Небо не впаде на землю, навіть якщо США припинять фінансувати допомогу Україні. Європа і НАТО в такому разі, скоріш за все, будуть дедалі все більш активно підтримувати Україну й частково компенсують нестачу допомоги з боку Сполучених Штатів. Також додаткові кошти на підтримку Києва можуть надійти від прибутків із конфіскованих російських державних активів. Україна та Європа матимуть значну користь від спільних досліджень, розробок та розбудови оборонної промисловості, а США таким чином звільняться від деяких фінансових тягарів. Однак наслідки такого розвитку подій для США, швидше за все, будуть доволі серйозними.
Без американського фінансування «перехідний» період з березня до червня може стати для України найбільш критичним, втім не обов’язково чимось таким, з чим українська влада та її союзники не здатні впоратися самотужки. Скоріш за все, підкріплені новомобілізованими вояками й належно оснащені підрозділи української армії проходитимуть навчання, європейські та інші демократичні країни терміново перевірятимуть та постачатимуть Україні боєприпаси, які вони мають у своєму розпорядженні (зокрема й нещодавно виготовлені чи закуплені артснаряди), а українські пілоти готуватимуться гідно застосовувати нещодавно отримані від союзників F- 16 із більш сучасними й далекобійними ракетами, аби повернути собі контроль над українським небом.
До Києва прибула двопартійна делегація Конгресу США
Якщо Україна зможе мобілізувати достатньо внутрішніх ресурсів, а також консолідувати своїх численних друзів і прихильників по всьому світові протягом цього часу, я впевнений, що в України все вийде і вона зрештою переможе, хоча й, на жаль, не без додаткових жертв.
Відсунувши на мить убік наслідки припинення американського фінансування для України, варто зауважити, що наслідки для самих Сполучених Штатів можуть виявитися надзвичайно згубними. Я називаю цей час, коли Америка фактично відмовляється підтримати Україну, «постамериканською ерою». Така політика, вірогідно, призведе до втрати Америкою її колишніх позицій на світової арені та до її тривалого військового, дипломатичного та економічного занепаду.
Після її поспішного виходу з В’єтнаму та Афганістану й особливо після того, як Вашингтон спочатку створив оборонний альянс із шістдесятьма демократичними країнами, а тепер раптом кидає напризволяще свого найбільш хороброго та відданого, у військовому сенсі успішного демократичного союзника, все це буде сприйнято світом як малодушний акт зради.
Особливо через те, що теперішня боротьба України є також боротьбою Америки. Якщо Росію не зупинити в Україні, невдовзі Америка опиниться перед жорстким вибором: вийти зі складу НАТО або пролити кров американських солдатів на полі бою в Європі.
Якщо республіканцям з крила MAGA в Конгресі вдасться позбавити Україну американської підтримки, яка країна далі буде визнавати лідерство Сполучених Штатів у демократичному світі або довірить їм свою безпеку? Скільки часу мине до того, як ще один вірний союзник Америки Тайвань «возз’єднається» з Китаєм, «ввічливі зелені чоловічки» з’являться в Молдові та прифронтових наразі країнах НАТО, а Іран відчує себе достатньо сильним, аби позмагатися за домінування у регіоні?
Будь ласка, не помиляйтеся на рахунок цього. Розкриття й руйнування глобальної павутини американських альянсів, договорів і багатосторонніх або двосторонніх угод, які до цього часу підтримували мир на планеті, відбудеться швидко і коштуватиме світові дуже дорого.
Якщо ситуація не зміниться, українцям доведеться якось пристосовуватися до такого непередбаченого перебігу подій. Як зазначалося вище, їхнім першочерговим завданням буде отримати від інших своїх союзників – за підтримки США, але без їхнього фінансування – екстреного пакету військового обладнання, артилерійських снарядів та грошей, необхідних для того, аби утримати лінію фронту до середини літа. Власне, вони вже це роблять. Проте Україна повинна якнайшвидше прийняти новий мобілізаційний закон і провести мобілізацію необхідної кількості військовозобов’язаних, аби показати, що вона гідно виконує свою частину роботи.
По-друге, якщо Україна хоче відновити свій контрнаступ у другій половині року, українське командування повинне, з одного боку, визначити критичні потреби армії, з іншого – провести повну інвентаризацію усіх наявних можливостей, включаючи витрати, виробничі потужності та існуючі запаси.
Без асигнувань Конгресу Сполучені Штати будуть спроможними взяти на себе лише функцію одного із багатьох джерел постачання для задоволення деяких наявних потреб України. Тим не менш, Україна значно виграє від своєчасності, визначеності та конкурентних цін на такі постачання. Чехія може бути тут взірцем для інших союзників Києва – як відомо, керівництво цієї країни знайшло джерела постачання і зібрало відповідні кошти на закупівлю 800 тисяч артилерійських снарядів для України, які будуть передані їй до червня.
По-третє, Україна має взяти на себе лідерство у відносинах із НАТО та ЄС, які мають відповісти на заклик президента Європейської Ради Шарля Мішеля щонайскоріше перевести європейську економіку на «воєнні рейки». Ні Європа, ні Україна не можуть і далі ризикувати, залишаючись залежними від фінансової та військової підтримки США, зокрема й з огляду на ту непередбачуваність, яку демонструє Республіканська партія. Наразі ніхто не може напевно сподіватися, що Америка гарантуватиме європейську безпеку на тривалий термін.
Президент Зеленський заклав правову основу для майбутньої інтеграції України в НАТО підписанням двосторонніх «угоди про взаємну безпеку» із низкою європейських держав. Тепер українці мають тісно співпрацювати зі своїми європейськими колегами, аби прискорити розвиток оборонної промисловості у самій Україні та ЄС і забезпечити постачання необхідної ЗСУ кількості артилерійських снарядів та іншої військової техніки не пізніш 2025 року.
По-четверте, принаймні до кінця цього року Америка залишатиметься опорою НАТО. Однак, враховуючи непередбачуваність нової американської адміністрації (попри усі запевнення в ході передвиборчої кампанії), європейським членам НАТО необхідно об’єднати свої ресурси та спільно з Україною (з її військовим досвідом і авторитетом) терміново готуватися до можливих викликів з боку ворога в нову постамериканську еру.
Якщо США вийдуть зі складу північноатлантичного альянсу, Велика Британія та Франція залишаться єдиними членами НАТО, здатними розкрити ядерну парасольку над Європою, і цю парасольку треба посилити настільки, наскільки це необхідно для досягнення хоча б мінімального рівня «гарантованого взаємного знищення» (MAD).
Європі не потрібно накопичувати увесь спектр ядерних озброєнь, який використовують США для стримування ядерної загрози чи реальної агресії. Тим не менш, у неї має бути достатньо важілів, аби переконати Кремль, що обмін ядерними ударами не залишить на континенті нічого, над чим варто панувати. Щодо звичайних збройних сил, як тільки Україна приєднається до НАТО та ЄС і додасть до цих альянсів свої людські та матеріальні ресурси, загроза для Європи з боку Москви буде в основному усунена.
Варто наголосити, що, поки Європа потребує часу для мобілізації усіх своїх ресурсів і широкомасштабного нарощування оборонної промисловості, пріоритетом має бути забезпечення України всім необхідним для нарощування потужності її збройних сил. Поки Росія зосереджена на підкоренні України, вона навряд чи ризикне відкрити «другий фронт» у гібридній чи звичайній війні.
Україна має бути забезпечена всім необхідним, щоб захистити своє населення від ураження з повітря, має контролювати своє небо та використовувати надану їй союзниками сучасну зброю, щоб завдавати максимальної шкоди армії окупантів.
У цю нову постамериканську еру Україна, яка стала наріжним каменем європейської безпеки, зможе набагато легше (і швидше) досягти членства та повної інтеграції з НАТО та ЄС.
По-п'яте. На додаток до тієї підтримки, яку Україні наразі надають демократичні країни, намагаючись заповнити (принаймні частково) прогалину, створену бездіяльністю Конгресу США, вона може невдовзі отримати доступ до конфіскованих російських державних активів вартістю (за деякими оцінками) у 300 мільярдів доларів, які зараз зберігаються в банках Північної Америки та Європи. Ці ресурси передусім мають бути призначені для компенсації шкоди, нанесеної Україні внаслідок російської агресії, зокрема для відновлення об’єктів критичної інфраструктури. Але частина цих коштів має бути спрямована на закупівлю вкрай необхідних ЗСУ боєприпасів, на захист населення країни від російських повітряних атак та на реабілітацію поранених воїнів та мирних українців.
По-шосте, які б рішення американські політичні лідери не приймали щодо України чи Європи, обидві не повинні погоджуватися зі становищем, коли Сполучені Штати усе за них вирішують. Коли Трамп заявив (і повторив потім кілька разів), що він начебто «припинить війну за 24 години», він мав на увазі, що він викручуватиме руки президенту Зеленському, затримуючи фінансування та постачання їй зброї, доки Україна не схилиться перед Путіним, в інакшому ж випадку Трамп «дозволить йому робити усе, що він захоче».
Усім вже має бути очевидним (крім хіба що невігласів чи байдужих), що Трамп дуже шанобливо ставився до Путіна з того моменту, як вийшов на політичну сцену, і наполегливо – всупереч численним доказам протилежного – наполягав на тому, аби всі повірили, що він здатен контролювати амбіції Росії (тобто історично-геноцидні марення Путіна). Його переконання, що НАТО начебто більше нікому не потрібне, виник ще в часи розпаду СРСР. І він досі мріє про ті давні часи, коли наддержави вирішували долю слабкіших гравців і використовували їх як розмінну монету.
Джордж Волошин працював заступником головного юрисконсульта та помічником директора Управління персоналом уряду США. Він був призначений президентом Рейганом (із затвердженням Сенату) до керівництва національної програми готовності FEMA в якості помічника директора і пішов у відставку з державної служби у 2000 році після того, як деякий час пропрацював генеральним інспектором Федеральної ради фінансування житлового будівництва.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
Коментарі (0)