пригожина всього за кілька днів до того, як він перекинув свої війська до російських міст Ростов-на-Дону і Воронеж, але американці вирішили жодним чином не втручатися в хід подій.

Advertisement

Бруно Тертрей, старший науковий співробітник Фонду стратегічних досліджень у Парижі, нещодавно написав про можливість раптового падіння режиму Путіна: «Нерідко можна побачити крах імперій після серйозних військових поразок, які є або прямою причиною, або каталізатором їхнього розпаду – йдеться про відсутність політичної легітимності та дезорганізацію державних структур, що посилює людські та фінансові втрати, спричинені війною».

Advertisement

Ознаки слабкості

Політики та коментатори, схоже, поділяють точку зору Тертрейа та єдині в тому, що нещодавня спроба заколоту підкреслює вроджену слабкість режиму Путіна. Слабкість, яку досвідчені люди завжди розуміли, і яка існувала весь час, попри деяке здивування спостерігачів тим, як швидко розгорталися події на цих вихідних.

Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що спроба заколоту виявила «глибокі тріщини» в режимі Путіна. «Це був прямий виклик владі Путіна», –  сказав він CBS News. «Це викликає великі питання».

Advertisement

«Це рухається історія, і я думаю, що ми перебуваємо в центрі рухомої картини. Ми ще не побачили останнього акту».

Джон Форман, колишній аташе з питань оборони Великої Британії в Москві, сказав: «[Дипломатична оцінка Великої Британії] полягала в тому, що це відбуватиметься поступово. Що це не буде раптовий похід на Москву».

Форман також визначив значення конкретного слова, яке Путін використав у своїй ранковій промові 24 червня: «смута (smuta)», що означає розбрат або відсутність взаєморозуміння. Він вважає, що використання російським президентом саме цього слова було дуже значущим, оскільки його часто використовують для позначення «Смутного часу», періоду анархії, який слідував за смертю Івана Грозного.

«Усі росіяни одразу розуміють, про що він говорить, коли вживає це слово», –  сказав Форман. Цей меседж наголошує на необхідності згуртуватися навколо сильного лідера, коли держава під загрозою, хоча в Росії та за кордоном зростають сумніви щодо того, що Путіна можна вважати таким сильним лідером».

Advertisement

Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг заявив, що фіаско Пригожина є «ще одним доказом великої стратегічної помилки, яку зробив президент Путін, коли незаконно анексував Криму та пішов війною проти України».

Майкл Макфол, колишній посол США в Москві, написав у Twitter, що Путін, погодившись на угоду з Пригожиним за посередництва Лукашенка, підриває імідж мачо, яким він завжди себе проголошував.

Advertisement

«Коли він зіткнувся з необхідністю приймати важкі рішення, аби спробувати  зупинити найманців Вагнера великими силами, він відступив», – написав Макфол.

«Він не пішов на ескалацію… урок війни в Україні очевидний. Путін, швидше за все, буде вести переговори і закінчувати свою війну, якщо він програє на полі бою... чим раніше Путін усвідомить, що він програє війну, тим швидше він почне вести переговори».

Після прибуття на саміт міністрів закордонних справ ЄС у Люксембурзі в понеділок, 26 червня, Верховний представник ЄС із закордонних справ Жозеп Боррель заявив, що нестабільність у Росії після фіаско Вагнера є небезпечною для світу.

«Важливо розуміти, що це руйнує російську військову міць і впливає на її політичну систему. І, безумовно, не дуже приємно бачити, що така ядерна держава, як Росія, переходить у фазу політичної нестабільності», – наголосив він.

«Найважливіший висновок [щодо] війни проти України, яку розв’язав Путін, і монстра, якого Путін створив із «Вагнера», [це те, що] монстр воює, монстр діє проти свого творця. Політична система демонструє свою слабкість, а військова міць тріщить по всіх швах», – додав він.

З баченням ситуації Боррелем погодились інші міністри, які були присутні на зустрічі в Люксембурзі, зокрема міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок, міністр закордонних справ Люксембургу Жан Ассельборн і міністр закордонних справ Австрії Александр Шалленберг.

Міністерка закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен припустила, що влада Путіна наразі не є стійкою.

«Це звичайне явище для авторитарних держав, що все здається дуже стабільним, поки одного дня все раптом стає дуже нестабільним. І я очікую такого розвитку подій і в Росії», – сказала вона журналістам.

Тиша в російських лавах

Помітно, що більшість високопоставлених російських політиків і громадських діячів утримувались від будь-яких дій і зберігали непохитне мовчання щодо подій 24 червня, зокрема це стосується постійних членів Ради безпеки Росії: її секретаря Миколи Патрушева, прем’єр-міністра Михайла Мішустіна, міністра закордонних справ Сергія Лаврова, міністра оборони Сергій Шойгу та директора ФСБ Олександра Бортніков.

Подібним чином Маргарита Симоньян, головна редакторка контрольованого державою Russia Today, яка зазвичай багато говорить про все і про що завгодно, не висловлювалася публічно та не розміщувала публікації в соціальних мережах з 23 червня.

Оскільки контроль Путіна над країною виглядає дедалі слабкішим після збройного заколоту Пригожина та кволої реакції Кремля, багато хто – і не в останню чергу лідери України – радісно потирають руки. Інші, як випливає із зауважень Борреля, не такі флегматичні.

Непередбачуваність

Цілком можливо, що приниження Москви може змусити Путіна та його поплічників вимагати ще більш жорстокого поштовху у війні, жертвами якої вже стали тисячі мирних українців.

Якщо політична боротьба в Росії ще більше зашкодить моральному духу її військ і призведе до ще більших втрат на полі бою, становище Путіна може стати ще важчим. Це може посилити побоювання російського лідера та призвести до ескалації війни до нових і небезпечних висот після місяців бряцання Кремлем ядерною зброєю.

Якщо події цих вихідних стали передвістям повного краху режиму Путіна, і якщо війна буде ставати все більш провальною для Росії, Захід може мати ще один головний біль.

Повторюючи реакцію Заходу на загрозу розпаду Радянського Союзу в 1991 році, багато західних політиків і коментаторів зараз побоюються, що неконтрольований розпад Російської Федерації може мати катастрофічні наслідки для світової економіки та безпеки і – що найгірше – ядерні наслідки.

Найгірші прогнози передбачають, що раптовий повний крах Росії може призвести до загрозливого хаосу, коли більшість з 21 автономної республіки РФ або – що ще гірше – 83 федеративних утворень, які складають федерацію, підуть своїм шляхом. Особливе занепокоєння викликають ті, на території яких розташовані місця зберігання ядерної зброї, які можуть бути захоплені озброєними регіональними лідерами, непокоїть також загроза неконтрольованої міграції десятків мільйонів людей, які намагатимуться втекти від анархії.

Питання на засипку: а чи є у Заходу план, якщо трапиться найгірше? Якщо такий план вже розроблений, то варто зазначити, що його тримають в глибокій таємниці від громадськості.

Під час обміну доповідями в парламенті Великої Британії 26 червня колишня прем’єр-міністерка Ліз Трасс сказала: «Ми та наші союзники – включаючи українців, включаючи поляків, включаючи країни Балтії – повинні переконатися, що у нас є план на випадок розпаду Росії».

Міністр закордонних справ Великої Британії Джеймс Клеверлі відповів: «Ми не спекулюємо і не намагаємося передбачити майбутнє – те, що ми робимо, це планування та впровадження заходів на випадок непередбачених ситуацій. Тому, яким би не був результат цього конфлікту, ми будемо готові».

Але що передбачає цей план?

Януш Бугайскі, старший науковий співробітник Jamestown Foundation у Вашингтоні, округ Колумбія, вважає, що ефективним підходом було б, аби Захід чітко вказав: що б там не сталося, вони хочуть співпрацювати з Росією, якщо і коли Путін піде. Захід повинен відкрито підтримувати плюралізм, демократію, федералізм, громадянські права та автономію російських республік і регіонів і заохочувати громадян Росії, доводячи до їх відома, що вони не будуть глобально ізольовані.

Захід зробив серйозну помилку на початку 1990-х, коли припустив, що крах радянського комунізму означав кінець російських імперіалістичних прагнень. Історичний імператив полягає в тому, що імперські держави незмінно зазнають краху, коли намагаються задовольнити свої надмірні імперіалістичні апетити і коли внутрішній тиск посилюється через економічні труднощі, невдоволення у регіонах та національне відродження. Тепер Захід повинен не допустити повторення помилок минулого, коли йдеться про Росію.

Здається, усі погоджуються, що правління Путіна вже наближається кінця. Але, як вважає Ніна Хрущова, онука колишнього лідера Радянського Союзу Микити Хрущова, це може статися не так скоро. «Я виросла [при] Леоніді Брежнєві, – говорить вона. «Здавалося, що він просто впаде будь-якої хвилини, а потім знадобилося приблизно 18 років, щоб це відбулося. Тож так, це початок кінця [режиму Путіна], але я не маю наміру пророкувати, що він завтра впаде».

Погляди, висловлені автором у статті, можуть не поділятись  Kyiv Post.