Героїчний опір України російському вторгненню вразив світ і посилив міжнародну підтримку зусиль України зі звільнення всіх її територій від Криму до Донецька. Зараз, коли війна повільно вступає в свій другий рік, об’єднаний західний фронт, який зупинив просування російського ревізіонізму, змушений суттєво посилити як свої санкції проти Росії, так і військову та матеріально-технічну допомогу Україні.
На теоретичному рівні вкрай важливо зберегти відданість Заходу принципам державного суверенітету та вільного вибору курсу зовнішньої політики. Якщо російське вторгнення на українську територію, її воєнні злочини та злочини проти людства, а також її перманентна агресія й окупація держав Східної Європи та Кавказу залишаться непокараними, нове сприйняття свавільних міждержавних відносин і загрозливий новий ландшафт постімперського геополітичного простору може постати перед нами.
"Трошки рожеві мрії": Володимир Огризко про членство України в НАТО та ЄС
Західним державам необхідно підтримувати Україну на всіх рівнях: військовому, матеріально-технічному, технологічному та інформаційному, фінансовому та дипломатичному. Військова допомога наразі є найважливішим аспектом підтримки обороноздатності України в умовах російського вторгнення. Збройні сили України можуть завдати рішучої поразки російським військам, які вдерлися на українську територію, якщо отримають належну допомогу.
На дипломатичному рівні Європейський Союз, США, НАТО та їхні союзники повинні активізувати свої зусилля з максимально можливої ізоляції Росії двома способами: по-перше, шляхом делегітимізації її присутності на міжнародній арені, по-друге, залучаючи на свою сторону головних регіональних акторів міжнародної системи, які досі залишалися нейтральними або навіть зберігали де-факто проросійську позицію щодо конфлікту.
Російський ревізіонізм і військовий авантюризм потрібно ізолювати. На економічному рівні Захід має підтримувати ефективні довгострокові суворі санкції, які зменшать здатність Росії фінансувати та проводити свої військові операції в Україні шляхом руйнування її ланцюгів постачання, способів виробництва та міжнародного фінансового становища. Пакет санкцій ЄС, США та їхніх союзників уже дає відчутні результати, які відбиваються на російській економіці та її здатності вести війну, але його необхідно негайно оновити.
На військовому рівні західні держави повинні рішуче збільшити постачання зброї, яка не лише зміцнить обороноздатність України, але й зрештою призведе до поразки Росії на полі бою та до зменшення російського впливу на Євразію на стратегічному рівні. Західні країни вже надіслали або твердо пообіцяли свої передові танки M1-Abrams, Leopard-2 і Challenger. Україні потрібні додаткові артилерійські ракетні системи HIMARS або M270, Patriot, NASAM та інші зенітні системи, ракетні системи великої дальності ATACMS, передові системи безпілотників і, звичайно, винищувачі. Якщо над небом України з’являться винищувачі Eurofighter, Міг-29 і F-16, це буде чітким свідченням однозначної рішучості Заходу припинити цю війну перемогою України.
Час вагань і напівзаходів уже минув, немає сенсу далі триматися половинчастого підходу, який підриває зобов’язання підтримувати Україну до досягнення перемоги, результатом якої буде звільнення всієї території України. Прискорення історичного часу значно скоротить тривалість війни і принесе користь навіть Росії в сенсі скорішого усвідомлення стратегічного глухого кута та неминучого провалу її вторгнення та зменшення власних людських втрат. Точку неповернення західні держави вже перетнули, зобов’язавшись захищати існування, незалежність і територіальну цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах.
Хоча російський імперський досвід із суміжними територіями у світлі притаманної Росії євразійської ідеології відрізняється від досвіду демократичних європейських прибережних держав із їхніми заморськими імперіями, це лише питання часу, коли і в Росії відбудеться аналогічний ментальний процес деколонізації та подолання свого військового авантюризму.
Російське сприйняття війни буде змінено так само, як західні держави в минулому усвідомили, що вартість утримання їхніх заморських колоній перевищує користь від їхнього самосприйняття як міжконтинентальних держав. Подібним чином, усвідомивши нарешті, що Україна є не частиною російської сфери впливу, а невід’ємним елементом архітектури європейської безпеки, Росія усвідомить також, що ціна вторгнення значно перевищує користь від її самосприйняття як регіонального владного гегемона Східної Європи.
Україна бореться не лише за свою свободу, свій народ і територіальну цілісність, вона бореться за всю Європу, за самоочевидне право нації визначати свою внутрішню та зовнішню політику на власний розсуд, самій визначати власне майбутнє, а також бореться за сам міжнародний порядок. Давайте дамо Україні всі необхідні інструменти на кожному рівні, щоб вона захистила свою територію, свій народ і усю Європу від російської агресії.
Погляди, висловлені автором у статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Іоанніс Е. Котулас має ступінь Доктора філософії у галузі історії і геополітики, є викладачем геополітики в Університеті Афін, Греція, та запрошеним лектором Національного університету розвідки (Вашингтон, округ Колумбія). Нещодавно була опублікована його книжка «Геополітика війни в Україні».
Коментарі (0)