У багатьох українських містах люди нещодавно зі скорботою побачили слово «Дети», написане великими літерами перед будівлею місцевого театру, і майже скрізь поруч із написом горіли поминальні свічки. 

Два роки тому, 16 березня 2022 року, російський бомбардувальник скинув потужну авіабомбу на будівлю Донецького академічний драмтеатру у Маріуполі, в якому переховувалися сотні місцян, зокрема й десятки дітей. На асфальті перед будівлею величезними літерами було написане слово «ДЕТИ», яким маріупольці попередили російських пілотів про присутність у будівлі дітей. Але це не завадило їм скинути бомбу на театр, вбивши сотні невинних мирних маріупольців, більшість із яких – жінки й діти.

Advertisement

В пам’ять про всіх мирних жителів, які загинули в Маріуполі, 16 березня цього року актори Маріупольського драмтеатра, яким вдалося втекли із окупованого  міста, написали слово «дети» перед театром в Ужгороді, де вони зараз живуть і працюють.

У Києві продовжують фіксувати температурні рекорди
Більше по темі

У Києві продовжують фіксувати температурні рекорди

Вчора у столиці України зафіксували ще три температурні рекорди. Кліматична норма була перевищена на 9,9 градуса.

Ця дата поки що офіційно не оголошена днем пам'яті та скорботи й не включена до переліку пам'ятних заходів, що відзначаються на державному рівні. І це певною мірою зрозуміло, адже зараз в Україні з'явилося так багато трагічних дат, що чи не кожен день може бути траурним. Але про деякі події варто пам’ятати, не даючи громадськості забути про них, навіть якщо Росія скоює все більше й більше подібних злочинів.

Advertisement

Українці без жодних спонукань з боку дердави виходили на вулиці, аби вшанувати пам'ять воїнів, вбитих росіянами 29 липня 2022 року в таборі для полонених в Оленівці та мирних місцян, загиблих внаслідок російських атак на житлові будинки у Вінниці, Дніпрі, Харкові й Одесі.

Тепер у календарі одеситів з'явився ще один день жалоби – 15 березня. Серед 21 загиблого й понад 45 поранених унаслідок ракетного обстрілу минулого тижня багато поліцейських та рятувальників. Представники міської влади, які відразу виїхали на місце влучання, також загинули. Росіяни ледь не вбили тоді мера Одеси Геннадія Труханова, якого свого часу вважали проросійським політиком.

Advertisement

Ще один політик, якого до війни вважали проросійськи налаштованим – Юрій Вілкул – наразі головує місцевим самоврядуванням рідного міста президента Зеленського Кривого Рогу. З початку війни він очолює міську військову адміністрацію, яка робить усе можливе, щоб захистити Кривий Ріг від російських окупантів.

В Україні вже не залишилося жодного явно проросійського політика, але, схоже, залишилися пересічні громадяни, які за гроші чи через проросійські переконання передають інформацію росіянам.

Advertisement

Як з'ясувалося, адресу приміщення в Одесі, в якому тимчасово розмістили поліцейських та військових, російським спецслужбам передала жінка, що мешкала неподалік. Її заарештували незабаром після атаки, і поліція знайшла в її телефоні листування з російськими кураторами, зокрема й повідомлення з адресою будівлі, в яку 15 березня влучили дві російські ракети.

Майже щодня в Україні затримують інформаторів російської розвідки, але охочі піти на зраду все одно знаходяться. Вони не розуміють, що Росія використовує їх і вважає лише витратним матеріалом. Після арешту ці зрадники не становлять для росіян жодного інтересу, й обмінювати їх на українських військовополонених ті точно не збираються.

Нещодавно у Києві затримали торговця вуличною їжею, який спеціально розмістив свій ларьок біля СБУ й фотографував будівлю служби та номери машин, які заїжджали у її двір.

Advertisement

Повідомлялося також про 32-річного чоловіка, вихідця з Херсона. Після переїзду до Києва він якось написав у Telegram про бажання підзаробити. Офіцер російської спецслужби з Ростова-на-Дону відповів на це повідомлення й завербував херсонця, пообіцявши йому регулярні «гонорари» за інформацію про місця розташування військових частин та інші важливі об’єкти столиці.

Гонорари, які російські спецслужби платять українським інформаторам-зрадникам, не надто великі – в середньому 200-300 доларів за інформацію про один об’єкт. Оплата перераховується на електронні гаманці колаборантів. Однак той вуличний продавець їжі вже не зможе витратити зароблене зрадою. Наразі він затриманий і йому загрожує 15 років позбавлення волі.

Advertisement

Нещодавно українські спецслужби затримали під Києвом батька й сина, які також працювали на російську розвідку. Спочатку росіяни попросили чоловіків розшукати на Київщині останки російських солдатів, сфотографувати їх, а потім поховати в лісі, записавши координати місця поховання.

Напевно, це було своєрідною перевіркою нових агентів на вірність. Після цього вже їх попросили виявляти розташування військових об’єктів у Київській області, а також адреси та координати підприємств, які виробляють військову техніку.

Команда у складі батька й сина виявила місцерозташування заводу із виробництва безпілотників. Їм вдалося передати цю інформацію своєму куратору. На щастя, виробництво було перенесене до іншого місця до того, як росіяни встигли використати отриману від зрадників інформацію. Кілька  військовових підрозділів в області довелося розселяти по іншим локаціям, оскільки злочинна парочка встигла повідомити росіянам про місце розміщення цих підрозділів.

Наразі в українських СІЗО та в'язницях утримуються вже сотні зрадників. Можливо, у майбутньому із міркувань безпеки в Україні варто побудувати окрему в'язницю для колаборантів. У звичайній в'язниці вони передбачувано можуть зазнавати насильства з боку патріотично налаштованих ув'язнених.

Рано чи пізно перед нами постане низка питань. По-перше, що робити з колаборантами після того, як вони відбудуть призначене їм судом покарання. Чи зробило перебування у в'язниці їх більш лояльними до України? А також чи захочуть вони переїхати до Росії і чи погодяться росіяни їх прийняти?

Ми з нетерпінням чекаємо того дня, коли ця проблема залишиться єдиним, що буде нас турбувати. А поки що, як свідчить ракетний удар по Києву 20 березня та масована атака на енергетичну інфраструктуру України 21 березня, ми маємо зосередитися на власному виживанні.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.

Андрій Курков є автором понад 30 книг. Його романи перекладені 37 мовами, зокрема англійською, японською та івритом. Він є президентом українського ПЕН-клубу. Його численні статті та есе про Україну опубліковані у ЗМІ по всьому світові, зокрема у The Guardian та Die Wielt. Він також опікувався медіа-проектами ЄБРР в Україні. Наразі мешкає у Києві.

Коментарі (0)

https://www.kyivpost.com/assets/images/author.png
Напишіть перший коментар до цього!