Українські військові щойно повідомили, що ЗСУ близькі до встановлення нового добового рекорду кількості знищених артилерійських засобів ворога. Якщо така тенденція збережеться, то незабаром у російської армії мають закінчитися артилерійські установки (звісно, якщо надані офіційним Києвом дані про кількість уражених російських гаубиць і артилерійських установок — найважливішого типу озброєння цієї війни — відповідають дійсності).
У середу Генеральний штаб Збройних сил України (ЗСУ) повідомив у ранковому зведенні, що за попередню добу українські війська знищили 42 російські артилерійські системи. Це доволі широке поняття, що охоплює міномети, несамохідну й самохідну артилерію, зокрема самохідні артилерійські установки — тип озброєння, що виглядає, як танк, але стріляє на великі відстані.
Хроніка війни в Україні. 2 лютого: “Європу не зламати”
Такі показники знищеної російської техніки лише на дві одиниці поступаються поточному добовому рекорду за весь час війни. Його зафіксував Генштаб 23 червня в розпал спроб ЗСУ швидко й рішуче прорвати російські укріплення на південь від Оріхова, які, на жаль, не завершилися успіхом. Того дня, за даними Генштабу, на всій лінії фронту було знищено 44 російські артилерійські установки та гаубиці.
У липні командування ЗСУ змінило свою тактику і відійшло від ідеї блискавичного прориву з метою оточення російських військ і проникнення вглиб російської оборони, перейшовши натомість до стратегії виснаження. Цей підхід діє вже два місяці й дає помірний успіх — українська піхота просувається короткими ривками на 500–1000 метрів за раз. Більша частина влучань — це робота української артилерії, яка розумно використовує свої переваги — установки більшої дальності, які надали країни НАТО, і значну кількість розвідувальних безпілотників, які (переважно) передали ЗСУ цивільні донори. Таким чином українські сили можуть систематично обстрілювати російські позиції та знищувати російську артилерію меншої дальності з відносно безпечної відстані.
Підрахунок продовжується
Згідно з даними, зібраними незалежним ісландським дослідником Рагнаром Ґудмундссоном, заявлена кількість знищеної ЗСУ російської техніки різко зросла з 10–12 одиниць на добу впродовж першого року війни (до початку контрнаступу ЗСУ) до 20–25 одиниць із середини травня до середини вересня.
Українські військові не допускають незалежних спостерігачів до позицій на передовій і публікують лише неофіційні дані — переважно відео з безпілотників, що підтверджують їхні заяви про знищення ворожої техніки. Пропагандистські інформаційні канали Кремля регулярно повідомляють про те, що українська артилерія або не влучає в цілі, або марнує дорогі снаряди, надані їй країнами НАТО, на знищення дерев’яних макетів.
Однак навряд чи ЗСУ цілеспрямовано викривляють інформацію про кількість знищеної ворожої артилерії. По-перше, їхні оцінки щодо кількості ураженої техніки базується на записах безпілотників, які перевіряються багатьма аналітиками; по-друге, українські військові — власне, як і цивільні — мають одну давню традицію, а саме сміливо викривати брехню офіційних осіб.
Як солдати та громадяни своєї країни, вони, швидше за все, оперативно викриють і оприлюднять будь-які спроби керівництва української армії фальсифікувати заяви про знищення російської техніки. У цьому питанні погоджуються як незалежні українські військові інформаційні платформи, так і дослідження Kyiv Post.
Характерним прикладом прискіпливої уваги бійців ЗСУ до заяв офіційного Києва про перебіг бойових дій стала ситуація, що розгорнулась у національних ЗМІ у вівторок. Тоді заступниця міністра оборони України Ганна Маляр заявила, що сили ЗСУ повністю звільнили село Андріївка. Кілька годин потому бійці 3-ї десантно-штурмової бригади (які на той час усе ще проводили зачистку території) у публічному повідомленні та звертаючись конкретно до Ганни Маляр заявили, що бої все ще тривають, що ситуація залишається дуже небезпечною, і що вона та інші високопосадовці замість того, щоб вигадувати історії про перебіг бойових дій, мають звірятися з солдатами, що перебувають на фронті.
Які ж реальні втрати росіян?
Так чи інакше, 18 місяців щоденних звітів ЗСУ про кількість ворожої артилерії, знищеної за попередню добу, говорять про 5972 російських мінометів, гармат, гаубиць і самохідних артилерійських установок.
Оцінки кількості артилерійських установок, з якими Росія починала війну, суттєво різняться. В аналізі, опублікованому менш ніж за два тижні до повномасштабного вторгнення, турецьке інформаційне агентство Andalolu повідомляло, що Кремль має у своєму розпорядженні максимум 6574 самохідних і 7571 несамохідних артилерійських установок.
Інші незалежні дослідницькі групи, вказуючи на те, що зазвичай російське керівництво завищує кількість готових до бою одиниць техніки, а також на проблеми з техобслуговуванням в російській армії, надають більш помірковані оцінки реальної російської артилерійської потужності на початок війни, а саме 22 000 готових до бою артилерійських систем і ще 5 000 одиниць у резерві.
Оперуючи консервативними оцінками про кількість російської артилерії на початок війни та припускаючи, що дані Генштабу щодо втрат російської артилерії за останні 18 місяців були точними до останньої гаубиці, на цей час російська армія повинна була б мати у своєму розпорядженні близько нуля артилерійських установок та гаубиць.
Якщо знищення російської артилерії продовжуватиметься тими темпами, про які заявляє Генштаб, то незалежно від того, з якою кількістю бойових одиниць Кремль починав цю війну, за найбільш щедрими оцінками ресурсів російської армії в Кремля мають закінчитися артилерійські установки десь у 2025 році — принаймні теоретично.
Підконтрольні Кремлю ЗМІ стверджують, що російська промисловість намагається реагувати на втрати гаубиць і артилерійських установок. Офіційні цифри, озвучені українською армією, буцімто не враховують ні систем, які були уражені й пізніше відремонтовані, ані помилок аналітиків. Але зниження спроможності російської армії відправляти значну кількість снарядів на велику дистанцію було помітне вже впродовж багатьох місяців.
Наразі особовий склад ЗСУ загалом вважає українську артилерію такою, що перевищує радіус дії російського супротивника та має явну перевагу на полі бою. Попри це, російські гармати залишаються здатними вести масований вогонь на окремих ділянках фронту упродовж коротких відрізків часу.
Коментарі (0)