Яка мета таких дій Путіна? Які розрахунки стоять за ними?
Ці дії виконують для Москви кілька різних функцій. Це і розвідка, і відволікання уваги, і «прощупування», і один із способів посіяти розбрат у НАТО. Оскільки реакція НАТО є неоднозначною, провокації такого штибу ставлять під сумнів гарантії взаємної допомоги. В ідеалі такі дії мають призвести до розмивання або навіть розпаду західної оборонної коаліції.
Москва має цю мету ще з моменту створення НАТО в 1949 році, а тепер, з новою командою в Білому домі, ця мета виглядає цілком досяжною. У самих США, в Європі та Росії є сумніви щодо того, чи Вашингтон під гаслом «Америка понад усе» все ще підтримує країни Східної та Центральної Європи, що входять до НАТО. Порушення їхніх кордонів роз’ятрюють цю відкриту рану Північноатлантичного альянсу.
Яхта, пов’язана з Путіним, пройшла через води Данії під охороною військових кораблів РФ
Як НАТО може протидіяти цьому? І чому воно повинно це робити?
Наразі від Вашингтона мало чого можна очікувати. Однак у відповідь на російські провокації повинні бути як оборонні реакції, так і наступальні контрзаходи. По-перше, західноєвропейські країни НАТО повинні продемонструвати повну солідарність зі своїми східноєвропейськими партнерами на словах і на ділі.
Якщо Польща, Румунія та Естонія вирішать захищати свій повітряний простір від російських дронів і літаків більш рішуче, ніж раніше, це може і повинно бути зроблено в першу чергу західноєвропейськими винищувачами.
Це дало би Москві зрозуміти, що будь-яка провокація проти країни Центрально-Східної Європи негайно залучить до гри всю європейську частину НАТО. Якщо буде війна, то це буде не російсько-польська війна, а російсько-європейська.
По-друге, на ці провокації має бути не тільки реактивна, а й активна і пряма відповідь. І не обов’язково дзеркальна, тобто вторгнення західних дронів і літаків у повітряний простір Росії. Однак Захід може безпосередньо реагувати на російський виклик, наприклад, шляхом збільшення технічної та фінансової підтримки української армії. Тоді Росія відчує наслідки своїх дій.
Якщо провокації Москви залишаться без таких негайних і відчутних контрзаходів, слід очікувати, що Кремль не тільки продовжить порушувати повітряний простір НАТО, а й ще більше посилить свої дії щодо альянсу. Це означатиме більшу кількість агресивних дронів, більш небезпечні операції літаків, нові порушення кордонів тощо.
Урок, який можна винести як з війни Росії в Україні з 2014 року, так і з її військових втручань в інших регіонах, полягає в тому, що стриманість Заходу інтерпретується як боязкість, роз’єднаність, страх і нерішучість. Відсутність відчутних покарань заохочує Росію і, таким чином, сприяє ескалації.
Холодна війна в Європі до 1989 року залишалася холодною не тому, що Захід був обережним, а Німеччина – мирною, а тому, що НАТО стояло єдиним фронтом і рішуче протистояло Москві, реагуючи на кожну провокацію адекватними контрзаходами. Це дало Кремлю зрозуміти, що ескалація може йому дорого коштувати.
Наразі російське керівництво розуміє це так, що США надали йому карт-бланш у Східно-Центральній Європі. Тому можна передбачити подальші й масштабніші провокації з боку Росії.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.
ПОГЛЯД: Як Україна ізолює Крим
