Стратегічні зміни, які несе в собі російсько-українська війна, є повільними, але невідворотними. За останні два роки ми переконалися, що жахливе вторгнення Росії можна припинити лише переважаючою силою. Російська військова промисловість розвивається швидше, ніж ВПК країн Заходу, безперебойно забезпечуючи російську армію зброєю й боєприпасами до неї.

Захід віреагував на вторгнення Росії в Україну повільніше, ніж хотілося Києву, але в решті-решт надав підтримку, яка допомогла Україні встояти, а її Збройним силам, застосовуючи сучасні озброєння стандартів НАТО, ефективно протистояти натиску агресора. І тепер світ очікує, що вдале використання українцями сучасної західної зброї разом із суттєвим збільшенням виробництва боєприпасів змінить ситуацію на полі бою на користь України. Розгортання в Україні західних військ  – або в рамках операції НАТО, або, швидше за все, в рамках операції «коаліції охочих»  – очевидно, дуже допомогло б Україні, але це також дало би неперевершену можливість західним урядам і військовим підвищити свої спроможності протистояти гібридній війні Кремля, і це теж має велике значення.

Advertisement
Advertisement
Україна та НАТО погодили Стратегічний огляд оборонних закупівель
Більше по темі

Україна та НАТО погодили Стратегічний огляд оборонних закупівель

Відтепер оборонні закупівлі України відбуватимуться відповідно до найкращих євроатлантичних практик.

З відновленням військової допомоги з боку США та збільшенням виробництва боєприпасів на західних збройових заводах Києв стикнувся із гострою  нестачею робочих рук, зокрема й через мобілізацію. Україна значно поступається Росії за чисельністю населення, тому здатність Росії формувати нові батальйони та кидати їх на захоплення українських територій стала для Києва однією з найсерйозніших проблем. З початком наступу росіян на Харківщині 1200 кілометрова лінія фронту стала ще довшою, і російські авіаобстріли не припиняться без значного посилення там протиповітряної оборони. Кілька країн-членів НАТО, зокрема Франція, Польща, Литва, Естонія та Латвія, висунули ідею відправити своїх військових в Україну для навчання, матеріально-технічної підтримки та, можливо, для створення резерву, який має завадити росіянам піти на прорив фронту.

Advertisement

На даний момент прорив росіян на Харківщині виглядає малоймовірним, а от їх просування на північ від Донецька є більш імовірним. Київ неодноразово заявляв, що він не просить, аби Захід надіслав в Україну свої війська, він просить лише більше озброєнь, щоб зупинити ворожу навалу й перемогти. Втім дискусії щодо відправки військ країн НАТО в Україну тривають. Вигоди такої відправки для України очевидні: сили, які використовуються ЗСУ для матеріально-технічного забезпечення війська, у випадку появи в Україні західних контингентів можна буде кинути на посилення фронту. А запровадження військового вишколу за стандартами НАТО скоротить період від призову новобранців до розгортання підрозділу на фронті, оскільки новим підрозділам доведеться долали значно менші відстані. Також збільшення кількості навчальних центрів зменшить навантаження на систему військового набору й комплектування.

Advertisement

Але відправка в Україну західних військових була б корисною не лише Україні. Військові армій НАТО вже багато чому навчилися, спостерігаючи за цією війною, але якщо вони візьмуть на себе важливі небойові завдання, їхні знання значно поглибляться, адже ніяка теорія не замінить практичні знання, здобуті на особистому мозолястому досвіді. До того ж урядам країн-членів НАТО варто знову розвинути підзабуті останнім часом навички вирішення міжнародних криз.

Advertisement

«Війна – це хаос, і всіма своїми успіхами американська армія завдячує тому, що вона створює хаос щодня». Це прислів’я приписували й німецькому, й радянському верховному командуванню. Хоча ця фраза претендує на визначення природи успіхів Американської армії, як керівництво до дій вона цілком має право на існування. У 2022 році до Європи повернулася повномасштабна війна. Масштаби витрат боєприпасів, руйнування інфраструктури, переміщення біженців, кількість загиблих та поранених ніколи не були такими величезними після завершення Другої світової.

Теперішня окопна війна нагадує події Першої світової; знищення Бахмута та Авдіївки нагадує Сталінград та Аахен, але зараз над головою солдатів літають реактивні винищувачі, скидаючи високоточні бомби, а в небі повно розвідувальних та ударних дронів. А в тилу обидві воюючі сторони докладають величезних зусиль, аби забезпечити свої бригади і артилерійські батареї необхідною кількістю набоїв.

Advertisement

Принцип «Tooth-to-tail» відображає, як зазвичай у армії розподіляється особовий склад на забезпечення матеріально-технічних потреб підрозділу та на ведення бойові дії: у середньому лише близько чверті особового складу відіграють бойові ролі на передовій. Відомо, що військові ігри та навчання підвищують ефективність підрозділу під час бойових дій, але ніякі ігри не здатні відтворити реальну обстановку в зоні бойових дій. Поставити своїх військових в такі реальні умови, водночас убезпечуючи їх від виснажаження та тих небезпек, яким піддаються військовослужбовці на передовій – це унікальна можливість зі стратегічними перевагами, і її не варто втрачати. Брюссель протягом багатьох років визначав забезпечення логістики обов’язком держав-членів НАТО.

Розгортання в Україні великих підрозділів дало б альянсу можливість виробити алгоритм спільних із українськими військовими дій. Вигода для України знову ж таки очевидна – це додаткова можливість на практиці перейняти стандарти НАТО. Це стало би вдалим продовженням спільних із українськими збройними силами навчань, які відбувалися до повномасштабного вторгнення.

Арміям країн-членів НАТО це принесло би ще більше користі. Якщо Росія нападе на якусь із країн альянсу, розпочнеться війна загальноєвропейського масштабу. Не можна виключати, що Путін, продовжуючи війну проти України, випробує міцність альянсу, здійснивши напад на одну з країн Прибалтики. Якщо НАТО має мобілізуватись, йому все одно доведеться воювати в Україні, а також у Прибалтиці, Фінляндії чи Польщі. Російські збройні сили ведуть бойові дії на сході України, в Криму та на Чорному морі, і їх необхідно буде перемогти, аби покласти край перманентній загрозі з боку Москви. Сили НАТО, які проводили спільні з українськими військовими навчання, тренувалися спільно з ними на тих самих базах і на тих самих оборонних спорудах, будуть набагато краще підготовленими до війни на південному фронті європейської війни.

Звичайно, відправка західних військ в Україну може призвести до певної ескалації. Це ще більше втягне окремі країни-члени НАТО, а можливо й увесь альянс (якщо це буде спільна місія НАТО) у війну в Україні. Це вимагатиме або посилення української ППО, або дозволу країнам НАТО прикривати небо над місцями навчань та дислокації західних військ.

Це прорахований ризик: перемога над Україною заохотила би Путіна до подальших завоювань. Саме аби запобігти такому сумному сценарію, варто розглянути варіант відправки в Україну військ НАТО, які підтримають її військові зусилля. Готовність до такої ескалації найкраще готує альянс до відповіді на агресію Росії. По обидва боки Атлантики оборонні промисловці, намагаючись забезпечити військову підтримку України, почали розчищати павутину, яка останніми десятиліттями затягла була західний ВПК. Військовим НАТО довелося визначати, які нові технології найкраще застосувати проти застарілої тактики росіян. У цих титанічних зусиллях із розчистки іржі, з розробки найефективнішої логістики на полі бою, із підготовки до мобілізації – усе вимагає прискіпливої уваги. Місія НАТО, яка забезпечила б швидке й значне полегшення для Києва, також створила би незрівнянну можливість вирішити наявні проблеми альянсу поза рамками прямої війни з РФ.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.