Коли фішки закінчуються, а на кону стоїть свобода, завжди знайдеться строката, невиразна зграя слабаків, які бачать у цьому можливість збільшити свою популярність, розпалюючи суперечки. Історичні паралелі очевидні для всіх. Коли вам насправді нема чого запропонувати, який дієвіший спосіб видатися значущим, ніж постати поряд із ворогом і таким чином привернути до себе максимум уваги? Принаймні історія вас згадає.

У вересні 1939 року англійці були дуже здивовані, почувши зі своїх радіоприймачів дуже англійський голос. «Говорить Німеччина, говорить Німеччина», – промовляв він. Незадоволений життям уродженець Нью-Йорка Вільям Джойс, активний член Британського союзу фашистів, утік до Німеччини, коли розпочалася Друга світова війна.

Advertisement

Звичайно, спочатку Джойс був розгублений, але незабаром він дізнався, що керівництво німецького радіо бажає бачити його одним зі своїх радіоведучих. Зрозуміло, американцю запропонували вести англомовну програму. Він погодився й почав плести нісенітниці про вигадані втрати союзників у небі та на морі, а також про такі ж вигадані мирні пропозиції країн-союзниць Німеччини. І справді, все, що деморалізує цивільне населення й солдатів противника, можна вважати чесною грою. Коли у Джойса зав'язався роман із Міністерством громадської освіти і пропаганди Рейху, цей мандрівник без коріння нарешті знайшов своє життєве покликання.

Advertisement
Спікер Палати представників США пообіцяв
Більше по темі

Спікер Палати представників США пообіцяв "своєчасно" винести на голосування допомогу Україні

Водночас найпершим пріоритетом Джонсон назвав кордон із Мексикою, зауваживши, що необхідно насамперед дбати про "потреби Америки".

Англійці вважали весь цей спектакль дуже кумедним, і після того, як Daily Express назвала одного з таких пропагандистів «лордом Хо-Хо» через старанне імітування ним акценту, притаманного привілейованому класу британського суспільства, цей епітет приклеївся до всіх пропагандистів із західною освітою, які працювали на нацистів. Зрештою, коли Джойс став серед них найвідомішим, саме за ним назавжди закріпився цей сумнівний титул.

Advertisement

Джойс міг би уникнути повішення за державну зраду, якби свого часу не збрехав, аби отримати британський паспорт, і таким чином потрапив до рук британського правосуддя. Одного сонячного травневого дня 1945 року, коли він збирав у лісі дрова, коротка розмова з кількома солдатами-розвідниками призвела до того, що ті впізнали радіопропагандиста по голосу, затримали його і потім передали командуванню британськими військами у Фленсбурзі. Зрештою Джойс опинився у в’язниці Уондсворт.

Як відомо, британці завжди намагаються зберігати почуття гумору, але зазвичай вони не довго панькаються зі зрадниками. Вже 3 січня 1946 року 39-річного Джойса повісили. І його випадок не був якимось винятком. 33 такі ж пронацистські колаборанти були звинувачені в держзраді після війни.

Advertisement

Загалом немає нічого незвичного в тому, що під час загострення конфліктів з’являються зрадники, які тікають з корабля. Їхні мотиви настільки ж різноманітні, наскільки й зазвичай недолугі.

Хтось із цих зрадників може щиро вірити в ідеї, які пропагує інша сторона. Той же Джойс так і не розкаявся у своїй зраді й заявив на ешафоті: «Я пишаюся тим, що помер за свої ідеали, і мені шкода синів Британії, які загинули незрозуміло за що».

Але більшість із них – це просто люди, незадоволені своїм життям або чимось ображені на власну країну. Це може бути, зокрема, почуття відторгненості своїм оточенням. Цілком імовірно, що це мало місце у випадку з Джойсом. Він виховувався в ірландській родині, де існували гострі внутрішні релігійні конфлікти. Після військової служби він став учителем, бо йому відмовили у зайнятті вакансії в Міністерстві закордонних справ попри те, що він мав диплом вищого ступеню з англійської мови.

Advertisement

Джойс вступив до Британського союзу фашистів і швидко зажив серед його членів репутації красномовного та потужного оратора, а також людини, схильної до жорстокості. Його вигнав із лав Союзу сам Освальд Мослі. Джойс був дуже злий і мріяв змусити колишніх побратимів пожалкувати про це.

Усі ці конкретні історичні обставини є певним чином цікавими, але головним тут є те, що вони відображають більш загальний тип особистості зрадника-пропагандиста. Це неодмінно людина, яка прагне відомості й слави. Оскільки цим людям не вдається здобути омріяної слави, діючи в рамках звичайних практик у своєму суспільстві, згодом вони доходять висновку, що кращий для них спосіб стати популярними – це стати під ворожі прапори. У мирні часи це може проявлятись у вступі до радикальної політичної партії чи маргінальної суспільної групи – одним із яскравих прикладів такої маргінальної організації в 1930-х роках був саме Британський союз фашистів, який очолював одіозний Освальд Мослі.

Advertisement

Але ситуація значно загострюється, коли ареною запеклого конфлікту стає весь світ. У цьому разі така особистість із хворобливою жагою слави має змогу вийти на глобальну сцену, на якій можна стати зіркою. У випадку Джойса, мабуть, доволі логічним кроком було залишити Британію, мешканці якої так жорстоко завадили досягненню його найзаповітніших прагнень (навіть ідейно близькі йому люди викинули його з тісних лав братів-фашистів), і попрямувати до Німеччини, де назрівали ще більші заворушення.

І на цьому складнощі не закінчуються. Немає нічого особливо небезпечного в самому по собі висвітленні тих чи інших суспільних проблем або загостренні суперечок. Вільні суспільства навіть потребують цього. Але тому, хто це робить, треба бути дуже обережним та виваженим, аби не розвинути в собі певний варіант манії величі – уявлення, що, оскільки ви зазнаєте суспільного осуду – це неодмінно є доказом того, що ви людина непересічна і стали ізгоєм через те, що відстоюєте ідеї, які інші просто не здатні зрозуміти через відсутність здібностей та глибини мислення.

Прощальний спіч Джойса, який прямував до шибениці, про «синів Британії, які не розуміли, за що вони віддавали свої життя», показує, що він до самого кінця перебував у власному світі оманливої величі.

Вільям Джойс після арешту. Німеччина, 1945 рік. Вікіпедія

Але найчастіше пропагандисти на кшталт Джойса – це люди, які відчувають гірке розчарування через власні не надто визначні життєві досягнення, і часто причиною цього є те, що вони просто недостатньо добре виконують свою роботу. Стати на службу нужденній диктатурі, яка намагається в будь-який спосіб утвердитись, здається таким розчарованим вигнанцям легким способом втамувати це гірке відчуття, знайти нарешті втішне підтвердження своєї значущості та лестощі, яких вони так прагнуть.

Інструменти пропаганди

Я не знаю, що робити з цією когортою західних пропагандистів, які стали на бік ворогів України. Такер Карлсон є одним із них. Що з ним робити? Якщо дослухатись до Ілона Маска, треба повірити в те, що він «великий американський журналіст». Я хотів би почути, що думають з приводу цього твердження інші провідні журналісти Америки. Втім мені не обов’язково мати повне уявлення про його здібності журналіста, аби сформувати обґрунтовану думку про його поведінку загалом.

Європейці абсолютно праві, погрожуючи йому забороною на в’їзд і санкціями. Менш проникливі дивуються тому, що його критикують, адже інші журналісти, мовляв, раніше вже брали інтерв’ю у Путіна. Але, здається, нікому не треба пояснювати, що ситуація докорінно змінилася після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Карлсон примудрився зробити себе інструментом войовничої пропаганди в період великої світової кризи.

Вже два роки триває велика загарбницька війна Путіна проти України зі вщент зруйнованими мирними містами та незліченною кількістю вбитих невинних українців. Мені потрібно ще продовжувати? Журналісти, які зараз їдуть до Росії, аби задовольнити своє прагнення відчути власну значущість та хоча б на якийсь час опинитися в центрі уваги, є ідейними спадкоємцями Джойса. В мотивах такої поведінки явно бракує честі та порядності, але в їхньому людському характері та у причинах, які породжують таку поведінку, немає нічого дивного або досі небаченого.

Найжахливіше й найсумніше в цьому те, що, як і Джойса колись, ті, до кого біжать ці ренегати Заходу, навіть не поважають їх. Джойса закинули на задвірки Рейху, щойно замаячив його крах. Твердження Карлсона були відкореговані та поставлені під сумнів Кремлем ще до того, як він почав своє сумнозвісне інтерв'ю. Путін навіть покепкував із вірогідної заборони на інтерв'ю з боку ЦРУ. «Треба дякувати Богові, що вас все-таки пустили», – саркастично пожартував Путін. Корисних ідіотів вважають ідіотами обидві сторони. І цього вони чомусь ніколи не зрозуміють.

Але певна користь від цих корисних ідіотів все-таки є. Чим вони точно можуть бути корисними для всіх нас – це те, що їх можна вважати точним барометром ситуації в світі. Ті, хто об’єднується навколо них, розповідають нам усе, що нам варто знати про їхні хибні судження, і це тільки підсилює наше бажання й далі стояти на боці правди, здорового глузду та честі.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.

Чарльз Кокелл, професор астробіології Единбурзького університету, Шотландія.

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!